Пупцева Т.В.

Інститут психології ім.Г.С.Костюка НАПН України

Системно-синергетичний підхід до психології мотивації

Сучасна наука все більш ускладнюється. Вчені намагаються знайти універсальну міждисциплінарну методологію. Ця проблема висвітлюється в працях вітчизняних та російських вчених В. Оноприєнка, Л. Дротянко, Е. Князевої, М.-Л.Чепи та інші. Великий внесок у пошук нової методологічної парадигми зробили І. Пригожин, І. Стенгерс, Г. Ніколіс, Г.Хакен.

Термін «синергетика» введено Г. Хакеном для позначення міждисциплінарного напрямку, в якому результати його досліджень з теорії лазерів і неврівноважних фазових переходів дали ідейну основу для плідної взаємодії дослідників в різних галузях знань[10]. Основним предметом інтересу синергетики є надскладні системи, що швидко змінюються у “режимі загострення” в напрямі розпаду, руйнування, або, навпаки, самоорганізації. Останніми роками розгортаються наукові дослідження стратегій і методологічної основи синергетики, аналізується поведінка відкритих соціальних та психологічних систем, що самоорганізуються, вивчаються питання системно-синергетичної концепції, виявляються механізми самоорганізації соціокультурних та психічних процесів різних рівнів. Звичайно є багато невизначеностей і розбіжностей щодо синергетики, але вона має продуктивне значення для наукового пізнання, що активізує наукове співтовариство. Фахівці різних спеціальностей намагаються розвинути теоретичну базу такого цікавого, важливого й складного феномена природи, як самоорганізація. Одне із завдань - структурувати категоріальний апарат, що окреслюється поняттями: синергетика, самоорганізація, система, еволюція, розвиток. Для синергетики як дисципліни, що проходить становлення, має важливе значення фактор світоглядних допущень науково-дослідної діяльності вченого. Навіть в одній області досліджень, особистісне бачення проблеми різними вченими визначається їхнім індивідуальним сприйняттям поставлених питань і своєрідним способ дослідження . Тому розбіжність думок й оцінок є очевидними. Розвиток науки призводить до того, що багато наукових парадигм стають досить умовними, і велика частка принципових суперечок по науковим проблемам відбувається через взаємне нерозуміння, неприйняття нових поглядів на обставини, що з”являються. У синергетиці ці чинники підсилюються ще й тим, що по-перше, дискутують фахівці різних областей знань, і, по-друге, через відсутність поки що солідарної думки із цих питань з боку провідних, авторитетних науковців. Областю, з якої виникло сучасне розуміння синергетики, є теоретична фізика квантових явищ. Саме це походження й зв'язок синергетики з точними науками робить її науковим напрямком. Поширення ідей синергетики відбувається і на біологічні явища, психологічні, соціологічні та інші, що дає можливість дослідження їх еволюції як процесу самоорганізації в складних системах. Із синергетикою стійко асоціюються такі явища як: атрактори, біфуркація, самоорганізація, хаос , відкрита система, фрактали, дисипатичні процеси. В багатьох науках вони застосовуються фрагментарно чи в переломленні до завдань окремої галузі. Сьогодні ще не можна говорити про цілісносні концепції синергетики. Продовжує досліджуватись поняття самоорганізації, яке є основним в синергетиці. В багатьох випадках самоорганізація виникає із хаотичних станів, тобто саме із хаотичних станів виникають високо упорядковані просторово-часові структури. На думку Є. Князевої і С. Курдюмова, хаос на мікрорівні — це не фактор руйнації, а сила, що прямує до тенденції самоструктурування нелінійного середовища.[2] Сучасна синергетика розглядається як "теорія хаосу", так як порядок і безладдя виявляються тісно пов'язаними — один включає в себе інший, і цю констатацію ми можемо оцінити як головну , що відбувається в синергетиці на теперішній час.

