асистент
кафедри економіки підприємства
Львівський
національний аграрний університет, Україна
Однією з найбільш яскравих прикмет
реалізації ринкових перетворень в економіці є розвиток малого бізнесу. Саме
мале приватне підприємництво, як вид суспільної активності населення, чи не
найкраще розкриває творчий потенціал особистості, оптимально поєднуючи в собі
довготермінові інтереси розвитку держави з прагненнями окремих громадян. Будучи
фундаментальною опорою відкритого демократичного суспільства, воно є однією з
найефективніших форм соціального захисту людей, оскільки вчить пристосовуватися
до економічних та політичних змін в національному та міжнародному
соціально-економічному середовищі і активно вести пошук можливих шляхів
виживання за таких умов.
Являючись невід’ємною складовою
частиною економіки держави, мале підприємництво України сьогодні представлене в
усіх галузях. Найбільшого свого розповсюдження воно набуло в аграрному секторі
економіки, де після розвалу колгоспно-радгоспної системи особисті селянські
господарства стали чи не єдиним джерелом доходів для більшості сільських сімей.
Однак, незважаючи на значне розповсюдження та збільшення розмірів, мале
підприємництво на селі на відміну від інших галузей не забезпечило становлення
відповідального господаря-власника у сфері інвестиційної діяльності малого
бізнесу, у сфері прискореного оновлення виробництва за рахунок впровадження
інноваційних проектів та у сфері реального зростання фінансових результатів [1,
с. 89]. Показники його діяльності могли б бути значно вищими, якби ця категорія
підприємств не відчувала дефіциту фінансових ресурсів для свого розвитку, не
так гостро стояли перед ними проблеми забезпечення інвестиційно-інноваційного
розвитку.
Прийнято вважати, що модернізувати
виробництво на сучасному науково-технологічному рівні виключно за рахунок
власних засобів та отриманих прибутків можуть тільки процвітаючі промислові
гіганти, підприємства-монополісти, що мають стабільний ринок збуту і яких в
Україні не так вже і багато. Однак, як підтверджують результати проведених
досліджень у цій сфері, зростання малого бізнесу проходить майже виключно за
рахунок власних вкладень підприємців. Саме внутрішні інвестиційні ресурси є
головним джерелом інвестицій (2/3 частини усіх вкладень) в основний капітал по
Львівській області в цілому. Слід зауважити, що сьогодні, використовуючи наявні
статистичні дані, неможливо точно визначити обсяг фінансових вкладень за рік у
розвиток малого бізнесу. За нашими розрахунками загальна сума приватних
інвестицій у розвиток малого бізнесу в Україні становить 10-12 млрд. грн. в рік. Ця сума значно
перевищує обсяги централізованих інвестицій в економіку України з державного
бюджету [5]. Та з вказаних сум лише незначна частина – 1,4% припадає на долю
сільського господарства, хоча за період з 2006 по 2009 року розмір інвестицій в
цю галузь зріс в 1,9 рази. Це зростання є досить мізерним, якщо враховувати, що
за період з 1990 по 2000 рік інвестиції в основний капітал сільського
господарства Львівщини скоротилися з 348,8 млн. грн. до 10,5 млн. грн., або в
33,2 рази [2, с. 95]. Причина криється в збитковості галузі, зумовленій
головним чином диспаритетом цін на сільськогосподарську продукцію та спожиті
галуззю матеріально-технічні ресурси промислового виробництва.
Стає зрозумілим, що підвищення
інвестиційних можливостей сільськогосподарських товаровиробників, в тому числі
й дрібних, можливе лише при більш досконалому ціновому механізмі в аграрному
секторі. На нашу думку, останній має ґрунтуватися на вільному ціноутворенні у
поєднанні з державним регулюванням і посиленням антимонопольного контролю за
цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги для аграрних
товаровиробників, на основі концепції “ціни виробництва”. Остання базується на
застосуванні показника норми прибутку для об’єктивної оцінки ефективності і
використання задіяного у виробництві власного і залученого капіталу [4, с. 35]. Норма прибутку з врахуванням вартості землі здатна
поставити різні галузі при визначені економічної ефективності виробництва в
приблизно рівні умови.
