Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Кулик О.Л., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Креслення як навчальний предмет в системі сучасної освіти

Місце і роль навчання креслення в системі освіти визначаються з огляду на місце самої освіти в задоволенні суспільних, виробничих, творчих і побутових потреб людини в ХХІ столітті. Під системою взагалі і освітньою, зокрема, ми розуміємо множину елементів, що знаходяться у відповідних відношеннях один з одним, утворюючи певну цілісність, єдність.

Первинне покликання освіти - здійснювати максимально повну забезпеченість учнів інформацією через доступні засоби її засвоєння.

Перехід до соціально-технологічного механізму суспільного розвитку вимагає людей не лише з новим особистісним ставленням до знань, але й з новим діяльнісним стилем мислення. Проте стиль мислення людини змінити практично неможливо, він виробляється в процесі розвитку самої людини. Саме до цього і покликані сучасні зміни системи навчання і виховання.

Для країни нагальною є потреба у формуванні нового соціального мислення, обумовленого демократичним шляхом розвитку.

Нова національна модель освіти України має, на думку сучасних дослідників, такі основні характерні риси:

1. Відповідність суспільним потребам, що змінюються. Наукова методологія визначення потреб країни у фахівцях.

2. Перехід від уніфікованих схем до багатомірності у формах власності навчальних закладів, джерелах фінансування навчання.

3. Багатоваріантність навчально-методичної роботи. Інтеграція освіти і науки.

4. Демократизація управління вищої школи, розширення прав та повноважень учбових закладів у плануванні та організації учбового процесу, наукової та методичної роботи.

5. Пошук і стимулювання розвитку обдарованих дітей шляхом пошуку нових форм роботи з учнями загальноосвітніх та спеціальних середніх навчальних закладів.

6. Посилення уваги до виховної роботи як засобу підвищення національної самосвідомості.

Освіта ХХІ століття багато в чому визначається новим розумінням ролі та призначення людини. Можна стверджувати, що майбутнє визначається тим, якою є система освіти сьогодні. Аналіз тенденцій світового розвитку освіти дозволяє виявити характер кризи існуючої системи освіти та намітити шляхи виходу з цієї кризи. Оскільки ХХІ століття - новий період розвитку людства, епоха технологічної культури, то йому має відповідати нова філософія освіти, нова освітня система і нові моделі навчання. Головним в освіті ХХІ століття є поворот до індивідуальності людини, переорієнтація на розвиток творчих здібностей учнів.

Така методологія творчої діяльності, що її покладено в основу освіти, потребує формування моральних та вольових якостей, духовного розвитку людини, переводячи її в центр системи освіти. При цьому характер розв’язання завдання гуманізації та гуманітаризації освіти визначатиме ступінь його впливу на шляху майбутнього розвитку людства.

Сучасний суспільний прогрес, стан самої цивілізації характеризують тенденції, які суттєво впливають на різні сфери суспільної діяльності.

Біологічно та історично людина покликана матеріалізувати своє мислення у продукт своєї діяльності. Боротьба за виживання зробила її не лише мислячою, але й перетворюючою. Тому будь-яка продуктивна діяльність людини та суспільства завжди пов’язана з перетворенням або творенням.

Сучасне суспільство, накопичивши величезний науково-технічний та соціально-економічний потенціал для реалізації людської сутності, мало сприяє трансформуванню освіти. Це трапилось переважно тому, що освіта базувалась на досвіді минулого, підтримувалася ним, переслідуючи мету вивчення природи, суспільства і людини. Вона дістала назву “підтримуючої”.

Переорієнтація освіти на перспективу, майбутню діяльність людини визначає творчий, інноваційний тип освіти, яка переслідує мету перетворення світу. Така освіта - типово “інноваційна”. Формуючи і розвиваючи інноваційний тип освіти не можна не враховувати “технологічний розвиток” країн і націй, що відзначається використанням і розвитком високих технологій на базі сучасних виробничих систем і механізмів, а тому інноваційну здатність нації можна тлумачити як готовність нації до технологічного стилю розвитку.

Вихід освіти з кризової ситуації вбачається у формуванні нової освітньої парадигми, вихідні засади якої означаються системою її цілей. При цьому необхідно виділити дві складові освіти - загальнокультурну та професійну. Об’єднуючи всі види освітніх процесів, вони передбачають головний інтелектуальний наслідок як уявлення про єдину картину світу, формування єдиного сенсу буття, методології людської діяльності.

Перші засади інноваційної, особистісно-орієнтованої освіти можна визначити як збереження та розвиток творчих можливостей людини, оскільки освіта нового століття не може не включати органічним чином творчість.