Философия / 4.Философия культуры.

Тарасова В.І.

Науковий керівник: Погрибна В.Я.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

КУЛЬТУРОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СИМВОЛІКИ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ОБРЯДІВ

Духовний спадок знаходить відображення в ідеалах, що являють собою найважливіші проблеми філософії й культури. Фiлософiя є їх усвідомленням, а культура – втіленням. Культура є традицією; поза традицією не існує культури. Символіка має величезне значення в історії мистецтва й літератури. Думка й мова тісним образом пов'язані із символікою. Походження символів і способи їхнього поширення в науковому відношенні мало з'ясовані. Безсумнівно, що деякі символи виникли в народів самостійно; багато подібних символів можуть бути пояснені загальними психологічними й культурними причинами, наприклад, символ сонця – у вигляді колеса, блискавки – у вигляді молота; але в багатьох випадках виявляється культурна взаємодія народів і передача символіки шляхом торговельних зв'язків, монетного обігу, релігійних подань.

Метою статті є аналіз української народної фольклорної символіки, її трансформація в режисурі театралізованих видовищ.

Символ – одне з найскладніших і багатозначних філософських і культурологічних понять, яке протягом багатьох століть розглядали й досліджували в різних інтерпретаціях. Пiд символом будемо розумiти знак, зображення якої-небудь речі або тварини для означення якості предмета, наприклад, символи хреста, орла, риби. Символ розглядаємо у поєднанні з феноменами української культури і мистецтва на матерії.

У сучасному соціокультурному просторі України виник парадокс функціонування календаря з урахуванням релігійно-побутового аспекту, його втілення у видовищно-ігрових масових заходах. Існує ще одна проблема, яка полягає у взаємодії святкових традицій із сучасними формами дозвілля. Відбулися серйозні деформації у системі святково-обрядової культури, оскільки свято позбавили свого сакрального ядра – обряду, перетвореного останнім часом на сферу розваг.

У 80-х роках минулого століття в Україні та в інших державах активно відроджували календарні масові свята. І на сьогодні ця тенденція є однією з пріоритетних щодо розвитку українського народного театру.

У кожного народу є свої особливі традиції, своя емоційно-образна символічна система, щопередаються з поколiння в поколiння. Традиції як передача досвіду знаходять своє відображення в усній народній творчості. Про це зазначають у своїх працях Г. Лозко, О. Берегова, С. Зигуненко, Е. Кассiрер, М. Соболева. Так наприклад Г. Лозко звертає увагу на традиційну символіку, яку використовують українці: «Назви одягу в українських піснях мають свою символіку: шапка – сила; пояс – оберіг; жупан – багатство; свита або сіряк – бідність. Колір: білий – святість, червоний – краса, чорний – земля і т. д. Рушник – дорога, весілля; калина – жіноча плідність, весілля, любов; гарбуз – відмова, насмішка; дуб – чоловік, мужність, сила; береза – дівчина, ніжність, чистота; барвінок – весілля; сани – похорон і т. д.» [4, с. 6].

Режисерові театралізованих видовищ необхідно надавати особливого значення, оскільки ми постійно зустрічаємо спотворене й невиправдане застосування тих чи інших елементів символіки.

Проте слід звернути увагу на те, як використовують народний обряд з комплексом ритуальних дій під час постановки того чи іншого видовища. Якщо режисер здійснює постановку фольклорно-етнографічного заходу, за основу він має взяти обряд із властивим йому каноном української традиції. Постановник застосовує обрядові дії з мінімальним відхиленням від першооснови. За інших умов змінюються акценти, і відбувається розмивання меж традиційної культури, що саме по собі спотворює сутність жанру постановки й усього документального, фольклорного й етнографічного матеріалу, що лежить в основі видовища. Сучасні режисери-постановники поверхово вирішують дане питання. Це, вочевидь, пов’язано з недостатньо правильним розумінням деяких жанрових аспектів.