За остатній період синергетика придбала значення рушійного початку в наукових колах багатьох галузей , зокрема в психологічних дослідженнях. “Ідеї синергетики вже проникли в сучасні психологічні дослідження, наприклад, в ході вивчення взаємодії неврівноважених, хаотичних станів із психічними процесами і психічними властивостями було показано, що хаотичні стани обумовлюють широкий діапазон проявів психічних процесів, спрямовуючи динаміку останніх в бік стабілізації й високої продуктивності діяльності - або ж знижуючи характеристики та зменшуючи продуктивність. Хаотичні стани основних модальностей мають близький рівень фізіологічної реактивності, відрізняючись, в основному, особливостями проявів і дисперсією показників психічних процесів”[ 6 ].

Системно-синергетичний підхід вивчає не тільки те, як система підтримує стабільність, а й те як система змінюється та розвивається. Це є напрямок в методології наукового пізнання, в основі якої лежить розуміння об'єктів як систем. Специфіка системного підходу зумовлюється тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта і забезпечення його механізмів, на виявлення багатоманітних типів зв'язку складного об'єкту і зведення їх в єдину теоретичну картину. Система — це сукупність елементів, пов'язаних між собою таким чином, що виникає певна єдність. Системний підхід заснований на тому, що системи проявляються у всьому, що нас оточує, і є в нас самих. Виявлення методів і предмета досліджень, характерних для синергетикично-системного підходу сприяє продуктивному застосуванню синергетичної концепції для рішення конкретних проблемних завдань у різних областях науки.

У психологічній літературі система факторів і рушійних сил, що детермінують поведінку людини й спонукають її до здійснення певних дій, позначається поняттями мотивація та воля. Ці психологічні поняття є найбільш ймовірною сферою, де можуть розвиватися ідеї й принципи синергетики. Адже саме тут можливе подолання проблем «хаосу на мікрорівні» , соціальної та психологічної рефлексії, нестійкості системи через неврівноважені стани, перехід на нові рівні розвитку в точках біфуркації. У зв'язку з тим, що мотивація має складну структуру, вона вивчається у рамках різних наук, таких як фізіологія, загальна психологія, соціальна антропологія, етика. У той же час, в роботах представників психосинергетичного підходу проблема мотивації розглядається неактивно. Вона, як правило, згадується в контексті проблеми «хаосу на мікрорівні». Вагомий внесок в розвиток вітчизняної психосинергетики зробив відомий український вчений М.-Л. А. Чепа. В своїх роботах він ґрунтовно аналізує можливості застосування синергетичного підходу в психології [7,8,9]. Зокрема, багато уваги він приділяє неврівноваженим психічним станам до яких відносяться емоційно-вольові та мотиваційні процеси [6, с.456]. Цікавою є також стаття В. Бодрова в співавторстві, у якій мотиваційна сфера особистості аналізується як відкрита система[1]. Заслуговує згадування робота Л. Станкевича й П. Полякової, у якій представлений аналіз мотивації із соціально-філософських позицій, а також подане оригінальне трактування мотивації як своєрідного виду духовної діяльності особистості [3].

