Экономические науки / 7. Учт и аудит

 

Романова О.В.

 

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Україна

 

До питання про роль й місце людини в економічному житті суспільства

 

Філософом Давньої Греції  ̶ Протогором, ще в V столітті до нашої ери, була проголошена теза: «Людина — міра всіх речей», проте тільки тепер з’являється її справжнє відкриття для Людства. У відношенні до людини як до основного нематеріального виробничого ресурсу, головного фактора сталого розвитку, і через сприйняття людини як кінцевої мети здійснення процесу виробництва, розкривається реальний економічний зміст цієї ідеї. «Розвиток індивіда, забезпечення і підтримання його життя є природним кінцевим призначенням економіки. (…) Економіка повинна служити розкриттю талантів і величі духу людини, не пригноблювати, а звеличувати людську особистість. Кінцева мета суспільного виробництва (інакше просто не може й бути) – це людина, людські цінності, багатства і повнота людського життя» [1, С.55-56].

Сучасному уявленню про роль і місце людини в економічному житті ми маємо бути, завдячені  людям – видатним світовим вченим  ̶ Адаму Сміту, за створену ним концепцію «економічної людини», центральною ідеєю якої він висунув ідею вільного вибору індивіда. Він довів, що основною рушійною силою соціально-економічного прогресу в умовах вільної конкуренції виступає особистий інтерес людини, її індивідуальність. У XIX столітті він пише:  «Переслідуючи свої власні інтереси, він (індивід) часто більш дійво служить інтересам суспільства, ніж тоді, ко­ли свідомо прагне це зробити» [2, с. 332].

«А. Сміт вперше довів, що поза розглядом людини як особливої економіч­ної проблеми неможливо забезпечити цілісний підхід до вивчення економіки як вирішальної сфери життя люд­ського суспільства. Розмірковуючи над економічною природою людини, він виділив, насамперед спонукальні мотиви і стимули її поведінки в економіці, її здатність формувати передові погляди та уявлення щодо економіч­них процесів і явищ, її моральні судження про дії інших людей та свої власні вчинки»  [1, С.43].

Карлу Марксу за розкриття соціальної сутті людини. Висуваючи на перший план людину праці, людину робітника, який своїми руками створює багатства суспільства, у XIX столітті він писав: «Суть людини не є абстракт, влас­тивий окремому індивідові. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин» [3, С. 3].

За Мар­ксом, людина є історичним продуктом, а основою її роз­витку служать матеріальні виробничі відносини. Індивід завжди належить до певної суспільної форми. Інакше ка­жучи, сутність людини, за К. Марксом, слід шукати в тих суспільних та економічних відносинах, в які інди­віди об'єктивно вступають між собою Поза цією сукупністю суспільних відносин людини немає і не може бути. З одного боку, такий підхід розкривав принципово нові можливості для дослідження економічної ролі людини в суспільстві, дозволяв дати живу картину певним (тобто капіталістичним) виробничим відносинам. З другого ж боку, він "принижував" в теорії значення і сутність інди­відуальності особистості [1, С.46].

Максу Веберу за «принципово інший причинно-наслідковий зв'язок при дослідженні різних сфер людського і суспільного життя. За М. Вебером, релігійні етичні цін­ності є причиною, а економічна поведінка людини — наслідком. Етичні цінності виступають імпульсом (або, навпаки, перешкодою) для розвитку економіки. Релігійні норми — складова частина світогляду людини, тому необ­хідно зрозуміти ці норми і цінності, щоб пізнати поведін­ку індивідів та соціальних груп» [1, С.50].

Теодору Шульцу і Гері Беккеру за розробку теорії людського капіталу, згідно з якою людина, яка має певний запас здоров’я, знань, навичок, мотивацій визнається основним джерелом економічного зростання країни, підприємства і самої людини, «найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є визначальним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності» [4].

Слід відмітити, що Т. Шульцу належить лише концепція цієї теорії, проте популяризація ідеї всебічного розвитку людини на всіх рівнях,  без сумніву, має дуже велике значення для розвитку подальших уявлень про людину, про її роль й місце в суспільному виробництві. Йому належить перше визначення терміну «людський капітал», який він застосовує до людини: «Всі людські якості є або природженими, або набутими. Кожна людина народжується з індивідуальним комплексом генів, які визначають його природжені здібності. Набуті людиною цінні якості, які можуть бути підсилені відповідними вкладеннями, ми називаємо людським капіталом».

Г.Беккер створив мікроекономічний фундамент теорії людського капіталу. Розроблена ним теоретична модель, за якою він розрахував економічну ефективність освіти стала ідеологічною основою «інвестицій у людину». Завдяки йому соціальні витрати сприймаються як спонукальний мотив,  що дозволяють отримувати додатковий дохід.

Ірвингу Фішеру за теорію «всеосяжного капіталу». «Ця теорія виникла у період тотального панування в духовному і суспільному житті американського суспільства ідей прагматизму. З позицій цих ідей стверджувалося, що істиною в цьому світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя. Стосовно економіки робився висновок, що діяльність людей має бути спрямована виключно на досягнення практичного результату і життєвого успіху» [4].

Так на при кінці XX століття в економічній науці «утверджується точка зору, що складна багатовимірна «людина соціальна» приходить на зміну простій одновимірній «людині економічній»» [1, С.48].

Отже, соціальна людина – це перш за все творча особистість з різноманітними потребами й інтересами: економічними (придбання матеріальних благ для задоволення найпростіших фізіологічних потреб) і соціальними (потреби у самореалізації, самовираженні особистості і у духовному розвитку). Людина у якої «крім принципів раціоналізму і вигоди існують й чисто моральні і людські міркування, зобов’язання перед іншими людьми та суспільством, правила честі» [1, С.86].

Соціальність людини реалізується через активну творчу вільну працю індивіду. «Праця є важливою і природною властивістю людини, умовою її існування» [1, С. 61]. Щоб вона виявилася такою потрібно неухильно поліпшувати умови життя і праці людей, підвищувати їх культурний рівень, творчий зміст праці, сприяти продуктивності праці.

Багато в чому завдяки К. Марксу склалося, що відповідальність за соціальну складову праці сьогодні покладено на державу. Так, держава повинна проводити таку соціально-економічну політику, яка б сприяла організації ефективної праці. Проте в умовах соціально орієнтованої, але все ж таки, ринкової економіки головним завданням держави є завдання створення системи справедливих соціально відповідальних орієнтирів, а справжня відповідальність за майбутні покоління (охорону здоров’я, житло, освіту, навколишнє середовище та ін.) – це відповідальність бізнесу. Для усвідомлення підприємцями своєї історичної місії потрібно розробити таку комплексну систему соціального обліку, яка б сприяла пробудженню суспільного інтересу до соціальних і екологічних проблем.

Література:

1.                 Лагутін В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка: Навчальний посібник для вузів. – К.: Просвіта, 1996.

2.                 Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов. М., 1962.

3.                 Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т.3. Маркс К. Тези про Фейєрбаха

4.                 Васильченко В. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. Управління трудовим потенціалом -   Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.