Важливим джерелом коштів, які
мають інвестуватися на розвиток малого бізнесу, є амортизаційний фонд. Однак
роль амортизації, як джерела фінансових ресурсів для дрібних
сільськогосподарських товаровиробників є незначною через їх низьку
фондозабезпеченість і продовжує знижуватись через постійну переоцінку основних
засобів. Однак враховуючи низький науково-технічний і технологічний рівень
сучасного сільськогосподарського виробництва в переважній більшості фермерських
господарств та практично всіх особистих селянських господарствах, їх низьку
фондозабезпеченість і фондоозброєність, практично повну зношеність наявної
техніки, було б наївно думати, що вони зможуть за рахунок власних коштів,
навіть за умов відновлення цінового паритету, повністю покрити свої потреби в
інвестиційних ресурсах. Попередні розрахунки свідчать, що за діючих цін на
матеріально-технічні засоби вітчизняного виробництва для формування основних
виробничих фондів (без вартості землі) одного фермерського господарства
розміром у 20-50 га землі залежно від його спеціалізації потрібно від 450 до
1100 тис. грн. [2, с. 99]. Із збільшенням розмірів господарства зростають і
обсяги фондів, але з розрахунку на одиницю земельної площі потреба в них
зменшується.
Для формування інвестиційних
ресурсів дрібних сільськогосподарських товаровиробників, поряд із традиційними
джерелами інвестування, якими є амортизація, власні кошти, спеціальні бюджетні
та позабюджетні інвестиційні та інноваційні фонди, цільові кредити, на наш
погляд, необхідно ширше використовувати інвестиційний потенціал комерційних
банків, фінансово-кредитних установ, іноземних кредитних ліній, фізичних та
юридичних осіб, коштів від приватизації державного майна тощо. Слід зауважити,
що інвестиційна підтримка суб’єктів малого підприємництва повинна також
забезпечуватися шляхом створення в Україні відповідної інвестиційної
інфраструктури. На наш погляд, сьогодні в економічній стратегії держави
необхідно змінити ставлення до інвестування в малий і середній бізнес, яке для
теперішніх економічних умов України слід вважати пріоритетним, так як
скерування державних, приватних та іноземних інвестицій лише у великий бізнес
не забезпечить швидкого і довготривалого економічного зростання. В той же час
малі та середні підприємства, особливо в аграрному секторі економіки, мають
обмежений доступ на ринок інвестиційних ресурсів, а їхня потреба у фінансових
коштах для розвитку значно перевищує пропозицію з боку грошово-кредитних
установ [3, с. 88].
У зв’язку з цим заслуговує на
увагу розгляд досить своєрідного фінансування малого бізнесу – франчайзингу.
Останній є таким типом організації бізнесу, який функціонує як частина єдиного
комплексу. Через систему франчайзингу власник інвестує малий бізнес
нематеріальними активами. Інвестору вигідніше вкладати гроші у франчайзингове
підприємство, ніж організовувати незалежний бізнес. Інвестиції при цьому
здійснюються у формі франчайз-пакету, який містить ноу-хау з організації
бізнесу, навчання персоналу, розробки маркетингової політики, права на
використання торгової марки та постачання матеріалів. Поки що розвиток малих
підприємств за даною схемою йде повільними темпами.
На найближчу перспективі, на нашу
думку, процес інвестування малого бізнесу в Україні змушений буде орієнтуватися
на вільні фінансові ресурси дрібних власників та іноземні інвестиції. Вже
сьогодні прослідковується необхідність створення системи загальних трастових
фондів. Сутність цього виду інвестування полягає у залученні індивідуальних
дрібних капіталів у диверсифікований портфель. Крім того, у загальний траст
можуть зараховуватися заощадження населення, які націлені на інвестування.
