Студ. Кузнецова А.І.

Науковий керывник проф. Марченко С.В.

Київський національний університет технологій та дизайну

Облікова політика та принципи її формування

Досвід країн з розвиненими ринковими відносинами свідчить про те, що важливою складовою загального механізму управління господарською діяльністю підприємств, фінансово-промислових об’єднань є грамотно й уміло сформована облікова політика. Саме вона визначає ідеологію економіки підприємства на тривалий період, сприяє посиленню обліково-аналітичних функцій в управлінні підприємством, а також дає змогу оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у виробничому процесі, ефективно пристосувати виробничу систему до умов зовнішнього середовища, знизити економічний ризик і добитися успіху в конкурентній боротьбі.

Умови ринкової економіки передбачають наявність альтернатив щодо вибору напрямів розвитку, обсягів виробництва, ресурсів, джерел фінансування тощо.

До міжнародної практики поняття «облікова політика» офіційно увійшло в 1975р. із впровадженням міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики», а в Україні – узаконено в процесі реформування бухгалтерського обліку. Необхідність в цьому виникла у зв’язку з відмовою України від жорсткої державної регламентації фінансової звітності і введенням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, адекватних міжнародним.

Облікова політика має велике значення для всіх видів підприємницької діяльності і скрізь вона має свої особливості згідно безпосередньої діяльності підприємства. Але спільними є її вихідні положення – отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку.

Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежить ефективність управління господарською діяльністю підприємства та стратегія його розвитку на тривалу перспективу.

Створення облікової політики є трудомістким та тривалим процесом. Це пояснюється тим, що облікова політика створюється не на один рік і включає в себе специфіку роботи підприємства, що вимагає зваженого підходу до його створення.

Проте на сьогодні існує тенденція формального, вузькоспрямованого підходу до формування облікової політики, який зводиться до складання фінансової звітності відповідно до загальних вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку та зовнішніх користувачів. Така ситуація спричинена відсутністю достатнього практичного досвіду та недостатнє законодавче врегулювання цього питання, а також недостатнє вивчення цієї проблеми з боку науковців.

У сформованих умовах труднощі розробки полягають у тому, що фахівцям з обліку необхідно не лише знати теорію, а й розуміти як всі ці принципи працюють на практиці.

Також важливо розуміти, що облікова політика складається як для внутрішніх користувачів, так і для зовнішніх, тобто вона має бути універсальною та включати в себе інформацію для всіх груп користувачів, а саме: інформацію про грошові кошти – для інвестора, відомості про надання знижки (стаття «Відрахування з доходу» фінансової звітності) – для клієнта, яка сума грошових коштів і від якого виду діяльності підприємства – для менеджерів, які є кредити, зростають вони чи ні та чи погашені по ним відсотки – для кредиторів, розрахунок з постачальниками – для постачальників, розрахунок з оплати праці та витрати на оплату праці – для найманих робітників, розрахунок з бюджетом – для державних органів.

Важливим моментом повинно бути розкриття облікової політики в спеціальній формі, що додається до фінансової звітності і показує, які методи і прийоми використанні при оцінці активів і пасивів та як вони вплинули на фінансовий результат.

Формуючи облікову політику, необхідно керуватися основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності: обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування, відповідності доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історичної (фактичної) собівартості, єдиного грошового вимірника та періодичності.

Принцип автономності полягає у відокремленості фінансових та матеріальних ресурсів організації як самостійної одиниці від аналогічних об’єктів власності керівників, працівників та інших організацій. Звідси випливає, що фінансово-майновий стан апарату керівництва установи не може змінюватись за рахунок несанкціонованих змін активів установи. Отож зазначений принцип не тільки є умовою бухгалтерського обліку, а й забезпечує дотримання фінансової дисципліни та збереження засобів господарювання.

