Державне управління / 1. Підвищення ролі державного службовця на сучасному етапі розвитку суспільства.

Даценко Г.В., Шмунь Н.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

особливості формування особистісного морально-етичного статусу державного службовця

Демократизація державного управління сприяє значному посиленню уваги українського суспільства до моральної влади, етики поведінки державних службовців, незалежно від рівня посади чи місця в управлінській ієрархії. При цьому громадська думка засуджує порушення норм моралі ревізором значно суворіше, ніж особами інших професій.

Правове закріплення етичних стандартів державної служби є свідченням свідомого прагнення держави утверджувати в системі суспільних відносин моральні цінності.

У наукових працях розглядаються складні та багатоаспектні питання етики та морального статусу державних службовців, що свідчить про високу актуальність і проблемність цього напряму. Такі науковці та економісти як Бровченко С.В., Рудакевич М.І., Загорський В.С., Яремчук І.М., Дем’янчук Ю.С., Волянська М.Р. приділяли значну увагу теоретичним аспектам формування етики державних службовців, проблемам створення організаційної системи підвищення їх кваліфікації, значенню професійної відповідальності у контексті економічної та соціальної ефективності діяльності державних службовців [4, с.70].

Водночас, питання щодо нового вирішення проблеми формування етики державних службовців в умовах демократизації та професіоналізації державної служби потребують подальшого дослідження.

Тому метою даної роботи є аналіз теоретичних основ та нормативних стандартів етики державних службовців, а також пропозиції щодо нового підходу до етики державних службовців.

Складовими елементами етики державних службовців виступають: місія державної служби, кодекс етичних інституційних засад та індивідуальних правил професійної поведінки, сукупність інструментів, які забезпечують дієвість кодексу (інституційні правила, процедури морального дискурсу, оцінювання рішень та їх реалізації) і морально-професійних рис характеру державного службовця. Такі якості характеру зумовлюють стійкі прояви моральної свідомості у поведінці, відносинах і вчинках працівника.

Професійна етика виступає способом утвердження етичних цінностей і норм, коли вони закладені в основу професійної діяльності як її стандарти. Тому вона регулює:

- вирішення етичних проблем колективної діяльності, оскільки загальна теорія етики традиційно досліджує вчинки окремої людини;

- прийняття рішень у нестандартних ситуаціях, коли необхідне визначення особливих моральних принципів;

- залучення до вирішення моральних проблем знань з інших галузей науки: політичних, управлінських, поведінкових, правових тощо;

- процеси утвердження бажаних взірців і пропаганду моральних ідеалів, до яких слід прагнути трудовим колективам у службовій діяльності [2, с.9].

Що стосується законодавчо-нормативного регулювання поведінки державних службовців, то окремі його аспекти зафіксовані у законах України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», а також у Кодексі правил поведінки державного службовця.

Згідно із ст.5 Закону України «Про державну службу», яка називається «Етика поведінки державного службовця», зазначається, що державний службовець повинен:

- сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

- дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця [1].

Хоча статус і функції державної служби як професійної діяльності, її моральні цінності, основні правила етики поведінки набули законодавчого закріплення і нормативно-правового оформлення, проте, їх практичне впровадження потребує наукового осмислення морального чинника суспільного розвитку і його функціонування в усіх сферах державного управління.

Справді відповідальне ставлення до професійної діяльності уможливлюється лише тоді, коли у працівника є визначена свобода дій. Адже службовець може бути професійно відповідальним за те, на що в нього є повноваження.

Уявлення про державного службовця будуються на комплексі сформованих стереотипів. Досить міцно вкоренилися у свідомості суспільства негативні стереотипи державного службовця як хабарника, бюрократа, корупціонера. Неякісна робота державних службовців, непослідовність дій, корупція та хабарництво – це ті явища, що знижують рівень культури управління. Ще одним фактором, що впливає на формування негативного ставлення суспільства до державних службовців, є скандали і конфлікти між високопосадовцями держави та їхнє неетичне ставлення до населення [3, с.196].

Важливим фактором для створення та підтримання позитивного іміджу державних службовців є їхнє відповідальне ставлення до виконання своїх професійних обов’язків, а також посилення контролю за діяльністю державних службовців, зокрема підвищення міри відповідальності за протиправні дії.

Аналізуючи загальні цінності, які мотивують поведінку людини, можна дійти висновку про те, що новим підходом до етики державних службовців є так звана «етика відповідальності», яка реалізує об’єктивні потреби людини у самоповазі, відчутті власної значущості, професійній самореалізації у праці на загальне благо.

Розширення частини повноважень державних службовців внаслідок децентралізації і делегування стимулює зростання самооцінки і міри відповідальності за прийняті рішення, їх відповідність державній політиці. Набуття більшої самостійності і відповідальності забезпечує належну поведінку державного службовця, яка більшою мірою ґрунтується на персональній позиції, а не на вказівках їх керівників [2, с.8].

Тому новий підхід до етики державних службовців, на нашу думку, вимагає органічного поєднання традиційної етики правил, яка регулюється правовими засобами, і етики відповідальності, яка включає саморегулювальні механізми особистості.

Щодо моральних чинників, то критеріями сучасних моделей добору персоналу державної служби повинні бути відповідальність, доброзичливість, принциповість, сумлінність, чесність, вміння налагоджувати комунікації, вимогливість у дотриманні чинного законодавства.

Не викликає сумніву той факт, що найкращою гарантією протидії зловживанням владою, іншим службово-етичним порушенням є високі моральні якості службовця, насамперед професійна честь і професійний обов’язок. Не зовнішній контроль, а передусім внутрішня мотивація мають стати провідним стимулом у моральному виборі державного службовця, основою відновлення та формування позитивного іміджу державної служби, довіри громадян до держави.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України – 1993 .– № 52 (28.12.1993 – 1993). – Ст.490.

2. Бровченко С.В. Етика поведінки ревізора // Фінансовий контроль. –2011. – № 2 – С. 8-10

3. Волянська М.Р. Механізм стереотипізації як інструмент соціального сприйняття державних службовців // Економіка та держава. – 2009. – № 11. – С. 195-197.

4. Дем’янчук Ю. С. Професійна відповідальність – основа особистісного морального статусу службовця // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 5 . – С. 70-73.