Проблеми мотиваційно-вольової сфери та мотивації зокрема складають коло наукових інтересів багатьох науковців. Мотивація складне психологічне утворення, що не може існувати без діяльності людини. Нові наукові дослідження психіки людини активізують вивчення мотивації з точки зору синергетики. Ми також хочемо запропонувати наші доробки, що стосуються створення моделі мотиваційно-вольової сфери, заснованої на постулатах нелінійного мислення. Людина весь час перебуває у розвитку, безперервно змінюється її стан, настрій, бажання. Внутрішні рушії, такі як воля, мотиви є тими силами, що надають особистості ті вектори розвитку, що роблять її індивідуальністю, самостійною одиницею, стимулятором нових ідей і цілей. Але , спочатку треба з”ясувати ряд питань,стосовно мотивації, як процесу, що пов'язаний з досягненням мети. При ближчому розгляді виявляються нові психологічні чинники, що ускладнюють і роблять не до кінця ясним механізм процесу мотивації: неочевидність мотивів, мінливість та динамічність мотивацій, розбіжність та унікальність мотиваційного поля в кожній окремо взятій людині, нестабільність та неврівноваженість цього процесу. Щоб прояснити ці питання, треба звернутися до діяльності. Саме через діяльність можна збагнути глибину і сутність цього психологічного утворення. Фундаментальна характеристика діяльності – це цілепокладання, тобто свідома постановка та реалізація певної мети. Тільки конкретна мета, що людина ставить перед собою, і поєднує в єдине ціле складну структуру регуляторних процесів поведінки особистості. Без такої мети немає й організованої, строго направленої поведінки. Процеси індивідуальної ініціації й реалізації дій, спрямованих на конкретну мету, обумовлюють те, що людина здійснює даний вчинок, а не інший. В цьому і проявляється її мотивація. Вивчення мотиваційних процесів є, по суті справи, вивчення особистості в її дії. Можна сказати, що й ціль діяльності, і програма конкретних дій, або те, до чого повинна вести реалізація програми, є елементами, з яких складається зміст мотиву. Тобто роль мотиву полягає у визначенні мети діяльності й призначеної для її досягнення програми, що створює основу ухвалення рішення про дію. Таким чином, мова йде про певний рід дій, а саме про дії, спрямовані на досягнення заздалегідь запрограмованого результату. Подібна програма може мати як строго вивірений алгоритм, так і може бути позначена лише загалом, конкретизуючись по ходу реалізації. В своїй статті Г.Н. Соколова визначає мотив як «вербалізацію мети й програми, що дає можливість даній особі розпочати певну діяльність» [4]. Чинники, що спонукують до дії, це деякі стани напруги, що пов'язані з потребами людини. «Мотив - це відбита потреба, відображення у свідомості відносин суб'єкта зі світом, що вимагають активності у формі діяльності» [1, с. 92]. При такому діяльнісному підході змінюється оцінка ролі потреби в мотиваційній поведінці людини. Вона стає одним з тих станів, які життєво важливі для збереження існування й розвитку суб'єкта. Потреба характеризує об'єктивні умови існування живого організму, стан нестатку, у якому фіксується неузгодженість між наявними та необхідними умовами. Потреба, на нашу думку, є позитивна характеристика індивіда, що відображає присутність певної форми взаємодії зі світом, конкретної форми активності. У повноті й розмаїтті таких проявів полягає ознака внутрішнього багатства людини. Діалектична єдність потреб і діяльності полягає в наступному: потреби носять активний характер і служать людині спонуканням до діяльності, яка спрямована на задоволення цих потреб. З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим чинником формування потреб. Чим вона ширша, тим різноманітніші потреби людини й тем повніше вони задовольняються. Відповідно до уявлень системного підходу, існує загальна закономірність, за якою варіативність елементів системи й сполучень між ними виступає основою для прогресивного розвитку системи в цілому. Виходячи із цього, можна говорити про те, що велика різноманітність індивідуальних потреб, потреб мікро- і макросоціальних спільнот не перешкоджає, а навпроти, сприяє розвитку соціуму, та людини зокрема.

