Економіка /Економіка промисловості

УДК 65.01:622.24:622.27

Фадєєва І.Г.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

ОБГРУНТУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СИНЕРГЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ НАФТОГАЗОВИДОБУВНИХ КОРПОРАЦІЙ

Практика стратегічного управління корпоративним розвитком та методи прийняття стратегічних рішень повинні змінюватися відповідно до змін умов функціонування корпорації та ускладнень зовнішнього та внутрішнього середовища. Слід зазначити що розвиток сучасної теорії управління характеризується зростаючим впливом інших наук та застосуванням їх досягнень для вирішення задач управління. В економіці однією із сучасних концепцій стратегічного управління є концепція синергії, яка передбачає управління усіма видами діяльності корпорації та її ресурсами з метою досягнення глобальної економії в масштабах діяльності. Саме економічна синергетика (теорія самоорганізації складних динамічних систем), яка прийшла на зміну економічній кібернетиці, відіграє важливу роль у стратегічному управлінні об’єктами, що функціонують за умов апріорної та поточної невизначеності щодо параметрів і структури об’єкта та його нестійкості, завдяки створенню додаткових можливостей стратегічного розвитку корпорації. До таких об’єктів відносяться і нафтогазовидобувні компанії.

Для управління такими складними нелінійними об’єктами методи класичної теорії управління найчастіше виявляються неефективними, оскільки грунтуються в основному на припущені про лінійність об’єкту.

Створення концепції корпоративного розвитку на синергетичних засадах є актуальною науковою проблемою ще й у зв’язку із кризовим станом у деяких галузях економіки України. Слід відзначити, що саме з економічною синергетикою зв’язана стратегія переходу до лідируючого типу розвитку, реструктуризація економіки, забезпечення гармонічного розвитку населення і високого рівня життя кожної людини [1÷7]. Особливо актуальною проблемою є обгрунтування концепції синергетичного розвитку в кризисних галузях економіки - перш за все в нафтогазовидобувній.

Проте, аналіз літературних джерел [1÷8 та ін.] свідчить, що на даний час недостатньо досліджень проведено в напрямку створення концепції корпоративного розвитку на синергетичних засадах, особливо для нафтогазовидобувних корпорацій.

Тому метою даної роботи є обґрунтування концепції синергетичного розвитку в нафтогазовидобувних корпораціях.

Виходитимемо з того, що розвиток – це неповоротно спрямована, закономірна зміна матерії і свідомості, її універсальна властивість [9]. В результаті розвитку виникає нова якість, стан об’єкта, тобто його склад або структура. Розвиток – це загальний принцип пояснення історії природи, суспільства і пізнання. Розрізняють дві форми розвитку, між якими існує діалектичний зв’язок: еволюційну, що зв’язана з поступовими кількісними змінами об’єкта, і революційну, яка характеризується якісними змінами в структурі об’єкта. Виділяють прогресивну, висхідну лінію розвитку і регресивну, тобто низхідну лінію розвитку.

Учення про розвиток складає філософський методологічний фундамент теорії революційного перетворення суспільства. Поняття «економічний розвиток» як економічна категорія, було позначено ще шотландським економістом і філософом Адамом Смітом у 1776 р. в роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», де він назвав «конкуренцію» та «інтерес» головними рушійними силами змін в господарській поведінці.

Пізніше в роботах І.Шумпетера [10] було використане поняття «економічний розвиток» як економічна категорія, яка не співпадає за змістом з поняттям «економічний ріст». Він вперше звернув увагу на те, що господарська діяльність носить складний еволюційний характер, а в господарських системах має місце не тільки кількісне зростання, але й якісні зміни, джерелом яких є інновації. Економічний розвиток за І.Шумпетером являє собою процес рекомбінації, при якому інновації створюють нову комбінаторику появи нових цінностей, товарів, методів виробництва, ринків товарів, благ, послуг, сировини, реорганізації, криз, катастроф, фінансових і трудових ресурсів. Слід відзначити, що важливим аспектом теорії розвитку І.Шумпетера було припущення про заміщення ресурсів в господарських системах шляхом перерозподілу їх від «консерваторів» до «новаторів» за схемою донорсько-акцепторних зв’язків. Проте, концепція економічного розвитку І.Шумпетера була лінійно-еволюційною.

На відміну від цієї концепції, концепція Н.Д.Кондратьєва [11] допускала революційні стрибки, структурні зміни, якісні переходи, тобто вона була першою нелінійною концепцією. Проте, більшість теорій економічного розвитку в першій половині двадцятого століття були лінійними і розглядали боротьбу, конкуренцію та економічний егоїзм як головні рушійні сили економічного зростання [2,12].

