Экономические науки/5. Управление трудовыми ресурсами

Семенюк Л.В., Попадюк О.В.
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Аналіз сучасного стану зайнятості населення України

Проблема безробіття – одна з найактуальніших, які виникають на ринку праці. Рівень зайнятості держави та її якісні характеристики визначають обсяг виробництва й ефективність економіки, а звідси й економічну базу соціальної політики. Ринок праці займає одне з центральних місць в системі ринкових відносин, адже відіграє роль так званого індикатора стану економіки.

Останнім часом, у зв’язку з нестабільними політичною, економічною та соціальною ситуаціями, проблема зайнятості все більше цікавить багатьох вчених демографів, економістів і практиків, таких, як Діденко Я.[5], Гринькова В., Самійленко В.[6], Новойтенко І.[7], Брич В.[8], Дем’янчук О.[9] та ін. Розглядаються різні аспекти зайнятості, робляться спроби, у яких з наукових позицій обґрунтовується потреба комплексного і системного управління зайнятістю населення, ефективного використання трудового потенціалу суспільства. В сучасній науковій літературі відсутній єдиний, концептуально цілісний підхід до формування методологічних засад регулювання ринку праці.

Аналіз сучасного стану зайнятості населення в Україні свідчить про наявність негативних тенденцій в використанні трудового потенціалу. Теперішній потенціал є відображенням сучасного рівня практичного застосування і використання наявних можливостей. Майбутній потенціал характеризує здатність для подальшого розвитку, примноження та удосконалення цих можливостей. Це означає, що об’єктом дослідження повинні бути не тільки наявні ресурси, а й накопичені, незадіяні приховані резерви, потенціальні можливості [1].

Згідно зі статистичними даними, упродовж І півріччя 2011р. на підприємства було прийнято 1506,1 тис. осіб, тоді як звільнено 1498,5 тис. осіб (по 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників). Перевищення рівня прийому над рівнем вибуття було зафіксовано лише в декількох видах діяльності, а найбільше на підприємствах сільського господарства (на 14,3 відсоткові пункти). Водночас перевищення рівня вибуття над рівнем прийому спостерігалося в рибальстві (на 4,2 відсоткові пункти), будівництві (на 3,4 відсоткові пункти) та на підприємствах більшості видів промислової діяльності, зокрема у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (на 5,3 відсоткові пункти). Слід зазначити, що переважна більшість працівників (85,7%) залишили робочі місця за власним бажанням. За січень–червень поточного року із причин скорочення штатів було звільнено 100,9 тис. осіб, або 6,7% вибулих. Найбільші обсяги скорочення штатів спостерігалися на підприємствах промисловості (на 25,4 тис. осіб) та в державному управлінні (на 12,1 тис. осіб), що пов’язано з проведенням адміністративної реформи [3].

Неабиякого значення у розвитку трудового потенціалу має фондоозброєність праці. В розвиненних країнах фондоозброєність праці безперервно зростає, досягаючи понад 100 тис.дол. у США. Тому економічна стратегія має виходити із випереджаючих темпів науково-технологічного оновлення виробничого апарату, бо це є ключовим завданням розв’язання головних завдань соціально-економічного піднесення України [4 ст.54].

Саме у теперішній час, в умовах, які склалися у світовій економіці в умовах кризи, що торкнулася усіх сфер життєдіяльності в Україні, дуже гостро відчувається необхідність наявності висококваліфікованих державних службовців, які були б спроможні швидко та якісно приймати найбільш ефективні рішення адекватні обставинам, що складаються, та вживати заходи щодо їх реалізації. На нашу думку, щоб покращити стан трудових ресурсів в Україні, необхідно, щоб держава за допомогою державної політики розвитку трудового потенціалу, прийняла радикальні рішення.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили шляхом раціональної системи забезпечення виробництва ресурсами праці необхідної якості із високими загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, — зменшить зростання безробіття, а також забезпечить значну частину безробітних засобами для існування.

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

- поліпшення природної бази формування робочої сили;

- отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних

послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації

відповідно до суспільних потреб;

- здійснення повної продуктивної зайнятості;

- запобігання масовому безробіттю;

- поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і

життя працюючих на виробництві;

- забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого

населення;

- посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій

заробітної плати;

- забезпечення зростання реальних доходів населення;

- забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері

соціально-трудових відносин.

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, на 1 серпня 2011р. становила 484,3 тис. осіб. За допомогою в працевлаштуванні до цієї установи у липні 2011р. звернулося 92,7 тис. незайнятих громадян проти 81,8 тис. у червні (у липні 2010р. – 103,5 тис.) [3].

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 серпня 2011р. становила 469,5 тис. осіб, або чверть усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 72,7% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій – посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки [3].

Слід зазначити, що середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2010р. не змінилася і на кінець червня поточного року становила 6 місяців. Кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості 12 місяців і більше, у зазначеному періоді зменшилася на 3,6% і на кінець червня становила 32,4 тис. осіб, або 6,4% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Значущість соціальних заходів у системі управління зайнятістю зростає із зростанням інтенсивності змін у принципах управління та організації виробництва, які найповніше виявляються у повсякденній психології працівників, а відтак впливають на розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Наприклад, інноваційний характер перехідного періоду (з безпрецедентною радикальністю та інтенсивністю змін у принципах управління та організації виробництва) пов'язаний із руйнуванням численних стійких стереотипів, суб'єктивними бар'єрами і негативізмом щодо новацій, навіть зі свідомим несприйняттям. Це призводить до недооцінки соціального механізму, який мав би не допустити анархії у настроях і вчинках, погіршення соціального самопочуття, обмежень використання трудового потенціалу працівників.

