Чайковська Т. В.

Хмельницький національний університет

Збереження історичних особливостей твору у перекладі як складова міжкультурної комунікації

Людина невід’ємно пов’язана з мовою. Ми використовуємо мову, письмово чи усно, у будь-якій ситуації, наприклад, пояснюючи комусь шлях або нове правило, з’ясовуючи стосунки, повідомляючи інформацію тощо. Ми не лише говоримо мовою, але й думаємо нею. У мові виражений менталітет цілого народу. Тому коли ми вивчаємо іноземну мову, ми ніби проникаємо у думки, у саме серце людей, які розмовляють цією мовою. Мовознавець Маслова В. А. говорить, що “язык — единственное средство, способное помочь нам проникнуть в скрытую от нас сферу ментальности, ибо он определяет способ членения мира в той или иной культуре. Он рассказывает нам о человеке такие вещи, о которых сам человек и не догадывается”[2, c. 105]. У такий спосіб відбувається спілкування між людьми різних культур. Та оскільки люди не можуть знати усі іноземні мови, у спілкуванні виникають проблеми, і їх намагаються вирішити за допомогою перекладача. Робота перекладача є надзвичайно складною, тому що майже усі мови за своєю структурою абсолютно різні. Таким чином у більшості випадків буває вкрай важко передати емоціональну й експресивну забарвленість інформації, будь то усно сказане чи написаний твір. До того ж у написаному творі відображається не лише культура, менталітет, традиції певного народу, але й індивідуальність автора, його думки, його ставлення до світу, який його оточує.

Перекладач повинен засобами мови, на яку він робить переклад, цілісно та якомога точніше передати зміст оригіналу. При цьому потрібно зберегти експресивні та стилістичні особливості твору. Тобто перекладачеві треба не лише передати саму інформацію, яку несе в собі оригінал твору; його завдання полягає ще й в тому, щоб донести цю інформацію таким чином, як вона виражена в оригіналі.

У зв’язку з цим під час перекладу виникає багато проблем, оскільки між словниковими одиницями двох мов немає безпосередньої відповідності. Кожне слово національної мови є елементом системи цієї мови, і тому воно неповторне і специфічне. Але це не означає, що між лексичними одиницями двох мов взагалі немає нічого спільного. Кожне слово мови є носієм якоїсь певної думки, тому, відповідно, в іншій мові можна знайти слово або слова, які виражають таку ж або близьку за змістом думку.

У художній літературі важливою ланкою є образи, пов’язані з мовою. Питання про можливість передачі образів у перекладі підводить до питання про передачу національної специфіки у тій мірі, в якій вона пов’язана з мовою. У свою чергу національна забарвленість тісно пов’язана з історичним колоритом твору, тому що ті часи, коли було створено оригінал, накладають свій відбиток на художні образи. Кожен раз перекладаються твори, створені у самі різні періоди історії, а також мовою, яка завжди в якійсь мірі відрізняється від сучасної мови даного народу: те, що було сучасним століття або й десятки років назад, для іншого покоління може бути застарілим. Відтворюючи історичний колорит перекладач переслідує мету ознайомити читача, його сучасника, з літературним твором, який у момент свого створення був сучасним для читачів тієї епохи. У перекладі використовують здебільшого сучасну мову, хоча підбирають такі словникові й граматичні елементи, які дозволяли б до певної міри зберегти необхідну історичну забарвленість.

А. В. Федоров визначає такі стилістичні тенденції і принципи, що застосовуються у перекладі творів різного часового періоду: 1) використання засобів мови, які архаїзують твір; 2) модернізація – надання тексту або окремим його місцям сучасної забарвленості; 3) нейтралізація історичного колориту, послаблення пов’язаних з ним рис; 4) те чи інше поєднання цих тенденцій [4, с. 291].

Поруч з історичним колоритом ще одну специфічну рису художньої літератури складає індивідуальна своєрідність творчості письменника. На індивідуальний стиль письменника впливає як національний, так і історичний колорит. Дана своєрідність, яка виражається за допомогою використання засобів мови, у великій мірі пов’язана з світоглядом автора. Федоров А. В. виділяє декілька основних випадків співвідношення між своєрідністю оригіналу і формою його передачі: 1) надання безособових рис тексту; 2) спроби точно відтворити окремі елементи оригіналу не зважаючи на вимоги мови перекладу; 3) викривляння індивідуальної своєрідності у результаті довільного тлумачення; 4) повноцінна передача індивідуального стилю оригінала з повним урахуванням усіх його суттєвих особливостей і вимог [4, с. 293]. Слід відзначити, що індивідуальна своєрідність у художніх творах проявляється по-різному, і кожен раз перед перекладачем постають досить складні перекладацькі завдання.

Отже, не лише певні лексичні одиниці та граматичні аспекти викликають перекладацькі труднощі. Проблемою виявляється також і передача твору у перекладі таким чином, щоб не втрачалася ні історична, ні індивідуальна своєрідність оригіналу, завдяки яким читач може побачити картину життя того чи іншого народу певної епохи.

Література

1. Комиссаров В. Н., Рецкер Я. И., Тархов В. И. Пособие по переводу с английского языка на русский. – М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1960. – 176 с.

2. Маслова В. А. Лингвокультурология: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 208 с.

3. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация: (Учебное пособие) – М.: Слово/Slovo, 2000. — 624 с.

4. Фёдоров А. В. Основы общей теории перевода(лингвистические проблемы): Для институтов и факультетов иностр. яз. Учеб. пособие. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1983. – 303 с.