Политология/5. Политическая социология

К.п.н. Кіршенблат С.В.

Буковинський державний медичний університет

Вплив мас на розвиток політичних процесів

Суть сучасного суспільства, мабуть, найкраще виражає поняття „масове”. Ми маємо справу із масифікацією, тобто зі змішуванням та нівелюванням соціальних груп. Найбільш очевидним результатом функціонування мас і натовпу у політичних процесах є зміна політичної системи. Можна посперечатися з багатьма концепціями прихильників теорії еліт, проте важко не погодитися хоча б із першою частиною висловлювання німецького політолога П. Бараха: „Маси, а не еліти стають потенційною загрозою для системи, і еліти, а не маси є її захисником” [цит. за: 1, c. 214].

Роль натовпу у політиці зазвичай стає визначальною тоді, коли вона створює загрозу для існуючого політичного режиму; коли групові зв’язки та міжгрупові кордони руйнуються, а суспільство деструктуризується, проходячи крізь період соціальних потрясінь. Подібне спостерігається у період війн, соціальних революцій, політичних переворотів, різких великомасштабних соціальних реформ.

Маси змінюють хід історії. Значні історичні події є видимим наслідком змін у думках людей. Той, хто здатний зрозуміти натовп, визначити хід його думки та спрямувати його, визначає напрямок цих змін. Розуміння феномену натовпу є надзвичайно важливим для політики. Адже зараз, як правило, панує суто раціоналістична позиція, згідно якої політика є врахуванням та представленням численних групових інтересів, які домінують у суспільстві. А влада як центральний стрижень політичної системи потрібна для перетворення тих або інших інтересів у життя. Політики розглядають масу як сукупність індивідів, кожного з яких можна переконати й тим самим підштовхнути до певних політичних дій. Втім, маючи справу з масами людей, вони змушені зважати на поведінку натовпу, на його реакцію на ті чи інші політичні події, на ті імпульси, які підштовхують натовп до певних дій, які подекуди зумовлені цілком ірраціональними мотивами.

У натовпі важливість етичних та правових норм послаблюється та виникає відчуття правильності власних вчинків. Способи дії, які нав’язуються емоціями, не можуть бути критично оцінені. Емоційна напруга, яка панує у натовпі, збільшує відчуття власної сили та непереможності і зменшує почуття відповідальності за здійснювані дії [3, c. 97].

Теоретичний аналіз механізмів формування та діяльності натовпу може допомогти визначити можливі варіанти контролю його поведінки. Для цього необхідна зворотна трансформація видів та різновидів натовпу, їхня редукція до нижчого, менш небезпечного рівня. Для того, щоб координувати силу натовпу є два шляхи: перший – тоталітарна модель управління, яка будується на об’єднанні мас в організовану силу шляхом залякування та ідеологічної обробки, і другий – роз'єднання людей, пропаганда індивідуалістичних цінностей, „атомізація” суспільства, потурання базовим інстинктам людини [2, c. 151].

У тоталітарному режимі використовується терор і страх, репресії, не тільки як інструмент знищення й залякування, але і як інструмент управління масами (терор може бути й суто моральним). У демократичному суспільстві механізми фізичного примусу, характерні для тоталітарних режимів, найчастіше заміняються маніпуляцією, яка від цього стає ще більш віртуозною.

Особливості людської психіки, суспільна сутність самої людини допускають маніпулювання нею і масою, представленою якоюсь сукупністю індивідів, та, фактично, суспільною свідомістю – колективним свідомим та несвідомим [4, c. 27].

Помилковим є судження про те, що після Другої світової війни роль натовпу у політиці знизилася, адже такі прояви стихійної масової поведінки, як революції, повстання, масові заворушення відомі своєю циклічністю, і коли закінчується спокійний період в історії, вони вибухають з новою силою.

Роль натовпу у сучасній політиці є доволі значимою, а „владні повноваження” цього елементу суспільства є досить помітними. Політична практика різних країн світу демонструє дивні зразки використання суперечливої сили натовпу для досягнення тих чи інших політичних цілей.

Натовп залишається ключовим елементом революційних потрясінь у країнах Центрально-Східної Європи, починаючи з 1989 року. Трансформація політичних режимів у регіоні проходила під знаком переговорів між представниками старої та нової політичної еліти, але не можемо не погодитися, що масові протести відіграли чималу роль у цьому процесі, будучи суттєвим важелем впливу на політиків. Через двадцять років після цього протести десятків тисяч людей під час „кольорових революцій” відродили у населення віру у свою здатність змінити корумповану політичну систему та змусили аналітиків говорити про другу спробу демократизації у державах, яким не вдалося зміцнити ліберальну демократію після демократичних проривів 1989-1991 рр. Саме тому дослідження еволюції ролі мас та способів управління ними під час тривалого процесу демократизації постсоціалістичного простору залишатиметься одним з ключових напрямків сучасної політичної науки.

Література:

1. Ольшанский Д.В. Психология масс / Д.В. Ольшанский. – СПб: „Издательский дом Питер”, 2002. – 368 с.

2. Davis J. Toward a theory of revolution /J. Davis // Studies in social movements. A social psychological perspective. – NY: Blackmoore Press, 1999. – 210 р.

3. Diamond L. The Spirit of Democracy: The Struggle to Build Free Societies Throughout the World /L. Diamond. – New York: Times Books. – 2008. – 464 p.

4. Lipsky M. Protest as a Political Resource /M. Lipsky // American Political Science Review. – # 62. – 1968. – Pp. 1144-1158.