Ас. Кузнєцова О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Основні структурні та семантичні типи окличних речень

Як відомо, мові притаманний рухомий характер відношень між формою і змістом, що виявляється і в прагматиці. Тому необхідно розглянути відповідність формально-синтаксичної структури висловлювання комуніка-тивним інтенціям мовця. Перш за все це стосується саме окличних речень, де семантика речень і комунікативна інтенція мовця не обмежуються суто формальним значенням. Як відомо, окличні речення є особливим типом висловлювань, в яких формально-синтаксичне значення поєднується з додатковою конотацією. Тобто, поряд з певною думкою, ці речення виражають різноманітні емоції мовця (радість, здивування, захоплення, розчарування, страх, жах, іронію тощо). Причому основною інтенцією мовця є саме вираження емоцій, а структурне значення речення відступає на другий план.

Існує декілька класифікацій окличних речень за структурними особливостями. Традиційно розрізняють шість типів окличних речень в англійській мові :

1. Суто окличні речення (окличні речення, що починаються з займенникових слів what і how):

a) What a pity Lance isn’t with us to rejoice!

b) How big the yellow brute was, and how he struggled and grinned!

2. Оклично-стверджувальні речення:

Yet I hope you can understand a little that I myself should!

3. Оклично-спонукальні речення (накази):

Send it!

4. Оклично-питальні речення (загальні запитання у функції окличних речень):

And what was he doing!

5. Псевдо-підрядні речення, що починаються сполучником if чи that:

a) If you ever saw that ranch of mine!

b) That this was love!

6. Односкладні речення:

a) Oh, the sweet little boy!

b) To forget!

Як бачимо, окличні речення за своєю формальною структурою є найрізноманітнішими. Але, незважаючи на таку структурну варіативність, будь-яке окличне речення імпліцитно виражає, як зазначалося, певну емоцію, оцінку певного факту чи явища чи ставлення суб’єкта до адресата. Причому, в той час як речення одних структурних типів виражають лише конкретну емоцію чи характеристику (наприклад, суто окличні речення та оклично-питальні речення, як правило, виражають захоплення певним фактом чи об’єктом, вказаним у реченні, а псевдо-підрядні окличні речення, що починаються сполучником if – сильне бажання, а ті, що починаються сполучником that – сильне здивування з приводу чогось), окличні речення інших структурних типів можуть виражати найрізноманітніші емоції, причому визначити, яку саме емоцію виражає це речення досить часто можна лише з допомогою контексту.

Існують також інші класифікації окличних речень. Наприклад, Ф.В.Локшина пропонує поділити окличні речення на чотири типи.

1. Суто окличні.

2. Розповідно-окличні.

3. Спонукально-окличні.

4. Питально-окличні.

На відміну від попередньої класифікації, тут суто окличними реченнями пропонується вважати лише окремі види односкладних речень (односкладні окличні речення з означальним займенником what, вказівними займенниками such, this, that; прислівниками how, so, а також вигукові речення, речення-звертання та деякі інші).

До розповідно-окличних речень Ф.В.Локшина відносить також псевдо-підрядні речення та деякі односкладні окличні речення (інфінітивні речення, речення-повтори та слова-речення модального значення, такі, як Really! Certainly! Of course! Indeed! Surely! тощо).

Т.Є.Ратова пропонує класифікувати розповідно-окличні речення базуючись на семному аналізі. Вона виділяє:

1. Оцінні окличні речення.

2. Окличні речення вольового впливу.

3. Оптативні окличні речення (які відповідають псевдо підрядним реченням у традиційній класифікації, що починаються з сполучника if).

4. Окличні речення заперечення.

5. Окличні речення підтвердження.

6. Окличні речення констатації явища.

7. Окличні речення констатації об’єкта.

Серед інших класифікацій окличних речень варто згадати класифікації, запропоновані Т. В. Тришкіною, що базуються на семантичному та синтаксичному критеріях. Вона запропонувала виділяти п’ять видів окличності, спираючись на акустичні та семантичні критерії:

1. Оцінна окличність – виражає оцінку певної якості, стану, факту, події.

2. Інтенсифікуюча окличність – виділяє певну якість, стан, факт, дію поміж інших.

3. Окличність-роздум – виділяє певну рису чи стан із значенням роздуму, сумніву.

4. Стверджувальна окличність: мета – переконання в певному факті, дії, стані.

5. Окличність-повідомлення – незвичне, неочікуване, важливе в конкретній ситуації повідомлення.

Окрім цього, Т. В. Тришкіна поділяє окличні речення виходячи з їх синтаксичної форми на

1) власне окличні (речення, які не можуть існувати в неемотивному синтаксисі через специфічну структуру; до них належать також і речення-вигуки),

2) контекстуально-окличні (будь-які розповідні речення, що вимовляються з емоційною інтонацією),

3) питально-окличні (які за синтаксичною структурою збігаються з власне питальними реченнями, але, на відміну від них, маркуються на письмі знаком оклику).