Заслуговує на увагу досвід створення підприємницьких трастів, які покликані
виконувати функцію управління комерційною власністю з метою збереження малого
бізнесу та підтримки виробничих, торгових та господарських зв’язків. Дані
трасти найбільш ефективні в середовищі з великою кількість малих фірм.
Недосконалість системи
інвестування малого бізнесу в Україні проявляється і в діяльності інвестиційних
компаній. Через низьку інвестиційну активність населення їх успіхи в цій сфері
незначні. Реально говорити про ефективну діяльність інвестиційних компаній в
малому бізнесі можна тільки в умовах економічного піднесення, коли формуються
додаткові заощадження і відповідно зростатиме їхня інвестиційна активність.
Індивідуальні заощадження вимагатимуть певних зусиль по їх накопиченню та
інвестуванню. Як результат зростатимуть додаткові накладні витрати. З цієї
причини інвестиційні компанії змушені будуть об’єднувати індивідуальні
інвестиційні ресурси.
Іншою сприятливою формою для
інвестування малого бізнесу є науково-технологічні або наукові парки. Це по
суті група малих підприємств, які зайняті дрібносерійним виробництвом. Дані
підприємства інвестують науково-технологічні розробки місцевого наукового
центру, здійснюють впровадження високих технологій у виробництво, в тому числі
аграрне. За рахунок інвестиційного впровадження певних високих технологій дані
підприємства протягом 3-5 років активно розвиваються і покидають парк, виходячи
в сферу великого бізнесу. Завдяки впровадженню подібних технопарків можна
широко розвинути малий аграрний бізнес в Україні, посилити його
конкурентноздатність на продовольчому ринку.
Особливим аспектом інвестування
малого бізнесу є система кредитування, яка надає для його розвитку відносно
невеликі позики. Позичальники самі обирають кредиторів (вид кредиту) залежно
від розміру потреби в позичкових коштах, їх призначення, строку використання та
власної платоспроможності і ліквідності. Для банківської системи малі кредити
неефективні, а тому даний аспект інвестування доцільно вирішувати через
кредитні спілки. Так, фермер, що потребує 20 тис. грн., швидше звернеться до
кредитної спілки, партнерів чи сусідів, ніж до комерційного банку. Це
пояснюється простішою процедурою отримання кредиту, незначними додатковими
витратами, або їх відсутністю, необов’язковістю кредитного забезпечення у
вигляді застави. А тому саме кредитні спілки є головною умовою самофінансування
малого підприємництва і, в першу чергу, у сільськогосподарському виробництві.
Кредитні спілки, як одна із можливих форм фінансування дрібного бізнесу, особливо
важливі для регіонів, які є інвестиційно непривабливими. Деякі кредитні спілки
в сільській місцевості, що не залучають додаткових ресурсів з інших джерел
(банків), пропонують невисокі кредитні ставки і швидше працюють як каси
взаємодопомоги. Вони є малопотужними, але відповідають потребам і можливостям
особистих селянських господарств. Зібравши гроші від учасників-засновників,
кредитна спілка може надавати їх виробникам на принципах каси взаємодопомоги
під заставу землі і сільськогосподарської продукції за суттєво знижену плату за
користування (5-10% річних). Це особливо важливо в даний час, оскільки держава
не в змозі повною мірою інвестувати суб’єкти малого бізнесу на селі.
Необхідною
умовою для подальшого розвитку малого бізнесу в Україні є застосування
механізму мікрокредитування. Досвід Польщі щодо мікрокредитування засвідчує, що
даний механізм є набагато ефективнішим у задоволенні потреб підприємців, ніж
кредитні програми комерційних банків і, в першу чергу, на умовах надання
гарантій.
На даний час сформувалося уявлення про
мікрокредитування як операції по наданню мікрокредитів суб’єктам малого
бізнесу. Розмір мікрокредитів не перевищує 15 тис. євро, що надаються на термін
не більше одного року і не потребує обов’язкового забезпечення заставою. Для
організації ефективного мікрокредитування, на наш погляд, доцільно створити в
Україні таку недержавну інвестиційну структуру (установу, організацію), яка б
на основі використання технічної допомоги закордонних агентств в результаті
своєї діяльності з виконання програми мікрокредитування протягом 3-5 років
стала фінансово самостійною і створила сітку регіональних організацій
мікрокредитування [1, с. 90].