Принцип безперервності (діяльності, що триває) випливає з реальності подальшої діяльності установи впродовж розумного періоду, якщо немає свідчень про протилежне, а також передумов для її ліквідації найближчим часом. Цей принцип є основою для включення до балансу статей необоротних активів та товарно-матеріальних цінностей за їхньою фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною активів та зобов’язань чи залишковою вартістю необоротних активів у разі ліквідації. Цей принцип є умовою для відтворення принципу історичної собівартості.

Принцип періодичності передбачає, що господарська діяльність бюджетної установи чи організації умовно може бути поділена на періоди з метою складання фінансової звітності. Проміжні облікові періоди визначаються кварталами та місяцями.

Звітність за такими періодами складається наростаючим підсумком із початку звітного року у складі балансу та звіту про виконання кошторису доходів і видатків. Зазначений поділ на періоди потребує визначення механізму його реалізації на первинному та поточному етапах бухгалтерського обліку, а отже, і рекомендацій у вигляді принципу нарахування та відповідності доходів і видатків.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що національна грошова одиниця є головним вимірником у системі первинного та підсумкового обліку і єдиним на заключному етапі — під час складання звітності.

Принцип історичної собівартості, відповідно до якого бюджетні установи відбивають свої активи за фактичною собівартістю. Дію зазначеного принципу закріплено кількома нормативними актами, згідно з якими необоротні активи та інші товарно-матеріальні цінності бюджетних організацій обліковуються за своєю первісною вартістю — вартістю придбання, спорудження та виготовлення. Зауважимо, що на відміну від аналогічного принципу, застосовуваного в міжнародній практиці, у вітчизняному обліку бюджетних установ до історичної собівартості не включаються видатки на транспортування, налагодження та пуск відповідно необоротних активів та інших товарно-матеріальних цінностей.

Наступний принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, по-перше, визначає момент здійснення трансакцій, а саме: доходи записуються тоді, коли вони нараховані, а не за умови наявності грошових коштів, а видатки — тоді, коли вони сталися. При цьому грошові кошти можуть бути ще не сплачені. По-друге, цей принцип визначає вибір періоду для реєстрації видатків, тобто у звітному періоді відбиваються видатки, які сприяли отриманню доходів звітного періоду.

Принцип повноти висвітлення реалізується безпосередньо в частині фінансової звітності. Йдеться про інформаційну повноту стосовно фактичних та потенційних наслідків господарських операцій, тобто суцільне висвітлення господарської діяльності установ і організацій. Цей принцип реалізується у завершеності фінансової звітності бюджетних організацій, у розшифруваннях до показників фінансової звітності.

Принцип обмеження є певним гарантом фінансової стійкості та раціоналізації процесу бухгалтерського обліку.

Принцип обачності (обережності) полягає в тому, що доходи враховуються тоді, коли можливість їх отримання стає досить реальною, а видатки — тоді, коли можливість їх здійснення є досить імовірною подією. Це виявляється, зокрема, в тому, що фактичні, чи «нараховані», видатки мають випереджувальний характер щодо касових видатків. Обережність дає змогу уникнути переоцінювання доходів та недооцінювання видатків. Завдяки цьому зменшується ризик управлінських рішень. Зауважимо, що принцип обережності доповнює принцип історичної собівартості, оскільки для його застосування необхідно зберегти в поточному бухгалтерському обліку оцінку майна за собівартістю.

Принцип превалювання сутності над формою означає, що в бухгалтерському обліку можна відкинути незначні обставини, неодмінно врахувавши все істотне. Поділ операцій на істотні і неістотні є суб’єктивним, проте до істотних відносять, як правило, операції, в результаті яких змінюється фінансове становище суб’єкта господарювання.

Важливим у методологічному плані є принцип постійності, сутність якого полягає в незмінності облікової політики, а отже, і принципів, методів та процедур, прийнятих методологією відбиття господарських операцій.

