АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ГАРМОНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ТА ВІТЧИЗНЯНОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА Й ДОГОВІРНОГО ВСТАНОВЛЕННЯ УМОВ ПРАЦІ

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Актуальні проблеми гармонізації міжнародно-правових стандартів та вітчизняного механізму реалізації принципу соціального партнерства й договірного встановлення умов праці

Система локального правового регулювання є органічною складовою трудо-правового принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин. Характеристику змісту та особливостей реалізації останнього в царині службово-трудових відносин працівників ОВС було здійснено, зокрема, російським дослідником А.А. Снєгуром, який зазначає, що «...действие диспозитивного метода существенно ограничено таким обстоятельством, как детальная регламентация служебно-трудовых отношений в централизованных нормативных актах, что неизбежно вызывает определенное сужение сферы локального и договорного регулирования... Отсутствие дискриминации в оплате труда сотрудников ОВД обеспечивается прежде всего жестко установленной системой денежного довольствия... Данная система оплаты труда призвана учесть квалификацию, опыт работы, конечные результаты служебной деятельности каждого сотрудника. Однако, учитывая тот факт, что система оплаты жестко регламентируется централизованными нормативными актами и практически исключает возможность локального регулирования, нужно отметить ее негибкий характер. Она не позволяет в полной мере индивидуализировать оплату труда, ориентируясь в основном на увеличении ее размера сотрудникам, имеющим продолжительный стаж работы и проходящим службу в определенных условиях, и не обеспечивая в должной мере преимущества лицам, имеющим высокую квалификацию и стабильные высокие результаты работы. В силу своей жесткости указанная система практически не позволяет (за исключением премиальных выплат, носящих разовый характер) создавать дополнительные стимулы для профессионального роста сотрудников, повышения эффективности их служебной деятельности. В данном контексте она более создает условия для имеющего пагубный характер уравнительного распределения... Локальное регулирование имеет незначительную сферу применения в системе ОВД, особенно в сравнении с локальным регулированием (условно говоря, общих) трудовых отношений. Здесь не применяется коллективный договор, хотя определенная коллизионность этого по отношению к Конвенции МОТ относительно применения принципов права на организацию и заключение коллективных договоров от 01.07.49 г. все-таки, как представляется, существует. Дело в том, что в ст. 5 Конвенции, действующей в РФ, оговорено: «Национальные законы или правила должны определить, в какой мере гарантии, предусмотренные настоящей Конвенцией, будут применяться к вооруженным силам и полиции». Следовательно, неверно исключать действие данной Конвенции МОТ в системе ОВД полностью. Этот вывод касается не только коллективных договоров. Ведь пока в России в указанной области труда отсутствуют отраслевые и иные соглашения, отражающие отношения социального партнерства между работниками и работодателями. Основными источниками локального регулирования в российских ОВД, – справедливо підсумовує автор, – пока являются приказы администрации, устанавливающие порядок внутриколлективной деятельности, и должностные инструкции, конкретизирующие функции ОВД, а также права и обязанности сотрудников применительно к каждой должности» [1, с. 48, 61-62, 74-75]. Утім, категорично не поділяємо кінцевого висновку, якого дійшов вказаний дослідник, як-от: «Сужение сферы локального регулирования служебно-трудовых отношений сотрудников ОВД... нахожу в значительной степени оправданным и связанным с такой особенностью данного вида службы, как ее детальная регламентация в федеральных законах и ведомственных нормативных актах» [1, с. 74-75]. Як на нас, то на рівні законів і відомчих актів детальна регламентація в царині службово-трудових відносин, дійсно, наявна, але це питання ступеня й меж диференціації правового регулювання [2-11; 12, с. 65-90], а локальне правове регулювання є органічною й «повноправною» (нарівні із централізованим) складовою в змісті трудо-правового механізмі правового регулювання [13]. Більше того, саме локальне, а не законодавче та «відомче», правове регулювання дозволяє найбільшою мірою врахувати наявні на місцях численні особливості та специфіку умов праці працівників ОВС, і тим самим забезпечити ефективність правового регулювання.

У розвиток зазначеного А.А. Снєгуром, зауважимо, що, ст.ст. 4-6 Конвенції МОП №98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів від 01.07.1949 р., яка ратифікована Україною [14], зокрема, передбачено, що трудівники (працівники ОВС є однією із категорій найманих працівників, за термінологією МОП – трудівників – прим. авт.) мають мати належний захист проти будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на обмеження свободи об’єднання в галузі праці. Там, де це потрібно, мають уживатися заходи, що відповідають умовам країни, з метою заохочення й сприяння повному розвиткові й використанню процедури ведення переговорів на добровільних засадах між підприємцями чи організаціями підприємців, з одного боку, та організаціями трудівників, із другого боку, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів (основних актів локального правового регулювання – прим. авт.). Законодавство країни, – за Конвенцією, визначає, якою мірою гарантії, передбачені цією Конвенцією, застосовуватимуться до збройних сил і поліції. Відповідно до принципів, викладених у п. 8 ст. 19 Статуту Міжнародної Організації Праці, ратифікація цієї Конвенції будь-яким членом МОП не розглядається як така, що зачіпає існуючі закони, судові рішення, звичаї або угоди, котрі надають особовому складу збройних сил і поліції будь-які права, передбачені цією Конвенцією. Дія цієї Конвенції не поширюється на державних службовців, і вона жодним чином не тлумачитиметься як така, що завдає шкоди їхнім правам або становищу. Крім того, ще однією конвенцією, а саме ст. 1 Конвенції МОП №154 про сприяння колективним переговорам від 19.06.1981 р., яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України за №3932-XII від 04.02.1994 р., визначено сферу застосування зазначеного акту МОП. Ця Конвенція поширюється на всі галузі економічної діяльності, але передбачено, що національне законодавство, правила або практика можуть визначати, якою мірою гарантії, передбачені цією Конвенцією, поширюються на збройні сили та поліцію. Щодо державної служби, національне законодавство, правила або національна практика можуть установлювати особливі способи застосування цієї Конвенції. Відповідно до мети цієї Конвенції термін «колективні переговори» означає всі переговори, що проводяться між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців з одного боку, та однією чи кількома організаціями працівників – із другого, з метою: визначення умов праці й зайнятості та (або) регулювання відносин між роботодавцями й працівниками; та/або регулювання відносин між роботодавцями чи їхніми організаціями та організацією чи організаціями працівників (ст. 2 Конвенції). Проте, національним законодавством України, ані загальним, ані спеціальним – тим, за допомогою якого здійснюється правове забезпечення реалізації службово-трудових відносин працівників ОВС (поліції – за термінологією МОП), не передбачено якою саме мірою гарантії, передбачені означеними ратифікованими Україною конвенціями МОП – спеціальної установи ООН, мають застосовуватись до сфери реалізації службово-трудових відносин працівників ОВС України. Здавалося б, нема застережень – положення діють у повному обсязі? Але ситуація сьогодні виглядає інакше – ні колективні переговори, ані колективні договори в системі органів і підрозділів ОВС не застосовуються так, як це передбачено міжнародно-правовими стандартами та національним законодавством.