Крім перелічених джерел фермерські
господарства можуть одержати фінансову підтримку у Державному фонді підтримки
фермерських господарств. Але для розширення його інвестиційних можливостей (в
даний час фонд не задовольняє навіть 5% потреби фермерів у кредитних ресурсах)
необхідно істотно збільшити розмір виділених для цього бюджетних асигнувань для
дрібних сільськогосподарських товаровиробників.
Важливим джерелом інвестиційних ресурсів
можуть стати кредити лізингових компаній та виробників сільськогосподарської
техніки. Вони можуть надавати техніку на умовах фінансової оренди (лізингу) або
розстрочки. Доступ до неї обмежується лише вартістю техніки та спроможністю
виробника вчасно робити платежі. Процедура отримання техніки є простішою ніж у
банку, але вартість користування такими схемами обходиться на рівні
банківського відсотка.
Заслуговує уваги і таке джерело коштів для
інвестування обігового капіталу, як ф’ючерські контракти. Останні не доцільно
заключати з кожним фермерським господарством, а тим більше з особистим
селянським господарством. Вихід можна знайти в укладенні ф’ючерських контрактів
на окремі види сільськогосподарської продукції з аграрними біржами. В свою
чергу кожен дрібний товаровиробник цієї продукції зможе заключити договір на її
поставку з біржею і отримувати під неї авансовані іншою стороною ф’ючерського
контракту кошти.
Отже, мале підприємництво на селі в особі
фермерських та особистих селянських господарств стало одним із основних
виробників сільськогосподарської продукції в Україні. Однак низька
продуктивність праці в цій сфері, обумовлена низьким науково-технічним і
технологічним рівнем виробництва, робить її продукцію дорогою і
неконкурентоспроможною. Для покращення стану та забезпечення інноваційного
розвитку цим підприємствам необхідні значні інвестиційні ресурси. В першу чергу
їх недостачу слід покривати за рахунок власних коштів. Для цього необхідно
підвищити інвестиційні можливості дрібних сільськогосподарських
товаровиробників, відновити порушений паритет цін на сільськогосподарську
продукцію та спожиті галуззю матеріально-технічні ресурси. Ціна виробництва має
встановлюватися із застосуванням показника норми прибутку, який би забезпечував
для всіх підприємств-партнерів рівну ефективність використання задіяного у
виробництві власного і залученого капіталу. Поряд із власними ресурсами, для
інвестування малого бізнесу на селі необхідно ширше використовувати залучений
інвестиційний потенціал фізичних і юридичних осіб через франчайзинг, створення
трастових фондів, інвестиційних компаній, науково-технологічних парків,
кредитних спілок, лізингових компаній, збільшення бюджетних фінансувань в
Державний фонд підтримки фермерства та укладення ф’ючерських контрактів між
підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції та аграрними біржами
як посередниками.
Література:
1. Біловус Г. Мале підприємництво в Україні: сучасний стан
та проблеми розвитку / Г. Біловус // Регіональна економіка. – 2007. – №4. – С.
86-92.
2. Галанець В. Г. Територіальні особливості розвитку
регіонального АПК : монографія / В. Г. Галанець, М. С. Хом’як. – Львів :
Українські технології, 2004. – 224 с.
3. Парсяк В. Проблеми малого бізнесу / В. Парсяк, М.
Журавльова // Економіка України. – 2000. – №3. – С. 84-89.
4. Саблук П. Т. Основні напрями розвитку високоефективного
агропромислового виробництва в ХХІ столітті : доповідь на Сьомому
Всеукраїнському конгресі вчених економістів-аграрників / П. Т. Саблук. – К. :
ІАЕ УААН, 2005. – 94 с.
5. Сільське господарство Львівщини у 2009 році : стат. зб.
– Львів : ЛОУС, 2010. – 184 с.