При формуванні облікової політики слід виходити з того, що облікову політику не можна обмежити рамками нормативних актів, оскільки жоден нормативний акт не здатен передбачити всі тонкощі кожної господарської ситуації, яка виникає на підприємстві. Кожне підприємство повинно обирати елементи облікової політики виходячи з економічної ефективності та особливостей своєї діяльності.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку вимагають, щоб у результаті стискання інформації були надані класифіковані дані, які формують статті в самій фінансовій звітності або у примітках до неї. При створенні статей облікової політики бухгалтер повинен орієнтуватися на принцип суттєвості, тобто визначити, чи може нерозкриття інформації вплинути на управлінське рішення користувачів.

Принцип суттєвості стосується не тільки самих даних, але також і всіх питань облікової політики, тобто способів ведення обліку при їх розкритті у звітності.

У Росії ПБО не обумовлюють обов'язкові питання, які необхідно розкривати в обліковій політиці, основний склад та зміст інформації з конкретних питань бухгалтерського обліку (облік ТМЦ, основних засобів тощо) встановлюється відповідними положеннями з бухгалтерського обліку.

У таблиці подані основні відмінності між аспектами облікової політики України та Росії згідно з МСБО.

Таблиця 1

Основні відмінності між обліковими політиками Росії та України

Аспекти облікової політики	МСБО	Росія (ПБО 1/98)	Україна
Поняття облікової політики	Облікова політика – це конкретні принципи, основи, умови, правила та практика, прийняті компанією для підготовки та надання фінансової звітності	Облікова політика – це сукупність способів ведення бухгалтерського обліку – первинного спостереження, вартісного вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності	Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності
Принципи облікової політики	Безперервності діяльності, нарахування, послідовності, суттєвості	Цілісності, безперервності, послідовності, нарахування, (вимоги) обачності, пріоритету змісту перед формою, непротиріччя, раціональності	Обачності, повного висвітлення, автономності, послідовності, безперервності, нарахування і відповідності доходів та витрат, превалювання сутності над формою, історичної собівартості, єдиного грошового вимірника, періодичності
Створення та класифікація статей облікової політики	Здійснюються бухгалтером	Визначається нормативними документами	Визначається нормативними документами
Зміни облікової політики	Можливе тільки у випадку, коли дозволений або незаборонений спосіб більш адекватно відображає дійсні події	Аналогічно, за виключенням змін, які викликані змінами законодавчої та нормативної бази	Зміна статутних вимог, зміна вимог законодавства, якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства
Розкриття облікової політики	Методи оцінки та кожне конкретне питання, яке має суттєве значення для правильного розуміння фінансової звітності	Способи ведення бухгалтерського обліку,які суттєво впливають на прийняття рішень зацікавленими користувачами	За формою подання вимог не існує. Однак не підкреслюється важливість та порядок розкриття в умовах економіки, яка розвивається

Отже, облікова політика як складова частина фінансової політики організації є основою бухгалтерського обліку і ведення звітності. Перспективним напрямом з вирішення проблем, піднятих у статті, на наш погляд, є дослідження принципів формування облікової політики підприємства та коректне її формування відповідно до потреб внутрішніх та зовнішніх користувачів.

Література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. №996-ХІV.

2. ПБУ 1/2008 «Облікова політика підприємства» від 06.10.2008 № 106н, змінено наказом Мінфіну Росії від 11.03.2009 № 22н

3. Должанський М.І., Должанський А.М. Бухгалтерський облік в Україні: Навч. посіб. – Л.: Львівський банківський інститут НБУ, 2003. – 494с.

4. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бух обліку: Підруч. – К.: КНЕУ, 2001. – 334с.

5. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів – 6-те вид. – К.: А.С.К., 2002. – 784с.

6. Бухгалтерський фінансовий облік: Підруч. для студ. спеціальності «Облік і аудит» вищих навч. закл./За ред.Ф.Ф.Бутинця. – 4-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 688с.

7. Бухгалтерський облік в бюджетних установах: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл./ Л.Панкевич, М. Зварич. – Львів: Аверс, 2002. – 316с.

8. Лучко М.Р. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – 236с.

9. М(С)БО 8 „Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки”.