Економічні науки/5. Управління трудовими ресурсами

проф. Бережний В.М., Кравчук Ю.Б., Морозова А.П.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

Освіта як фактор розвитку Ринку праці

Одним із найважливіших напрямків забезпечення продуктивної зайнятості є зростання вимог до якості робочої сили. Впровадження комплексної механізації, автоматизації, комп’ютерної техніки та нових систем зв’язку різнобічно впливає на працю, роль і значення людини у суспільному виробництві. Зростає питома вага інтелектуальної праці, звужується використання тяжкої і некваліфікованої праці. Під впливом цих змін формується сукупність вимог до якості трудового потенціалу, відбувається трансформація моделі працівника, зростає значення кваліфікації, яка з організацією та мотивацією стає вирішальною ланкою у підвищенні конкурентоспроможності.

В умовах, що склалися в Україні, потрібне уточнення основних напрямів перетворення в українській вищій школі, обговорення нових прийомів і засобів подальшого вдосконалення університетської освіти. Час радикальних змін у вищій школі назрів.

На наш погляд, потрібно правильно оцінити умови, в яких опинилася вітчизняна вища школа:

- В кінці XX – початку XXI ст. почався перехід від «індустріальної» до «інноваційної» економіки, що накладає дуже високі вимоги на кваліфікацію працівників. Неготовності вузів адаптуватися до нових умов є актуальною проблемою.

- Пріоритетне фінансування вузів припинилося, а нові форми фінансування, що є на Заході, запрацювати не могли у зв'язку з важким станом економіки і низьким рівнем прибутків населення.

Для вищої освіти в Україні характерна зосередженість елітних вузів винятково в столиці і в кількох великих містах. Це створює принципову проблему – забезпечення сучасного рівня підготовки фахівців у регіонах.

- Для якісної підготовки фахівців з таких напрямів, як фізичний, фізико-технічний і радіофізичний, як найбільш витратних, що вимагають підтримки і оновлення вельми дорогої матеріально-технічної бази учбового процесу, ключовим є саме фінансування. Але присутній дефіцит кваліфікованих кадрів, що росте, в області новітніх наукоємких, перш за все комп'ютерних, технологій як в цілому по країні, так і в регіонах.

Для випускників будь-які форми входження в Болонський процес безумовно вигідні, оскільки розширюють їх можливості на ринку праці, перш за все, полегшують працевлаштування за кордоном. Регіони явно зазнають втрат у зв'язку із збільшенням від'їзду фахівців за межі, причому підготовлених по найбільш витратних і затребуваних спеціальностях.

Вірною метою є забезпечення лідируючого положення української вищої освіти в світі. Основним завданям для нашої країни вважається перехід на багаторівневу систему, оскільки наша система вкрай негнучка, не враховує ні різних можливості та інтереси випускників, ні реальні потреби виробництва.

Актуальним питанням для сучасної України є контроль якості освіти.

Велике значення мають дві стратегічні проблеми, які визначатимуть розвиток передових освітніх систем в найближчому майбутньому. Це, по-перше, проблема безперервної освіті; по-друге, створення системи відкритої освіти. Робота по розвитку відкритої освіти знаходиться зараз у стадії становлення (і не тільки в наший країні). Потрібно визнати, що у вирішенні цих стратегічних проблем вітчизняна вища школа вже помітно відстала від вимог часу. Фактично не вироблені навіть концептуальні уявлення про те, що потрібно робити для розвитку систем безперервної і відкритої освіти.

Слід зазначити, що сама по собі участь у Болонському процесі не вирішує основні проблеми і не дає відповіді на виклики, з якими зіткнулася наша вища школа.

Самоізоляція від світового, освітнього простору матиме негативні наслідки для будь-якої наймогутнішої національної освітньої системи. Має сенс об'єднувати зусилля з європейськими країнами в розвитку освіти. Такий підхід допоможе зробити вітчизняну вищу освіту сучаснішою і конкурентоздатнішою. На фоні, світового процесу підйому інтересу до освіти, зростанню його престижу, в Україні спостерігалося різке загострення суперечності між рівнем, престижем і якістю освіти.

Змінилися потреби і запити суспільства, різних соціальних груп до освіти в цілому. Тенденції розвитку української освіти кінця XX – початку XXI ст. послідовно визначалися фахівцями як криза, деформація, трансформація, курс на модернізацію.

В умовах, що склалися, потрібне уточнення основних напрямів перетворення в вищій школі, обговорення нових прийомів і засобів подальшого вдосконалення університетської освіти.