Варто зазначити, що кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у липні порівняно з червнем 2011р. зменшилася на 1,5 тис., або на 1,6%, і на кінець місяця становила 89,0 тис. (у липні 2010р. – 81,2 тис.). Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакантних посад) половина передбачалася для робітників, третина – для службовців, решта – для осіб, які не мають професії[3].

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) майже кожне четверте було на підприємствах переробної промисловості, восьме – на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, майже кожне дев’яте – в державному управлінні.

На кінець червня поточного року найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках із інструментом (21,7% від загальної кількості вільних робочих місць), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, у промисловості, будівництві, на транспорті та ін. (16,0%), робітниках із обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (14,6%).

Порівняно з даними на кінець червня 2010р. спостерігалося зростання потреби підприємств, установ й організацій у працівниках більшості професій, а серед найбільш поширених – у робітниках металургійних і машинобудівних професій (на 35,9%), робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 26,3%), у водіях та робітниках із обслуговування пересувної техніки та установок (на 21,9%). Разом із тим відбулося значне (на 21,7%) скорочення потреби у кваліфікованих робітниках сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства[3].

На нашу думку, на глобальному рівні до найважливіших факторів загострення проблем збереження трудового потенціалу відноситься формування глобального ринку праці та активний розвиток в результаті цього міжнародної міграції; на національному рівні - демографічна криза, яка стала серйозною загрозою збереженню генофонду українського народу; на локальному рівні – депопуляція сільських поселень, деформація структури сільського населення та погіршення його здоров’я. Всі ці фактори є загрозою не тільки збереженню трудового потенціалу, але й підвищенню конкурентоспроможності країни.

Якщо говорити про глобальний рівень, то варто зазначити, що на проблеми, пов’язані із трудовим потенціалом суспільства, вагомо впливає такий чинник, як масовий виїзд громадян України за кордон у пошуках кращих робочих місць і більшої оплати праці. Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день відсутня достовірна статистична інформація про те, скільки українців виїхало в інші країни, скільки їх зараз працює за кордоном.

Враховуючи негативні наслідки світової кризи для України можна говорити, що трудова еміграція може стати ще більш загрозливим фактором, що призведе до скорочення населення в Україні та, можливо знелюднення деяких місцин. Українці відправляються на заробітки до Португалії, Чехії, Франції, Австрії, Великої Британії[2, c.177].

Ситуація, що склалася, вимагає розроблення науково обгрунтованого бачення дальшого розвитку трудового потенціалу, яке може бути покладено в основу практичних дій, спрямованих на кардинальне поліпшення стану справ у цій сфері. Для вирішення цих завдань необхідно:

- визначити загальні законодавчо встановлювані принципи організації зайнятості на підприємствах усіх форм власності;

- розробити механізм гнучких форм зайнятості за потребами розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників;

- забезпечити економічні і правові умови для введення нової концепції зайнятості;

- законодавчо закріпити роль інституту соціально-трудового партнерства в питаннях регулювання зайнятості населення (на загальнодержавному, регіональному, галузевому рівнях і рівні підприємств);

- чітко розмежувати повноваження у сфері регулювання зайнятості міждержавними органами управління і органами виконавчої влади; регіональних суб'єктів.

Можна зробити висновок, що тимчасові заходи, якими б вони не були, не розв'яжуть проблеми зайнятості населення. Пріоритетними в боротьбі з безробіттям мають бути державна концепція стимулювання економічного росту, підвищення ефективності сучасного виробництва, підвищення продуктивності праці, які повинні розглядатися, як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості, а також створення Національного фонду зайнятості, який фінансував би державні програми допомоги тим, хто втратив роботу, перепідготовку, компенсацію часткового безробіття, модернізації, конверсії і децентралізації виробництва.

Література:

1. Стець І.І. Проблеми формування та оцінювання трудового потенціалу підприємства / І.І. Стець // Економічний аналіз / Випуск 3 (19). – 2008. – С. 240 – 243

2. Чайка Г.В. Українська трудова міграція: «нова діаспора» чи остаточна втрата для країни? / Г.В. Чайка, А.С. Корчак // Науковий вісник БДФА. Серія: Гуманітарні науки: зб. наук. праць / МФУ, БДФА; гол. ред. В.В. Прядко. – Чернівці: БДФА, 2010. – Вип. 2. – С. 175-183.

3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua/

4. Україна – 2015. Національна стратегія розвитку / Громадсько-політичне об′єднання Український форум. – К., 2008.

5. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні// Україна: аспекти праці. – 2002. – № 2. – С. 3-7.

6. Гринькова В.М., Самійленко В.В. Ринок праці: теоретико-методологічні засади та напрямки розвитку: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007.

7. Новойтенко І.В. Інструментарій оцінки ефективності використання і розвитку трудового потенціалу підприємства // ІV Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми економіки підприємств в умовах сталого розвитку»: Тези доповідей. – К.: НУХТ, 2008. – С. 102. – 0,06 друк. арк.

8. Брич В. Шляхи вдосконалення регулювання зовнішньої трудової міграції населення / В. Брич, П. Шушпанов // Україна: аспекти праці. - 2010. - № 4. - С. 28-30. - Бібліогр. в примітках

9. Дем’янчук О.І. Формування соціально-трудових відносин та соціального капіталу в умовах економічної кризи / О.І. Дем’янчук // Збірник наукових праць. – Рівне: НУВГП, 2010 С.105-111