Огляд літературних джерел [4,5,13,14,15] показав, що ідеї кооперації, взаємодії в спільних інтересах, скоординованої співпраці як рушійні сили розвитку почали розглядатися як реальні рушійні сили економічного розвитку завдяки роботам І.Р.Пригожина з теорії самоорганізації [14,16] і Г.Хакена з теорії синергетики [13]. Ними було доведено, що узгоджена когерентна дія різнорідних за природою сил може за певних умов проявлятися в специфічних ефектах, а саме – синергізмі, емерджентності, мультиплікації, які можуть інтенсифікувати розвиток вибухово, стрибкоподібно і переводити систему з однієї якості в іншу.

Згідно з теорією самоорганізації всі економічні процеси були поділені на рівноважні і дисипативні, тобто такі, що відбуваються неврівноважено, а з розсіюванням матерії, енергії, ентропії, інформації. І.Р.Пригожин підкреслив, що розвиток в рівноважних системах взагалі неможливий, оскільки, він відбувається лише при певному рівні відхилення системи від стану рівноваги. Проте, дисипативні системи спрямовані розвиватися і тим ефективніше, чим далі вони знаходяться від стану рівноваги. Отже, підхід І.Р.Пригожина є революційним викликом класичній теорії економічного розвитку, яка базується на рівновазі в так званих «законах ринку» [11,1,17]. Як наслідок, були підірвані кібернетичні принципи в управлінні економічними системами, оскільки, рівноважні системи, здатні компенсувати параметричні і координатні збурення, а саме вони викликають розвиток системи. Цей факт привів до кризи кібернетичного підходу до дослідження процесів розвитку в економічних системах і класичної економічної парадигми [1,11,17]

На даний час, як свідчить проведений аналіз, поряд з класичним уявленням про економічний розвиток, формується принципово новий підхід [2,4,6,7] до опису розвитку, у тому числі і корпоративного. Цей підхід пропонується розглядати як концепцію синергетичного розвитку нафтогазовидобувних корпорацій (рис. 1).

Рис. 1. Складові синергетичного розвитку нафтогазовидобувних корпорацій

Сфери діяльності нафтогазовидобувної корпорації

управління корпорацією

			діяльність корпорації в цілому

Рис. 2. Сфери діяльності нафтогазовидобувної корпорації, що мають синергічні ефекти

Основною сферою діяльності нафтогазовидобувної корпорації (рис.2) є видобуток вуглеводнів. Показники, що відображають наявність синергетичних ефектів у цій сфері, наступні [21]: сукупний та граничний обсяг видобутку вуглеводнів; продуктивність праці; продуктивність нафтогазового обладнання; обсяг та структура витрат: (загальні / середні / граничні; виробничі/невиробничі; прямі/непрямі (накладки); змінні/постійні); виробнича гнучкість; час впровадження нової техніки.

У роботі [18] запропоновано під синергетичним розвитком в економічних системах розуміти такі самоорганізаційні зміни, які містять певні форми їх виявлення:

• кількісне зростання та якісні трансформації як внутрішні властивості системи;

• потенційна можливість економічних систем розвиватися як еволюційно, так і революційно з проявами емерджентності, багатофазності, амбівалентності, узгодженості в колективних діях, що ведуть до проривних синергетичних ефектів;

• збільшення не тільки кількості елементів в системах, але й зміни інтенсивності і сили зв’язку між ними, перерозподіл зв’язків, ускладнення відносин між елементами, збільшення різноманітності, тобто усього того, що являє собою зміну фазового портрету системи, яка є нелінійною.

Фазовий портрет дає повне уявлення про динаміку нелінійної системи другого порядку при детермінованих впливах, а саме про точність, стійкість і якість процесів [19]. Тому фазова площина є основним методом дослідження нелінійних систем другого порядку. Це зв’язано з тим, що для таких систем побудувати фазовий портрет можна безпосередньо по диференційному рівнянню, не розв’язуючи його. Для цього як координати приймають відхилення х вихідної величини системи від її значення, що відповідає усталеному режиму системи, та її першу похідну .

Тоді у загальному випадку для будь-якої системи з однією незалежною змінною величиною, тобто з одним степенем свободи, нелінійні рівняння будуть мати вигляд:

(1)

де Q i P – відомі нелінійні функції від вихідної величини х та її похідної .

Розділивши друге рівняння на перше, отримаємо рівняння фазових траєкторій у вигляді нелінійного диференціального рівняння першого порядку:

(2)

Отже, шляхом виключення часу перейшли від рівняння другого порядку (або від двох рівнянь першого порядку) до одного рівняння першого порядку.

