Філософія/4. Філософія культури

Кузьміченко І.О.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, Україна

Компетентність як зона комфорту особистості

Криза спеціалізованого професіоналізму породила у XX ст. феномен професійного кретинізму та технократизму. Але насьогодня виникли імперативи універсалізації та «олюднення» професіоналізму, підсилення його етико-морального та естетичного компонентів, врешті-решт подолання вузькоспеціалізованої фетишизації картини світу.

Протиріччя між особистістю та професіоналізмом є формою відображення відчуження особистості від професійної діяльності, коли та є для неї чужою, формальною, не творчою. У цьому випадку виникає особистісно-професійне «роздвоєння», що веде до «розлюднення» людини, виникнення подвійних стандартів поведінки. У цьому роздвоєнні ніколи людина не виходить до істинної майстерності та професійної зрілості.

Майстер у своєму онтологічному вимірі завжди є зняття позначеного діалектичного протиріччя та рух до реалізації людської цілісності, креативності, є завжди рух до ідеалу, «людини майбутнього».

Підґрунтям, основою професіоналізму, і, нарешті, майстерності у любій сфері професійної діяльності людини є компетентність.

Компетентність людини розглядається у взаємозв’язку з поняттям усвідомленості самої компетентності. Компетентність – поняття прикладне, функціональне, тобто визначається контекстом, ситуацією, необхідністю використання.

Шлях набуття професіоналізму – це складний і неоднозначний шлях. І на цьому шляху людина проходить стадії пізнання нового, стадії набуття компетентності:

- 1 стадія: неусвідомлена некомпетентність (людина некомпетентна і не усвідомлює цього);

- 2 стадія: усвідомлена некомпетентність (людина усвідомлює, що чогось не знає або не вміє);

- 3 стадія: усвідомлена компетентність (людина вчиться і, як наслідок, отримує усвідомлене відношення до своїх нових знань і умінь);

Ця стадія характеризується активним навчанням, працею над собою. Якщо людина, займаючись якоюсь новою діяльністю почуває себе легко – це свідоцтво того, що це нове насправді відповідає її звичним паттернам. Можливо, це невелике розширення того, що людина уже знає, але це не дає нового знання. Проявом того, що людина дійсно «росте над собою» є деякий стан розгубленості, складності, важкості придбання знань і умінь. Саме у цей момент відбувається перехід на більш якісний рівень життя, саме в такі моменти людина стаєте більш ефективною, більш умілою і компетентною. Будь-яке навчання пов’язане з виходом за межі зони комфорту людини.

- 4 стадія: неусвідомлена компетентність (інтерналізація знань, «чудо автоматизму»). На цій стадії «народжується» професіонал, якого відрізняє саме неусвідомлена компетентність, що виступає гарантом високої ефективності людини.

Запропонована схема розвитку компетентності є класичною. Однак вона бачиться нам пласкою, одномірною. Безуглим Д.Л. запропоновано схему «спірального розвитку компетентності», де показано циклічність її розвитку, що відображено у вигляді спіралі, яка розкручується, і де кожний виток означає глибину усвідомлення ситуації або контексту (зміна ситуації – це зміна контексту, у якому відшліфовувались ті компетенції, у результаті яких змінилася ситуація (наприклад, підвищення по службі, зміна якості праці та інше). Але ця спіраль є такою, що розгортається у одній площині, тобто надбання компетентності у такому контексті є лише розширенням зони комфорту людини.

Визначимо поняття «зона комфорту» у контексті даного дослідження.

Чому людина не хочемо щось змінювати у своєму житті? Бо зачіпається зона її комфорту. Людина постійно шукає ту нішу, заповнивши яку почуватиме себе у безпеці. Це і є зона комфорту, яка являється областю життєвого простору, що дає особистості відчуття комфорту та безпеки.

Як правило, зона комфорту визначається привичними шаблонами поведінки. У цій зоні нічого не відбувається або просто відбувається життя: час і простір структуровані у відповідності з мотиваційно-потребнісною та ціннісно-орієнтаційною системами особистості. Змістодіяльнісні структури самодостатні та стабільні (асоціативно згадується людина-машина Гуржиєва). Життя у комфортній зоні О. П’ятигорський називав профанічною, звичайною, буденною, нецікавою (цікаве він вважав важливіше великого, талановитого та розумного). У комфортній зоні немає виклику, ситуацій, що фруструють особистість. «Розумний у гору не піде, розумний гору омине» – саме такою є стратегія життя у комфортній зоні особистості як складної системи, що прагне до гомеостазу.

Постійне знаходження у зоні комфорту сильно обмежує особистість. Вона тим більше, чим більше зона компетентності особистості. Коли людина довго живе у звичній ситуації, вона стає компетентною, але її мислення деградує, тому щоне вирішуються нові задачі (побутові, професійні, особистісні). Звичайно, людина усе більш добре вирішує звичні задачі, але до визначеного моменту, а потім починається так званий етап «обкатки». Людина «економе» мислення, живучі звичним способом. Потім починається уникання нових задач. Треба зазначити, що нові задачі потрібні не тільки для мислення, але і для розуму, тіла, почуттів.

У сучасних професійних умовах практично неможливо завжди працювати у зоні стійкої компетентності. Зміна зовнішніх умов, погіршення внутрішнього стану, застосування нових методів діяльності практично завжди призводять до того, що людина попадає у зону нестійкої компетентності (зону дискомфорту), або у зону некомпетентності (зону страху).

Повертаючись до одномірно-спірального розвитку компетентності (розширення зони комфорту) треба сказати, що його кінцевою метою є становлення людини як професіонала, що безумовно необхідно. Система сучасної вищої освіти спрямована на розвиток саме цієї якості людини як майбутнього фахівця.

Можна до безкінечності рости як професіонал (розширювати зону свого комфорту), але при цьому творцем, майстром не стати ніколи. Справжньому майстру відчуття комфорту не знайоме, він постійно знаходиться у стані творчого пошуку. Лише одухотворення людської праці, занурення людини в культуру може зробити професіонала майстром. На нашу думку лише розвиток компетентності по спіралі, але не одномірно-площінній, а висхідній дозволить зробити людину майстром своєї справи. Необхідно не лише вийти за межі своєї зони комфорту, але й піднятися над нею.

Литература:

1. Лидерство и управление командой. Уч. пособие / Д.Л. Безуглый – Москва, 2007.

2. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. Авторская версия [Труды методологического семинара «Россия в Болонском процессе: проблемы, задачи, перспективы»] / И.А. Зимняя – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004.