Лопушинська Н.А., Кондрат ’єв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган – Барановського

Правовий статус індивідуального підприємця як суб'єкта міжнародного приватного права

Право на заняття підприємництвом, обумовлене економічною свободою, включає декілька елементів, що охоплюють свободу вибору сфери, виду і форми підприємницької діяльності. Серед сфер діяльності розрізняються виробництво, комерція (торгівля) або надання послуг.

Суб'єкт господарювання може також спеціалізуватися по будь-якому виду діяльності, включаючи банківську, страхову, біржову діяльність, виробництво певного виду продукції і так далі.

Суб'єкт господарювання вільний самостійно здійснювати підприємницьку діяльність як в індивідуальному порядку (без утворення юридичної особи як індивідуальний підприємець), так і шляхом участі в господарському суспільстві, товаристві або кооперативі, тобто об'єднуючись з іншими людьми на основі створення комерційної організації для здійснення колективного підприємництва.

При створенні господарської організації власник має право самостійно або спільно з іншими громадянами і юридичними особами вибрати ту організаційно-правову форму організації з вказаних в законі, яка щонайкраще підходить для ведення певного виду бізнесу і досягнення цілей засновників, у тому числі з іноземними громадянами і юридичними особами.

У зв'язку з цим, велике значення має питання національної приналежності суб'єкта господарювання. Актуальність такої приналежності обгрунтовується тим, що в процесі інтеграції української економіки в світову економіку підвищується інтерес вітчизняних підприємців до торгівлі і інвестиційної співпраці з іноземними фірмами. Підприємці відчувають гостру потребу в інформаційно-правовому забезпеченні їх бізнесу як в Україні, так і на міжнародному ринку товарів і послуг.

Суб'єкти міжнародного приватного права - це учасники господарських правовідносин, які або є інвесторами, або учасниками спільної підприємницької діяльності в Україні.

Виходячи з цього, необхідно чітко встановлювати, чи має даний суб'єкт право займатися підприємницькою діяльністю або окремими її видами, питання власності підприємця і т. п. Адже правове регулювання цих питань вирішується неоднозначно в праві різних держав. Крім того, враховуючи високу міру мобільності бізнесу в сучасних умовах, місце проживання і місце підприємницької діяльності суб'єкта господарювання можуть знаходитися в різних державах. Об'єктивно така ситуація може привести до колізії законів, яку необхідно буде вирішувати в судовому порядку.

Саме тому, приналежність суб'єкта господарювання до певної держави має важливе значення для визначення правового зв'язку юридичної особи з конкретною державою. Завдяки такій приналежності визначаються: відрахування податків; порядок його створення і забеспечення правового регулювання відносно тих питань, які складають вміст його статусу. Так, якщо, наприклад, юридична особа є українською, то особистий статус її визначатиметься українським правом; для французької - застосовується французьке право і т. п.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене згідно із законодавством України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявність, складає не менше 10 відсотків. Правове положення і діяльність таких підприємств, окрім Господарського Кодексу України, регулюється законами України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. і "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, в якому іноземні інвестиції в статутному капіталі складають 100%, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави та законодацтвом України, майно якого повністю знаходиться у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підкоряється різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України регулює ці стосунки лише частково. Наприклад, ГКУ дає тільки виначення видів підприємств - іноземне, спільне або підприємство з вкладеними інвестиціями.

Ці вимоги ГК України не дають можливості розмежувати, посилаючись на процентну кількість вкладених інвестіций, створювані підприємства по видах, тим самим вводячи в оману суб'єктів господарювання і інших учасників суспільних стосунків у сфері господарювання як України, так і інших держав. Тому, я вважаю доцільним переглянути існуюче законодавство, для врегулювання проблематичних питань та внести уточнюючі зміни, що сприятиме більш ефективному правовому визначенню державної належності суб'єкта господарювання та забеспечить надійний захист підприємницької діяльності як на рівні міжнародних договорів, так і на рівні національного законодавства.