Виникає проблема створення символічної системи образів на сцені. Деякі режисери у своєму арсеналі мають часто повторювальні символи, які можуть втратити емоційність і перетворитися на штамп. Достатньо буде згадати початок ХХ століття, де серп і молот використовували як символ возз’єднання й співробітництва села й міста. Проте не слід забувати про народні символи, які використовували століттями і застосовують у сучасних постановках (подання хліба-солі, вишитого рушника, зв’язування рук молодятам вишитим рушником, подання калини тощо).

Особливе місце в українському народному театрі України посідає символіка, яка своїм корінням сягає глибокої давнини. Проблема стосунків людини й природи віддавна була панівною. Відомо, що древні слов’яни наділяли божою силою різні природні об’єкти, серед яких можна назвати сонце, місяць, вогонь, повітря, воду, тварин тощо. У цих стосунках великого значення набував символ, який уміщував у собі сакральність, давню магію. У такому сенсі давні слов’яни застосовували символ як засіб впливу на світ і його перетворення. Символи були різними. Багато з них являли собою обереги, інші – пряме звернення до богів або сил природи. Відтворюючи символи на одязі, посуді, у помешканні, людина таким чином захищала себе від злих духів. До таких захисних символів слід віднести зображення сонця, вогню, води, квітів. Уся ця символіка відображена в народних звичаях і обрядах.

Згадуючи символіку, слід зазначити, що тут особливе місце посідає український костюм. Під час постановки театралізованих видовищ сучасні режисери часто не приділяють достатньої уваги зазначеному елементові української народної культури, а іноді й ігнорують. Більшою мірою обрядовими символами були окремі компоненти костюму – хустина чи рушник під час сватання, крижмо під час родів, біла (або чорна) хустина під час поховання. Вони захищали людину від злих духів, дарували достаток, здоров’я, любов.

Особливу магічну силу мали речі, виготовлені власноруч для того чи іншого обряду. Так, дівчина неодмінно мала вишити сорочку для свого жениха. Символічними були й обов’язкові подарунки – чоботи, які зять дарував тещі, намітка – подарунок свекрові від невістки. Обрядова функція одягу виявлялася й у специфічних способах її використання. Як-от, під час під час виконання деяких ритуальних обрядах носили вивернутий одяг (народна вистава «Коза»), у той час як у повсякденному житті було поганою прикметою. Учасники певних обрядів нерідко одягалися як протилежна стать (обряд, коли водять Меланку), а також незалежно від пори року носили хутряний одяг.

Отже, обрядово-святкова сфера на будь-якому історичному етапі як соціальний феномен поєднувала традиційно-старі й традиційно-оновлені елементи. У святково-розважальних формах спостерігаємо тенденції розвитку й удосконалення, які духовно збагачують сучасну людину. Тут слід особливу увагу приділити вивченню фольклорно-етнографічних текстів і реконструкції святково-обрядового дійства; а також зосередитися на творчому моделюванні текстів святково-обрядових традицій, ураховуючи сучасну соціокультурну ситуацію.

Література

1.   Берегова О. Символы славян / О. Берегова. – СПб. : Диля, 2007. – 432 с.

2.   Зигуненко С. Н. Знаки и символы / С. Н. Зигуненко. – М. : АСТ: Астрель : Транзиткнига, 2005. – 349, [3] с. : ил. – (Великие и знаменитые).

3.  Кассiрер Е. Избранное. Опыт о человеке / Э. Кассирер. - М. : Гардарика, 1998. – 784 с.

4.  Лозко Г. С. Коло Свароже: Відродження традиції / Г. С. Лозко. – К. : Укр. письменник, 2004. – 222 с.

5. Соболева М. Е. Философия символических форм Э. Кассирера: генезис, основные понятия / М. Е. Соболева. – СПб. : Изд-во СПбГУ, 2001. – 151 с.