Якщо функція R(x,y) обмежена і однозначна в певній області, то згідно теореми Коші має єдине рішення рівняння (2) при даних x і y. Це означає, що через дану точку фазової площини проходить одна єдина траєкторія і що фазові траєкторії ніде не перетинаються.

Розглянемо це на прикладі системи, яка описується лінійним диференціальним рівняння другого порядку

(3)

де b, c – коефіцієнти рівняння, тобто параметри системи, які будемо змінювати.

Вводимо позначення і запишемо два рівняння

(4)

Система рівнянь (4) еквівалентна одному рівнянню (3). Поділивши друге рівняння системи (4) на перше, отримаємо

(5)

Змінюючи параметри b і с у рівнянні (5), будемо отримувати фазові портрети, користуючись якими можна судити про вплив параметрів системи на характер перехідного процесу.

Якщо b=0, тоді в системі встановлюються незатухаючі гармонійні коливання. Фазовий портрет у цьому випадку являє собою сукупність еліпсів з центрами у початку координат (рис. 3а).

а) б) с)

Рис.3. Фазові портрети систем з незатухаючими (а) та затухаючими (б) коливаннями, а також з коливаннями, амплітуда яких збільшується (с)

Якщо b>0, тоді в системі спостерігаються затухаючі коливання (рис. 3б) і фазовий портрет являє собою спіралі, що прямують до точки х = 0, y = 0, яку називають центром.

Якщо b<0, тоді в системі спостерігаються коливання, амплітуда яких збільшується (рис. 3с) і фазові траєкторії спрямовані від початку координат.

Метод фазових траєкторій дозволяє досліджувати процеси, що відбуваються в нелінійні системі при різних початкових умовах, але область його застосування обмежена системами другого порядку [19].

Проте, найбільш загальним методом дослідження будь-яких нелінійних систем є другий метод А.М.Ляпунова (прямий метод). Він дає достатні умови стійкості і пояснюється за допомогою фазового простору (рис.4) для нелінійної системи третього порядку, рівняння якої в канонічній формі мають такий вигляд:

(6)

де f₁, f₂, f₃ – нелінійні функції від координат (фаз) системи х₁, х₂, х₃.

Змінні х₁, х₂ і х₃ можна умовно прийняти за координати деякої точки М в прямокутній системі координат х₁, х₂, х₃ (рис.4). В реальній системі в кожен момент часу змінні мають певні значення, що відповідає конкретному положенню точки М в просторі. Отже, за рухом точки М можна судити про поведінку нелінійної системи. Точку М називають зображаючою точкою, її траєкторію – фазовою траєкторією, а простір (х₁, х₂, х₃) – фазовим протором. Оскільки похідні координат по часу є проекціями вектора швидкості точки М на відповідні вісі, то по правим половинам рівнянь (6) можна судити про напрямок руху зображаючої точки М, а отже, і про динаміку системи. Зображаюча точка М стійкої системи повинна з часом прямувати до початку координат х₁= х₂= х₃=0. Оскільки на рис.4 зображаюча точка М рухається не до початку координат, а в протилежному напрямку, то цей факт за Ляпуновим є достатньою ознакою нестійкості системи.

Рис. 4. Фазова траєкторія зображаючої точки М у фазовому

просторі (х₁, х₂, х₃)

Отже, в економічних системах розвиток, як багатостадійний процес супроводжується фазовими і структурними змінами, появою нових якостей. При цьому відбувається перерозподіл потужностей від’ємного і додатного зв’язку на користь додатного (рис.5).

Рис. 5. Взаємозв’язки між стратегією і цілями корпорації, елементами зовнішнього і внутрішнього середовища, синергією та результатами її діяльності

З урахуванням нових реалій економічного життя, а також нових факторів, що визначають теми, характер і напрямок розвитку господарюючих об’єктів, у тому числі нафтогазовидобувних корпорацій, доцільно сформувати нову парадигму господарської діяльності нафтогазовидобувних компаній - парадигму синергетичного розвитку нафтогазових корпорацій.

Вона відрізняється від парадигми ринкової орієнтації, парадигми вартісної орієнтації, парадигми внутрішньо ресурсної орієнтації Г.Хемела і С.К.Прахалада [20].

Висновок

Парадигма синергетичного розвитку нафтогазовидобувних корпорацій орієнтує корпорації ні на економію, стабілізацію та розширення виробництва, але на синергетичний розвиток через активацію системо формуючих факторів і спрямування їх на створення сучасних проривних технологій і базових інновацій, створення нових ринків.

За умов синергетичного розвитку нафтогазовидобувної корпорації стратегічними цілями корпорації повинні бути:

• виявлення механізмів синергетичних ефектів в корпорації;

• мобілізація синергетичних механізмів на виведення корпорації на траєкторію розвитку лідируючого типу, яка відповідає світовим трендам економічного розвитку;

• постійне формування потенціалу синергетичного розвитку корпорації.

