Чайковська Т.В.

Хмельницький національний університет

Образ жінки в українській літературі

У всі часи жінка відіграє важливу роль у житті не тільки конкретної людини, але й усієї нації. Жінка – мати, дружина, сестра, кохана. Жінка завжди була і лишається берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Науковці зазначають, що через образ жінки можна вивчати національну культуру, традиції, національний дух, відношення між людьми. Ставлення до жінки, її статус у суспільстві, характер поведінки завжди мінялися.

Українські письменники у своїх творах описують і пасивних жінок, які підкорялися батькам, своїм чоловікам, правилам спільноти, в якій вони жили, і рішучих, вольових жінок, які відстоювали свої права, могли взятися у разі необхідності за зброю, кохали відчайдушно.

Найважливіший образ жінки, до якого звертаються усі письменники (поети, прозаїки, документалісти) хоча б в одному із своїх творів, незалежно від епохи, коли вони живуть і творять, – це жінка-матір. А для української родини дана роль жінки є, безсумнівно, найголовнішою. Жінка – це, передусім, саме життя. Жінка дає життя дитині, виховує її, передає дитині свій досвід, знання, традиції та культуру народу. Вона надихає на добрі справи, дарує безмежну любов, доброту й тепло свого серця. З давніх давен якщо в сім’ї помирав батько, саме матір ставала главою сімейства. Сьогодні ж не тільки у випадку, коли батько сімейства помирає, але й якщо з якихось причин жінка залишається одна виховувати дітей, вона виступає на перший план.

Українські письменники у своїх творах описують тяжку долю жінки: це й матір, яка недосипає ночей, працює не покладаючи рук; це й закохана дівчина, яка страждає від неможливості бути з коханим поруч, або дівчина, яка осоромила себе, народивши позашлюбну дитину.

Із сучасних українських поетів Борис Олійник чи не найбільше віддає свого натхнення саме уславленню й возвеличенню Матері. У цьому суттєву роль відіграв біографічний фактор: зовсім малим він залишився сиротою – батько загинув на війні, і хлопець зростав під опікою матері, тіток та бабусь. Отож їм, страдницям і невтомним трудівницям, поет і присвятив зворушливі рядки своїх віршів:

Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо – празниковою хустиною...

Є в українській літературі й такі твори, де можна побачити складну, але не таку вже й нещасливу жіночу долю. Григорій Квітка-Основ’яненко у своїй повісті “Маруся” створив образ дівчини, наділений усіма прикметами національної краси як фізичної, так і духовної. Ця дівчини чемна, працьовита, шанобливо ставиться до батьків, прислухається до повчань панотця. Кохання Марусі щире і чисте. Цей персонаж уособлює ідею про високі людські достоїнства простого народу.

В іншій повісті “Щира любов” письменник змальовує соціально-моральну проблему можливості “нормального” кохання та шлюбу селянки й дворянина, що розв'язується “торжеством обов'язку над почуттям”, здорового глузду — над серцем. Тут присутня цілком реалістична мотивація відмови Галочки офіцерові-поміщику Семенові Івановичу: розсудливо мисляча, розумна героїня знає, що панське оточення коханого не прийме її, просту селянку, в своє коло, і шлюб з нею може прирікти коханого на постійне моральне страждання. Головна героїня наділена якостями активного волевиявлення. Автор показав, наскільки сильно може кохати українська жінка. Це кохання може бути настільки безмежним, що заради милого жінка здатна “занехаяти” усе своє життя, забути про свої бажання, мрії, про себе, аби йому було добре, і цей подвиг життя донести аж до гробової дошки.

Описують письменники й тяжку долю жінки. Одним з таких творів є поема “Катерина” Т.Г. Шевченка, де автор говорить про трагічну долю жінки-матері, яка народила свого позашлюбного сина від москаля. Дівчина у розпачі, не знаходячи підтримки від своїх батьків, йде шукати на чужину свого коханого і в тяжкій душевній травмі вона кориться своїй долі, залишає сина напризволяще, і топиться. Автор описує Катерину, як слухняну дівчинку, яка усе життя була надією своїх батьків, але яка, не виправдавши цих сподівань, забувши про усі застереження батьків, покохала безтямно “не того чоловіка”, народила позашлюбну дитину, чим зганьбила не тільки себе, а й своїх батьків. Автор щиро співчуває Катерині. Він не сумнівається, яка доля чекає на неї:

Катерино, серце моє !

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою ?

Хто спитає, привітає

Без милого в світі ?

Література

1. Гончар О.І. Григорій Квітка-Основ’яненко.

2. Олійник О. Українська мова. К. – 2007 р

3. Чалий Д.В. Г.Ф.Квітка-Основ’яненко.

4. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Дніпро, 1999. – 672 с.