Гоцуцова А.В.,керівник Погрібна В.Я.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Івіановича Туган-Барановського

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ОСВІТИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ

Дослідження освіти на сучасному етапі її існування належать до кола найбільш актуальних проблем філософського знання. Також актуальним є дослідження освітньої діяльності в контексті культурного буття, яке дозволить дослідити освіту як цілісне системне утворення та визначити основні пріоритети її розвитку.

Метою даної статті є визначення ролі культурологічних чинників в освітніх трансформаціях.

Освіта в умовах ХХІ століття набуває особливої соціальної сили, оскільки саме вона виступає ціннісно-методологічним чинником, який визначає сутність нової інформаційної цивілізації. Починаючи з другої половини ХХ століття, коли активного розвитку набула науково-технічна революція, освіта стає безпосереднім джерелом розвитку сучасної культури. Причинами, які активізують увагу наукової спільноти до освіти, є визначення її сучасного стану як кризового, визнання необхідності реформування та пошук основних пріоритетів освітньо-педагогічної діяльності в умовах сучасної культури. Так, чисельними є дослідження щодо визначення місця освіти у соціальному просторi (П. Козловськи, А. Запесоцький, О. Чечин-Русов) аналіз кризового стану освіти представлений у роботах Ф. Кумбcа, К. Мангейма, В. Лутая, Г. Щедровицького, В. Шадрикова. Так, за визначенням сучасних дослідників культури, всі негаразди, що виникають в суспільстві XXI ст., є наслідком зміщення епіцентру всього людського буття до полюсу культури.

Розгляд освіти в культурному контексті передбачає визначення буттєвого виміру освіти та тих значень, які набуває освіта в процесі культурного розгортання, тобто як феномену культури, розкриття її взаємозв'язку з культурою, визначення її статусу щодо культури.

Освіта виконує функцію транслятора культури, несе в собі загальні елементи культури: духовні, практичні, моральні. На думку дослідників О. Запесоцького, В. Лутая, В. Біблера, цей аспект, важливий для розуміння зв’язку між культурою та освітою, найкраще аналізується шляхом розкриття історії виникнення ранньокласових суспільств Єгипту, Давньої Греції.

О.Запесоцький – доктор культурології, професор, розглядаючи освіту у Давній Греції, зазначає що вона визначалась чіткою метою. Держава, для самозбереження та розвитку якої основну роль відігравала війна, ставила завданням виховання мужності, презирства до рабів та підкорення власних інтересів інтересам держави. Але шляхи дослідження поставленої мети та конкретні завдання різнилися, що дозволяє в історії Давньої Греції виділити два різновиди освіти: спартанську та афінську. Так, завданням спартанської освіти було – підготувати громадянина класової общини воїнів. Більш різнобічну освіту надавала афінська школа, що була обумовлена демократичним характером суспільного життя Афін в порівнянні зі Спартою. Тут була система шкіл: граматична, музична, палестра та гімназія. З семи років хлопчиків навчали грамоті та співу, письму та читанню. Матеріалом для навчання були поеми Гомера. Кінцевою метою освіти було досягнення поєднання всіх відтінків зовнішньої та внутрішньої краси людини, причому критерієм внутрішньої краси була готовність до виконання громадського обов'язку в суспільстві, а метою освіти – досягнення сукупності доброчинностей .

В. Лутай – доктор філософських наук, професор,  досліджуючи зв'язок між культурою та освітою в епоху виникнення та формування великих феодальних держав Європи, розглядає християнську церкву як найбільш стійкий та організований інститут, який мав не лише політичне значення, а й був творцем та опікуном нових культурних норм моралі і світосприйняття як результату божественного творчого акту. Зміст основних дисциплін був успадкований від греків, що був обмежений тривіумом: граматика, риторика та діалектика, – і квадриіумом: арифметика, геометрія, гармонія (музика) і астрономія. Граматика мала завданням навчання латинській мові, діалектика пов'язувалась з філософією. Арифметика визначала значення чисел, але не навчала множенню, діленню та інше. Астрономія ототожнювалась з астрологією, її практична цінність визначалась у вирахуванні дат для церковного календаря. Інші предмети, мали прикладне значення .

Культура Нового часу, на думку В.С. Біблера – російського філософа, культуролога, носила диференційований характер, кожна галузь культури виступала раціонально організованою системою. Освіта розглядається як досягнення гуманістичних цілей. В освітньому процесі відбуваються кардинальні зміни. Характерним в цей період є відкриття спеціалізованих навчальних закладів: торгових, військових, технічних, комерційних. Чітка, раціонально обумовлена диференціація сфер культури, галузей наукового знання знаходить своє відображення і в новаціях освіти, у впровадженні класно-урочної системи навчання, яка була розроблена великими педагогами XVIII ст. Я.А. Камінським, Песталоцці та іншими. Вчитель і учень є основними діючими особами освітнього процесу. Знання передається від вчителя до учня, причому в процесі навчання визнається авторитет першого.

Звернення до культурно – історичної панорами буття освіти дозволяє зробити висновок, що зміна цілей, форм, технологій освітньо-педагогічної діяльності відбувається в результаті змін в системі відношень – міжособистісних, людини до природи, людини до самої себе, а також змін в культурі загалом. Встановлена відповідність змін дає підстави до припущення, що основи трансформаційних процесів в освіті ХХI століття мусимо шукати в стані сучасної культури.

Література

1.Запесоцький А. Образование: Философия, культурология, політика М.Запесоцький. – М.: Наука, 2003. – 456 с.

2.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти / В.С. Лутай. – К., : Магістр-S, 2005. – 256с.

3.Біблер В.С. От наукоучения — к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век / В.С.Біблер. – М.: Политиздат, 2000. – 426 с.