Вивчення мотиваційного процесу неминуче приводить до необхідності врахування проблеми не тільки потреб але й цінностей. Основні тези, що характеризують природу й сутність цінності, полягають у тому, що цінності керують вибором або оцінкою поведінки і подій. Цінності або ціннісні орієнтації є одним з центральних особистісних новоутворень, ” вони розкривають свідоме ставлення людини до соціальної дійсності і в цій своїй якості визначають широку мотивацію поведінки людини й суттєво впливають на всі сторони її дійсності. Особливе значення набуває зв'язок ціннісних орієнтацій із спрямованістю особистості. Система ціннісних орієнтацій визначає змістовний бік спрямованості особистості і є основою її поглядів на світ, що оточує, на інших людей, себе саму, є основою світогляду і ядром мотивації “[ 5 ] . Цінність виступає як об'єктивна відповідність вчинку, події, потребам та інтересам. Про ціннісне відображення в повному сенсі можна говорити тільки тоді, коли є присутнім переживання, що орієнтує людину й спонукає її до практичних дій . Ці положення вказують на наступне: мотиви, виконуючи в поведінці й діяльності людини смислоутворюючу й регулюючу роль, виявляються тісно пов'язаними із цінностями особистості. Цінності виступають у ролі вкорінених у структурі особистості соціальних регуляторних механізмів, задають рамки існування суб'єкта в суспільстві. Таким чином, цінності присутні на всіх етапах мотиваційно-вольового процесу, починаючи з моменту виникнення спонукання до постановки цілей. Так, на етапі усвідомлення спонукання цінності можуть або полегшити цей процес, або, навпроти, загальмувати його, якщо дане спонукання суперечить цінностям даної особистості. Потім відбувається вибір засобів, за допомогою яких передбачається досягти мети. Мотив, як відображення у свідомості стосунків суб’єкта зі світом, які вимагають активності у формі діяльності можна описати багаторівневою відкритою системою, що самоорганізується та включає відображувальний, ресурсний, регулятивний , координуючий компоненти. Ми розглядаємо мотиваційну сферу як комплекс мотиваційних систем у їхній взаємодії, впорядкований складною, багатомірною ієрархічною структурою. Її якість визначається як елементами та властивостями, так і структурою, яка є еволюційною, тобто виявляє певні стадії розгортання процесу. З точки зору теорії самоорганізації мотиваційну сферу ми уявляємо як цілісну, багаторівневу, відкриту, нелінійну систему, що самоорганізується з виникненням на макрорівнях дисипативної структури, яка забезпечує когерентну поведінку системи в цілому . Вивчаючи мотивацію ми також звертаємо свою увагу на поняття ідентичності. Існуючий феномен ідентичності розглядається, як репрезентація мотиваційної сфери, що відображає її вищий рівень (тобто рівень сформованості особистості, її цілісність). В свою чергу ідентичність пов’язується з наявністю у людини вираженого самовизначення, що включає вибір цілей, цінностей і переконань, якими людина керується в житті. Загалом, цей феномен   можна охарактеризувати як здатність особистості вирішувати проблему, що постала перед нею, і підставою для прийняття рішення є усвідомлення власних переконань, мотивів, цінностей. Ідентичності розглядається також як осмислений рефлексивний процес виявлення будь-яких проблем, завдання культурних способів їх вирішення та включення в реалізацію на основі процесів цілепокладання з урахуванням ціннісних орієнтацій, особливостей мотиваційної сфери особистості.

Таким чином, опис мотивації в термінах синергетичної методології не тільки не суперечить основним положенням психологічної теорії, але й дозволяє доповнити її досить істотними новими параметрами та детермінантами.

Література:

1. Бодров В.А., Ложкин Г.В., Плющ А.Н. Нелинейная модель

мотивационной сферы личности // Психологический журнал. - 2001. - Т 22. - №2.с.90.

2. Князева Е.В., Курдюмов С.П. Структуры будущего: синергетика как методологическая основа футурологии // Синергетическая парадигма.М.: Прогресс-Традиция,2002. 590с.

3. Станкевич Л., Полякова П. Мотивация как процесс и вид духовной

деятельности // Философия и общество. - 2004. - №2. – С. 125-134.

4. Соколова Г.Н. Социология труда: Учебник. – Мн.: Высшая школа,

2002. - 316с.

5. Чайка Г.В. Система ціннісних орієнтацій у синергетичному контексті.//Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. – Т. Х111, част. 6, - К., 2007 - с. 419

6. Чепа М.-Л.А. Погляд на психологію через «синергетичну оптику».

// Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. IX, част. 4, - К., 2010 - с. 459

7. Чепа М.-Л.А. Історичні та гносеологічні передумови народження психосинергетичної парадигми // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. VIII, вип.. 6, - К., 2006 - с. 332-341

8. Чепа М.-Л.А. Модифікація клсичних психологічних методи, або як знаходити точки біфуркації? // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. IX, част. 6, - К., 2007 - с. 419-428

9. Чепа М.-Л.А. Психосинергетичний аналіз сутнісних рівнів розвитку в онтогенезі// Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. X, част. 4, - К., 2008 - с. 636-644.

10. Хакен Г. Информация и самоорганизация. М.: Мир, 1991.