Політологія/3.Теорія політичних систем

Боднюк С., студент, Богатчук С.С., доцент

Вінницький національний аграрний університет

Парламентаризм як основа демократії

Як відзначають вітчизняні дослідники, що сучасний парламентаризм - фундаментальне надбання демократії, система взаємодії суспільства і держави, для якої історично характерним є визнання провідної, а в наш час - особливої і суттєвої ролі загальнонаціонального постійно діючого колегіального представницького органу державної влади - парламенту в здійсненні державновладних функцій.

У досить розгорнутому визначенні поняття парламентаризму зазначено, як систему представницьких органів влади, за якої чітко розподілені функції законодавчих і виконавчих органів, і в якій вирішальну роль відіграє парламент як постійно діючий представницький орган влади [1].

Від сучасного парламенту очікують підвищення його ролі у забезпеченні політичної і соціальної стабільності суспільства. Частина людей розглядає парламент як інститут, здатний до запровадження таких змін у суспільстві, які є об'єктивно необхідними, назрілими, як інститут відновлення суспільної стабільності, інша частина — як неефективний інститут державної влади, що не встигає за змінами і гальмує поступальний розвиток суспільства. Ось чому існує гостра потреба наукового узагальнення соціальної ролі та значення парламенту у нашому суспільстві, його найважливіших завдань на сучасному етапі.

Парламентаризм як елемент політичної структури держави, зазвичай, розглядають крізь призму організації найвищих органів державної влади і ототожнюють із парламентською республікою чи монархією. Однак, це не може ставити під сумнів значущість парламентів і парламентаризму за умов президентської чи змішаної республіки. Окрім того, в межах таких визначень існує чимало більш конкретних моделей, сутність яких також виявляється за допомогою епітета «парламентська» чи то як допоміжного прикметника, чи то як базового елемента певної форми правління.

У сучасній Україні розвиток парламентаризму прямо пропорційно залежить від розвитку демократії в нашій країні.

Українському парламенту об'єктивно належить провідна роль у розгортанні процесів демократизації в країні.

Усвідомлення великого значення парламентів, у діяльності яких свобода вибору і демократія як і суспільні цінності набувають реального вираження, спонукає дбати про їх розвиток, шукати шляхи активізації їх діяльності, трансформації внутрішньої структури. Важливо, що в Україні впроваджено представницький політичний процес, з'явилися нові політичні партії, в рамках політичної реформи має відбутися пошук раціонального розмежування повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, оптимальних форм організації самого парламентського життя для того, щоб парламент міг відігравати істотну роль у формуванні і проведенні певного політичного курсу. В Україні гостро відчувається потреба в якісній владі саме як єдиній владі. Адже поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову - це поділ суто функціональний, професійний. І нав'язані суспільству думки, дискусії щодо того, яка влада важливіша, є не лише непродуктивними, а й хибними за своєю суттю [2].

Парламент як представницький інститут суттєво поступається виконавчій владі за критерієм швидкості прийняття і впровадження рішень, оперативності реагування на проблеми, що виникають, на здатності контролю за власними рішеннями. Самі собою ці недоліки вже надають переваги рішенням виконавчої влади. Водночас помножені на умови, в яких перебуває Україна, ці недоліки в очах людей зростають у геометричній прогресії.

Парламент за цей час напрацював чималий пласт законодавства у сфері забезпечення функціонування державного механізму, налагодження бюрократичної системи фінансового, податкового контролю, організації державної влади на місцях, у сфері кримінально-правової політики держави, міжнародної діяльності [3].

Зниження довіри до парламенту зумовлене й суб'єктивними чинниками. Становлення парламенту України як молодої держави без сталих традицій у функціонуванні парламентської системи, призвело до того, що парламент як політичний, державний, правовий інститут сприймається як певна абстрактна модель, а тому відхилення від елементів цієї моделі, нехай навіть і суттєвих, можливий. Саме тому і суспільство, і парламент, і політичний істеблішмент країни не сприяли належною мірою активному наповненню парламентських функцій Верховної Ради України, їх розвитку, досить байдуже спостерігали за "відтинанням" багатьох прерогатив саме парламентської діяльності, насамперед у сфері парламентського контролю, за відмовою чиновництва, що представляє виконавчу гілку влади, співпрацювати з парламентом.

Український парламентаризм має велике історичне підґрунтя, що дає змогу говорити про традиції розвитку парламентаризму в Україні, а саме про утвердження в Україні демократичних інститутів, системи розподілу влади, наявність представництва громадян в органах влади [4].

Парламент має стати органом справжнього представництва з точки зору не лише відображення потреб та інтересів виборців, а й парламентських функцій.

Література

1. Погорєлова А. Становлення демократії як проблема розвитку культури парламентаризму// Віче. – 2011. - №5. – С.12-14.

2. Погорєлова А. Культура парламентаризму – культура демократії // Віче. – 2003. - №4. – С.16-19.

3. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми): монографія . – К., 2002. – С.134-149.

4. Мироненко Є. Політологічний аналіз теорії дослідження парламентаризму: умови розвитку в сучасній Україні// Персонал. – 2007. - №6. – С.28-31.