УДК 130.2:111.852
Філософія / Філософія
культури
к.філос.н. Галгаш Г.Ю.
Естетична
детермінованість процесів культурогенезу пов’язана з механізмом імітаційного
наслідування. Проблема естетичних чинників як ведучих в процесі антропогенезу
була розглянута вітчизняним філософом О. Воєводіним у науковій монографії
«Естетична антропологія». Початок антропо-соціо-культурогенезу вчений пов'язує
саме з виникненням імітаційно-естетичної діяльності людини. Він відзначає, що
процес становлення людини і його виокремлення з біологічного світу пов'язаний
не стільки з виникненням раціонально-теоретичних форм свідомості, а саме з
появою ціннісно-смислових форм, що виникають в практичній діяльності «за
допомогою емоційної фіксації у формі оцінно-смислового зв'язку образів, що
чуттєво переживаються як «корисне - приємне» і «шкідливе - неприємне» [2,
с.129]. Таким чином, з погляду вченого, антропогенез є по суті аксіологічним
процесом закріплення соціальних небіологічних сенсів в психіці у формі
емоційних узагальнень і естетичних образів. Процес же соціо-культурогенезу
виступає як колективна імітація доцільних форм сумісних дій, в результаті якої
відбувається закріплення знайдених форм утилітарних сенсів.
До появи в
первісному колективі вербального спілкування сенс сягався шляхом імітації
суспільно-корисних дій. Сутність механізму імітації полягає в придушенні
першосигнальних біологічних механізмів, еволюційно вироблених в людині способах
гальмування біологічно закладених реакцій. В основі механізму імітації лежить
імітаційна провокація певної дії, що паралізує можливість будь-яких інших дій [3,
с. 416]. Імітування соціально-необхідної дії забезпечує одночасне блокування
будь-яких інших проявів поведінки людини за посередництво спостереження за
зовнішніми рухами та їх інтеріоризації у внутрішній план поведінки через
емоційне узагальнення естетично привабливої суспільно-корисної дії. Збагнення
ціннісних сенсів відбувається шляхом доцільних рухів, отже сенс образу речі -
згорнута програма чуттєво-практичного руху цієї речі в її знятому вигляді.
Придбане таким чином «практичне знання» постає домінуючим в майбутній
практичній діяльності індивіда. Так, імітація є надбудовою над біологічним
світом, що повністю підпорядковує його і спрямовує в соціально-прийнятне русло.
Фундаментальним
дослідженням проблеми імітації як основного чинника культурогенезу є робота
Б. Поршнева «Про початок людської історії». Спостерігаючи дію механізму
наслідування у тварин і птахів, дослідник робить висновок про імітаційну
поведінку як вигідне біологічне пристосування: «імітація стає домінуючим
чинником поведінки, пригнічуючи і життєві видові інстинкти, і індивідуальний
досвід, - вона стає як би самотяжіючою стихією» [3, c. 309]. При імітаційном наслідуванні, як
показують експерименти над тваринами, умовний рефлекс виробляється в 10 разів
швидше, ніж шляхом власних проб і помилок [3, c. 313].
Аналізуючи
досліди Келера, Моркіса, Ладигіной-Котс, Букіна і Мухіной, Поршнев відзначає,
що наслідування засноване не тільки на імітуванні «рухового шляху» до образу
матеріального об'єкту [3, c. 314], але і на результаті дії як такому, його формі і
будові, «коли форма предмету здатна стати відносно незалежним стимулом
наслідувальної діяльності» [3, c. 316]. У останньому випадку, форма в знятому вигляді
фіксує весь руховий шлях досягнення мети: рухи лише сигналізуються
розташуванням фігур [Там же]. Тут можна говорити про естетичну природу наслідування,
бо специфіка естетичного образу полягає в тому, що він будується на певних
структурних принципах, інтуїтивно схопленій впорядкованості об'єкту. Істотною ж
рисою естетичного пізнання є переживання задоволення-незадоволення від
злагодженості (незлагодженості) в пропорціях контурів, форм, поверхонь,
об'ємів. Таким чином, сутнісною специфічною ознакою естетичної імітації є
відчування емоційних вподобань стосовно предмету або дії сприйняття, що через
тілесно-оформлене практичне знання стають матрицею згорнутих ціннісних сенсів,
що керують поведінкою індивіда.
Імітація є
основним механізмом передачі культурного досвіду. Згідно сучасного концепту перформативності,
початок власне людського визначається міметичною здатністю, наслідуванням: «міметична
здатність є ні що інше, як здатність тіла за допомогою імітації культурно
відтворюючої форми руху переводити матеріальний зовнішній світ (подразники) в
практично змістовні складні психічні образи (комплекси відчуттів) і таким
чином транслювати його у внутрішній образний світ індивідуальної людини,
надавати інформацію про зовнішній світ в самостійну психологічну
уяву-моделювання і розпорядження індивіда» [1, с. 224-225]. Перформації призводять
до створення в психіці чуттєво-символічних відповідностей зовнішньому світу,
переживання яких виступає як отримання індивідом ціннісних сенсів.
Естетична суть
імітації полягає в наслідуванні образам дій, у відмінності від раціональної,
словесної передачі культурного досвіду за допомогою переконання. Домінантною
стороною імітації стає емоційне забарвлення образів, за допомогою якої
закладається соціально-необхідна система ціннісних сенсів в свідомості людини,
так зване практичне знання, кероване спрямованістю руху як окремого людського
індивіда, так і суспільства в цілому. Специфічною ознакою образу є його
здатність перебудовувати реакції, поведінку, що склалася, на відміну від слова,
образ більш насичений та має оцінюючу наповненість.
Література:
1. Воеводин А.
П. Перформативные механизмы социальной регуляции // Філософські
дослідження : зб. наук. праць Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля. – Вип.
12. Ч. 1. – Луганськ : вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – С. 212 – 231.
2. Воеводин
А.П. Эстетическая антропология [Текст] : монография / А.П. Воеводин. –
Луганск : РИО ЛГУВД им. Э.А. Дидоренко, 2010. – 368 с.
3. Поршнев
Б.Ф. О начале человеческой истории (Проблемы палеопсихологии) [Текст] : /
Поршнев Б.Ф. - М.: Мысль, 1974. - 487
с.