Література

1. Снегур А.А. Трудовое право и служба в органах внутренних дел: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 – труд. право; право соц. обеспечения. – Пермь, 2001. – 245 с.

2. Лавріненко О.В. Сучасний галузевий механізм диференціації правового регулювання: проблемні аспекти // Наукові дослідження – теорія та експеримент ’2006: Матеріали II міжнародної науково-практичної конференції (м. Полтава, 15-17 травня 2006 р.). – Полтава: Вид-во «ІнтерГрафіка», 2006. – Т. 3. – С. 40-44.

3. Лавриненко О.В. Специальные нормы в структуре современного механизма единства и дифференциации правового регулирования трудовых отношений // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 2. – С. 150-159.

4. Лавриненко О.В. Исследование теоретико-методологических аспектов применения дифференциации в правовом регулировании трудовых отношений лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел // Правоохранительные органы: теория и практика: Журнал Уральского юридического института МВД Российской Федерации / Гл. ред. С.Н. Сабанин. – Екатеринбург, 2007. – №2. – С. 35-48.

5. Лавріненко О.В. Особливості застосування трудо-правового принципу поєднання єдності й диференціації правового регулювання під час комплектування атестованого персоналу ОВС України // Nauka: teoria і praktyka – 2007: Materialy czwartej miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji (Przemysl, 16-31 sierpnia 2007 roku). – Przemysl: Sp. z o.o. «Nauka і studia», 2007. – Tym 3. – Str. 51-52.

6. Лавриненко О.В. Исследование проблемы единства и дифференциация правового регулирования трудовых отношений (в контексте анализа специального законодательства о службе в органах внутренних дел Украины) // Современный научный вестник. Серия: Экономика. Право: Научно-теоретический и практический журнал / Гл. ред. Н.Х. Корецкий. – Белгород: Руснаучкнига, 2008. – №11. – С. 73-99.

7. Лавриненко О.В. Внутринациональная дифференциация трудового права: ее суть, средства и основные направления // Известия Гомельского государственного университета имени Франциско Скорины. – 2008. – №3. – С. 191-208.

8. Лавриненко О.В. Механизм правового регулирования служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел: актуальные вопросы терминологии и методологии применения общих и специальных норм трудового права // Российский ежегодник трудового права. – 2007. – №3 / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Е.Б. Хохлова. – СПб.: ООО «Университетский издательский консорциум «Юридическая книга»» Санкт-Петербургского государственного университета, 2008. – С. 371-395.

9. Лавріненко О.В. Спеціальне правове регулювання порядку та умов оплати надурочної роботи працівників органів внутрішніх справ України: закон та практика // Наукові дослідження – теорія та експеримент ’2008: Матеріали IY міжнародної науково-практичної конференції (м. Полтава, 19-21 травня 2008 р.). – Полтава: Вид-во «ІнтерГрафіка», 2008. – Т. 3. Державне управління та право. – С. 64-70.

10. Lavrinenko O.V. Discrimination and differentiation of legal regulation in sphere of labour relations of workers of law-enforcement bodies (IAB) of Ukraine: questions of the theory // Nowoczesnych naukowych osiagniec – 2008: Materiäly IV мiedzynarodowej naukowi-praktycznej konferenсji (Przemysl, 1-14 lutego 2008 roku po sekcjach). – Przemysl: Sp. z o.o. «Nauka і studia», 2008. – Tym 8. Prawo. Historia. Politologija. – Str. 47-50.

11. Lavrinenko O.V. Application of a principle of an optimum combination of unity and differentiation of legal regulation of service-labour relations of persons of ordinary and commanding structure of law-enforcement bodies of Ukraine: questions of the theory // Современный научный вестник: Научно-теоретический и практический журнал / Гл. ред. Н.Х. Корецкий. – Белгород: Руснаучкнига, 2008. – №14. – С. 3-29.

12. Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел Украины: Монография. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. – 262 с.

13. Лавріненко О.В. Механізм правового регулювання соціально-трудових відносин: сучасний стан та перспективи розвитку: Монографія. – Донецьк: Норд-Прес – ДЮІ ЛДУВС, 2007. – 182 с.

14. Конвенція МОП №98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів від 01.07.1949 р. // Інформаційний бюлетень Міністерства праці України «Людина і праця». – 1994. – №9-10. – С. 3-9.