У цьому випадку стратегічний успіх визначатиметься умінням створювати механізми, які викликають синергетитчні ефекти; умінням використовувати в інтересах корпорації синергію стратегії та цілей корпорації, а також синергії комбінаторики, трансформації, організації, інтеграції та кооперації.

Проте, впровадження парадигми синергетичного розвитку нафтогазовидобувної корпорації вимагає від колективу опанування новим мисленням, а також неординарних лідерів та ідеологів.

Література:

1. Кузнецов Б.Л. Введение в экономическую синергетику / Б.Л.Кузнецов // Набережные Челны: Изд.КамПИ, 1999. – 326 с.

2. Кузнецова С.Б. Синергетические эффекты в производственных системах / С.Б.Кузнецова, Б.Л.Кузнецов // Технико-экономические проблемы промышленности производства. – Набережные Челны: Изд.КамПИ, 2000. – С. 93-94.

3. Кузнецова С.Б. Синергетический менеджмент как инструмент экономической безопасности и социально-экономической самозащиты предприятия / С.Б.Кузнецова, Б.Л.Кузнецов, Ф.И.Андреева, Р.А.Каюмов // Социально-экономическое развитие России в ХХI веке. – Пенза, 2003. – С. 120-122.

4. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия; [перев. с англ. под ред. Ю.Н.Контуревского] / И.Ансофф // Спб: Изд «Питер», 1999. – 416 с.

5. Васильев Ю.П. Управление развитием производства. Опыт США / Ю.П..Васильев. – М.: Экономика, 1989. – 345 с.

6. Хабарова И.А. Корпоративное управление: Вопросы интеграции / И.А.Хабарова. – М.:Альпина, 2000. – 198 с.

7. Занг В.-Б. Синергетическая экономика. Время и перемены в нелинейной экономической теории / В.-Б.Занг. –М.: Мир, 1999. – 335 с.

8. Соколов В.А. Синергетическое моделирование разработки нефтяных месторождений нелинейными отображениями / В.А.Соколов // Нефтегазовое дело, том 7, №1. – 2009. – 155-166.

9. Советский энциклопедический словарь / М.С.Гиляров, А.А.Гусев, И.Л.Кнунянц и др. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – 1600 с.

10. Шумпетер И. Теория экономического развития / И.Шумпетер. – М.: Экономика, 1991. – 342 с.

11. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики / Н.Д.Кондратьев. – М.: Экономика, 1989. – 523 с.

12. Кузнецов Б.Л. Синергетический менеджмент в машиностроении: [учеб.порсобие] / Б.Л.Кузнецов // . – Набережные Челны: Изд.КамПИ, 2003. – 400 с.

13. Хакен Г. Синергетика / Г.Хакен. – М.:Мир, 1980. – 452 с.

14. Пригожин И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / И.Пригожин, И.Стенгерс. – М.: Эдиторная УРСС, 2000. – 310 с.

15. Кемпбел Э. Стратегический синергизм; [перев. с англ. Е.Ковалева, А.Колос] / Є.Кемпбел, К.С.Лачс. – 2-е изд. – М.: Питер, СПб: ПитерПринт, 2004. – 414 с.

16. Пригожин И. Современная термодинамика. От тепловых двигателей до диссипативных структур; [перев. с англ. Ю.А.Долинова и В.В.Белого] / И.Пригожин, Д.Кондепуди. – М.: Мир, 2002. – 461 с.

17. Кузнецов Б.Л. Основы общей теории систем (для экономистов): [учеб.порсобие] / Б.Л.Кузнецов // . – Набережные Челны: Изд. КамПЦ, 1999. – 342 с.

18. Кузнецова С.Б. Управление корпоративным развитием в машиностроении на основе формирования синергетических эффектов; диссертация на соискание уч. степени. канд. эконон. наук: специальности 08.00.05: «Экономика и управление народным хозяйством» / С.Б.Кузнецова // . – Набережные Челны: КГПИ, 2004. – 164 с.

19. Юревич Е.И. Теория автоматического управления / Е.И.Юревич. – А.:Энергия, 1975. – 346 с.

20. Hamel G. Corporate Imagination and Expeditionary Marketing / G. Hamel, C.K.Prahalad // Harword Business Review, 1991, vol. 69.

21. Гошовська О.В. Стратегічне управління підприємством на синергетичних засадах: автореф. дис.на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец.08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємством» / О.В.Гошовська. – Львів: НУ«Львівська політехніка», 2002. – 21 с.