Бартіш Г. В.

старший викладач

ЛІБС УБС НБУ

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ПРАКТИЧНОЇ ГРАМАТИКИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Під спеціальними навчальними вміннями мають на увазі навчальні дії, необхідні для оволодіння будь-яким предметом. Слід зазначити, що практичне оволодіння іноземною мовою передбачає високий рівень розвитку мовних умінь з читання, усного мовлення, аудіювання і письма. Кожне з цих умінь може бути розчленоване на складові вміння і відповідні їм навчальні вміння. Спинимося докладніше на характеристиці іншомовних навчальних умінь.

Лексичні навчальні вміння. Для засвоєння лексики необхідно сформувати такі навчальні вміння: працювати з двомовним словником; вести записи в словникових зошитах; заучувати слова.

Граматичні навчальні вміння. Ці вміння можна розподілити на дві групи: вміння, необхідні для пізнавання даного граматичного явища (під час читання або аудіювання), і вміння, необхідні для продукування мовлення.

Навчальні вміння з читання. До них належать такі вміння: правильно співвідносити звуко-буквені асоціації; вловлювати головну думку тексту і деталі; виділяти істотне в прочитаному тексті; робити висновки й узагальнення за прочитаним текстом; складати план тексту; відповідати на запитання до тексту; ставити запитання до тексту; відтворювати текст або його частину.

Навчальні вміння з усного мовлення. Навчання усного іноземного мовлення вимагає актуалізації таких навчальних умінь: починати і підтримувати розмову на відповідну тему ("ініціативне говоріння"); широко використовувати репліки в процесі бесіди; відповідати на питання та ставити запитання співрозмовникові; логічно будувати монологічне висловлювання.

Навчальні вміння з аудіювання. Це такі вміння: здогадуватися, про значення маловідомих або невідомих слів за контекстом, що сприймається на слух; схоплювати та розуміти загальну думку висловлювання і деталі; виділяти істотне в прослуханому тексті; робити висновки й узагальнення за прослуханим текстом.

Згідно з програмою, вивчення граматики іноземної мови у вузі полягає у оволодінні студентами уміннями та навичками усного мовлення та читання. Цей принцип визначає відбір граматичного матеріалу та методику роботи над ним.

Мета вивчення граматики у вузі полягає у виробленні двох груп навчальних умінь: умінь, необхідних для впізнавання даного граматичного явища (у процесі читання або аудіювання), і умінь, необхідних для продукування мовлення.

Слід визнати, що уміння впізнавати граматичну форму в тексті і співвідносити її з певним значенням відіграє винятково важливу роль у розумінні тексту. У граматичному явищі, як відомо, розрізняють форму і значення, яке передається нею. Зустрівши в тексті те або інше граматичне явище, студент повинен впізнати його і пов'язати з відповідним значенням. Для розвитку такого вміння необхідно, щоб студент усвідомив ознаки даного граматичного явища.

Такими граматичними ознаками є граматичні суфікси, закінчення, флексії, службові та інші будівельні слова, послідовність слів у реченні тощо. Виділяти граматичні ознаки, аналізувати слова і словосполучення потрібно в тих випадках, коли через неміцність граматичних знань або невисокий рівень сформованості цього граматичного вміння процес впізнавання і співвіднесення із значенням розчленовується. Таке розчленовування трапляється ще й тоді, коли лексичне наповнення даної граматичної моделі виявляється дуже важким. Отже, оволодіння пасивною граматикою залежить від того, наскільки студенти оволоділи навчальними вміннями впізнавати граматичну форму і співвідносити її з певним значенням, порівнювати граматичні форми, робити морфологічний і синтаксичний аналіз. Доведено також, що за умов свідомої діяльності людини навички і вміння формуються значно швидше. Стосовно навчання граматики іноземної мови, то справа тут дещо ускладнюється з огляду на двопланову будову мови. З одного боку, мова є код, тобто та фізична форма, з допомогою якої ми передаємо, чуємо і бачимо мовлення. З другого, мова - це план змісту, те, що виражають з допомогою форми - думки, повідомлення, смисл висловлювання. У процесі навчання іноземної мови постійно виникає потреба одночасного усвідомлення обох планів. Проте відомо, що людина з нормальними даними протягом певного відрізку часу може зосереджувати увагу лише на одному якомусь об'єкті. Так, наприклад, не можна декламувати вірша і одночасно виконувати хоча б прості арифметичні дії.

У вирішенні питання про роль свідомості у навчанні іноземної мови слід пам'ятати про психологічні можливості людини, зокрема структуру нашої уваги, через яку здійснюється усвідомлення предмета.

Із самого початку навчання у вузі слід повторити вивчений у школі граматичній матеріал, який в подальшому використовуватиметься в усному мовленні студентів. Це особливо необхідне ще й тому, що в багатьох школах, зокрема в сільській місцевості дуже слабка підготовка з іноземної мови. Викладач, виявивши рівень підготовки студентів, повинен організувати інтенсивне повторення граматичного матеріалу, щоб підтягнути слабих студентів і вирівняти загальний рівень групи також ліквідувати окремі прогалини в знаннях учнів, відновити втрачені за час канікул навички практичного оволодіння мовою і, таким чином, додержати принципу наступності у викладі матеріалу.

Надалі вивчення граматичного матеріалу будується інакше. Оскільки весь новин граматичний матеріал орієнтується на читання текстів, то самостійна робота над ним починається від "тексту". Сприймаючи дану граматичну форму в контексті, студенти вчаться виділяти її граматичні ознаки і співвідносити з певним значенням. Ця робота може відбуватися індуктивним і, при добрій підготовці студентів дедуктивним шляхом. Далі в більш широкому контексті студенти впізнають вивчене граматичне явище. Завершується засвоєння граматичного матеріалу в процесі вивчаючого читання текстів.