Фіщук Н.Ю., Андрєєва Н.М.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Сутність та розвиток лізингових операцій в Україні

За період свого становлення і розвитку лізинг набув певних різновидів. Тому в законодавствах деяких країн зустрічаються визначення не тільки загального поняття лізингу, а й окремих його видів. При цьому трактування однозначних термінів не збігається, і угоди, які характеризуються подібністю деталей, деколи мають різну назву.

Будь-яке визначення лізингу є обмеженим і не може врахувати всіх форм прояву цього нового кредитного інструмента. Але є сенс привести таке визначення лізингу Європейської федерації національних асоціацій по лізингу обладнання (Євролізинг): “Лізинг - це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає за собою право власності”

[4, c.341].

З цього випливає, що лізинг стає складною торгово-фінансово-кредитною операцією, однією з форм оренди машин і обладнання, одним із способів фінансування інвестицій і активізації збуту, який заснований на збереженні права власності на товари за орендодавцем. Його застосування пов’язане з “розщепленням” функції власності, тобто відділенням володіння майном від використання.

Також, у практиці лізингових фірм застосовуються операції з додатковими послугами (лізинг - повне обслуговування) при оренді складного обладнання. Цей вид лізнгу характеризується виконанням постачання і наданням додаткових послуг як додаток до чисто фінансового аспекта традиційного лізингу (постачання певних видів сировини, відрядження спеціалістів для безпосередньої участі в управління виробничим процесом та інші необхідні послуги) [1, c.38].

Якщо орендодавець і орендар укладають загальну угоду, яка передбачає право орендаря доповнювати список обладнання без підписання нових контрактів, така угода називається генеральним лізингом.

Сучасність, а тим більше майбутнє лізингового бізнесу в країні неможливо уявити без активої участі в ньому банків. Зарубіжна практика свідчить про різноманітні форми такої участі. Найбільш поширеним є кредитування комерційними банками спеціалізованих лізингових компаній, які, підписуючи договір, зобов’язуються брати позики лише в цьому банку, а той, у свою чергу, бере на себе зобов’язання покривати всі кредитні потреби компанії. Кредитування лізингових фірм - це звичайна позичкова операція для банків. Завдяки їй вони отримують можливість впливати на напрями лізингу і через нього зміцнювати зв’язки з клієнтами. Ми поділяємо точку зору авторів, що взаємовідносини між банками і лізинговими компаніями можуть бути взяті на озброєння і нашими комерційними банками.

Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.

Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання, відповідають характеру діяльності комерційного банку. Особливість діючого до цього часу в нашій країні порядку довгострокового кредитування полягала в тому, що воно здійснювалося практично без будь-якої застави і без оформлення гарантій по виданих кредитах. Це було можливо завдяки єдиній централізованій системі розподілу довгострокових кредитних ресурсів відповідно до встановлених у центрі пріоритетів. Відповідальність банків, так само як і відповідальність безпосередніх боржників - державних підприємств і об’єднань, за користування отриманих кредитів була обмеженою. “Гарантом останньої” по довгострокових позиках була держава, що реально виражалося в наданні відстрочок погашення кредитів і навіть їх списання за рішенням уряду.

Комерційні банки повністю відповідають перед своїми акціонерами і вкладниками за збереження і ефективне використання всіх ресурсів, що знаходяться в їх розпорядженні. Надаючи кредит, вони завжди мають не тільки розраховувати прибуток від кредитної угоди, а й ретельно аналізувати ризик можливого неповернення позики, намагаючись звести його до мінімуму. Одним із можливих варіантів зниження кредитного ризику є забезпечення у вигляді застави товарно-матеріальних цінностей, під які видаються кредити. Види застави, які застосовуються в практиці, мають значною мірою умовний характер, а застава нерухомого майна ще не отримала великого поширення.

Лізингові операції, як правило, не вимагають якого-небудь заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця по лізинговій угоді, її гарантування досягається тим, що власність на обладнання і технічні засоби, які здаются в оренду, залишається в банку [5, c.285].

Особливий інтерес до розвитку лізингових операцій виявляють малі підприємства, які займаються виробничою діяльністю, середні підприємства, що здійснюють програми модернізації, запровадження нової техніки та ін. Лізинг розширює їх можливості щодо заміни і оновлення парку обладнання, запровадження дорогої обчислювальної техніки, оскільки дозволяє отримати в розпорядження нову техніку без значних початкових витрат. Орендні платежі по лізингу відрізняються великою гнучкістю і звичайно їх встановлювати необхідно з урахуванням реальних можливостей і особливостей конкретного орендаря. Паралельність капітальних вкладень і отримання доходів від них має надзвичайно важливе значення для невеликих підприємств, розмір власних коштів яких невеликий. Однак, помилковою була думка, що коло клієнтів по лізингових операціях обмежується невеликими підприємствами. Для великих підприємств дуже часто оренда технічних засобів має більше переваг, ніж їх придбання у повну власність (наприклад, при модернізації і розширенні непрофільного для даного підприємства виробництва, при проведенні робіт по технічному оновленню, які не передбачені планом підприємства і т.д.). У зв’язку із загостренням проблеми збуту деяких видів обладнання все більш очевидною стає проблема організації “збутового лізнгу”.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в нашій країні, то слід сказати про необхідність створення спеціальних лізингових фірм по аналогії по існуючих у розвинутих капіталістичних країнах. Комерційним банкам не під силу надавати весь комплекс послуг по лізингу (вивчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, здійснення технічного обслуговування і консультацій, безпосереднього контакту з виробником обладнання і т.п.). Спеціалізовані лізингові фірми можуть формуватися і як дочерні товариства великих комерційних банків, і як незалежні акціонерні товариства. У будь-якому випадку одним із засновників буде комерційний банк.

Лізингові фірми, поряд з орендою техніки і обладнання, могли б узяти на себе вивчення ринку збуту випущеного на підприємствах обладнання і надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств при проведенні структурної перебудови і переходу до ринкових відносин проблема збуту може стати особливо актуальною. Надання лізингових послуг стане реальним засобом її розв’язання. У такому випадку поряд з фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг - повне обслуговування, згідно з яким здійснюється постачання і надання додаткових послуг до чисто фінансового аспекту традиційного лізингу. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в лізинг обладнання.

Спеціалізовані лізингові фірми могли б приступити до проведення оперативного лізингу (прокату). Мова може йти про здачу в оренду спеціалізованого обладнання на проміжкові терміни, які значно менші за термін його економічного життя [3, c.14].

Суттєву допомогу лізинговим фірмам може надати комерційний банк, який підтримуватиме фірму своїми кредитами. Володічи різноманітною інформацією про своїх клієнтів, банк може дати фірмі інформацію про платоспроможність майбутніх орендарів, що відіграє делако не останню роль при укладанні лізингових угод.

Створення лізингових фірм за участю комерційного банку внесе суттєвий внесок у формуванні нової концепції постачання і збуту, яка орієнтуватиметься на ринкові, а не на адміністративно-розподільчі відносини.

Використана література

1. Логутова Т.Г. Нормативно-економічні принципи стимулювання міжнародних лізингових операцій // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 3. - C. 38-44.

2. Іонова М.М. Міжнародний лізинг як механізм інвестування в умовах посткризового розвитку світової економіки // Вісник МНТУ. Серія Економіка №2 (5).

3. Закон «Про лізинг», вiд 16.12.1997 № 723/97-ВР.

4. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент: Навч.-метод. посіб. lля самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2007. – 468 с.

5. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 384 с.