К.е.н., доц. Левицький В.В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Складові формування адаптивно-організаційного механізму управління підприємства

Особливу роль у забезпеченні соціально-економічної стійкості економічного об’єкта стали відігравати маркетинг, фінансовий менеджмент. У свою чергу, розвиток акціонерних форм власності, розвиток форм та методів залучення зовнішніх джерел, зовнішнього запозичення призвело до підвищення вимог до оцінок достовірності фінансового стану об’єкта, ефективності внутрішнього контролю та управління. Необхідність виконання цих вимог зумовили розвиток та удосконалення взаємопов’язаних соціальних процесів, оцінки економічного стану та управління. В цих умовах одним з елементів розвитку операцій є організація та використання нових форм управління і, в першу чергу, організаційно-адаптивного механізму. Основні поняття та визначення адаптивно-організаційного механізму управління, а також рекомендації щодо його організації наведені в роботах [1]. Як випливає з наведених у даних роботах рекомендаціях, організація і склад об’єктів механізму управління в значній мірі залежить від засобів та методів застосовуваного управління.

Цей зв’язок “управління – адаптивно-організаційний механізм” в силу свого різноманіття не може бути регламентований типовим набором стандартів. Тому, на відміну від управління, регламентованого стандартами, методами та функціями, іншими нормативними документами, об’єкти та правила організації адаптивно-організаційного механізму визначаються конкретними методологією й процедурами конкретних систем управління, конкретним набором критеріїв, що визначають формування і вибір управлінських рішень. У зв’язку з цим необхідно відзначити, що в умовах ринкових відносин управління економічним об’єктом, а, отже, організація управління має ряд особливостей. Зазначені особливості встановлюють тісний взаємозв’язок між досягненням поставлених цілей діяльності та низкою умов, виконання яких забезпечує доцільність (ефективність) прийняття управлінських рішень [2].

З позицій теорії систем це означає, що цільова задача може бути вирішена декількома способами, ранжування яких здійснюється на основі заданого критеріального простору.

Розглядаючи функціонування економічного об’єкта як деяку економічну систему (наприклад, виробничо-економічну систему – ВЕС), що функціонує з урахуванням внутрішніх та зовнішніх взаємодій, можна виділити наступні особливості управління та адаптивно-організаційного механізму:

· об’єкти адаптивно-організаційного механізму управління формуються як в кількісному вираженні, так і мають строго певні тимчасові інтервали, величина яких визначається умовами допустимого часу формування рішень та проведення управлінських впливів;

· набір об’єктів адаптивно-організаційного механізму управління визначається вимогою формування управлінських впливів, включаючи вимоги ідентифікації, спостережуваності та керованості економічного стану щодо заданих об’єктів.

Сенс наведених угод про об’єкти адаптивно-організаційного механізму управління та принципів його організації полягає в тому, що регулювання (управління) виділеними об’єктами дозволяє за умови можливих (допустимих) змін цілевизначення міняти економічний стан заданої економічної систем[1-2]. При цьому час регулювання змін стану об’єкта управління не може перевищувати допустимої величини. Перевищення заданого тимчасового інтервалу часу може призвести до того, що застосування регулювання (управління) виявляється недоцільним. Більше того, застосування управлінських впливів є не тільки недоцільним, але й в ряді випадку може привести до небажаних наслідків. З цієї точки зору вводиться поняття допустимого запізнювання, величина якого визначає функціональну зв’язок управлінського впливу і бажаного цільового результату.

Ці вимоги, які регламентують принципи організації адаптивно-організаційного механізму управління, обумовлюють основну відмінність управління. У той же час при організації адаптивно-організаційного механізму управління, як правило, більшість його об’єктів формується на основі діючих, законодавчо регламентованих напрямів управління. Таким чином, це положення дозволяє зробити висновок про те, що об’єкти адаптивно-організаційного механізму управління, що становлять інформаційні об’єкти (показники, числові дані), можуть бути сформовані з об’єктів первинного обліку. З точки зору управлінських рішень об’єкти мають ряд особливостей, а саме, ці інформаційні об’єкти управління відображають результат доконаного факту (доконаної господарської, фінансової операції).

В управлінні для забезпечення вибору рішення, пов’язаного з інфраструктурою управлінського впливу, об’єкти адаптивно-організаційного механізму управління мають поточні значення, і, крім того, з ними можуть бути порівняні розрахунково-прогнозні (модельні) значення. Ці значення можуть бути обчислені за функціональними залежностями, що встановлюють взаємозв’язок між станом об’єктів управління та станом системи в цілому. Функціональна залежність взаємозв’язку об’єктів управління може бути побудована на основі значень об’єктів соціально-економічної стійкості або розрахункових показниках, що обчислюються на їх основі.

Отже, ці безліч рішень можна описати у формі порівняльної матриці, рядки якої являють собою набір виконуваних дій, спрямованих на зміну економічних показників системи, що відображають стан об’єктів адаптивно-організаційного механізму управління.

Література:

1. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання : монографія. – К. : КНЕУ, 2001. – 387 с.

2. Тренев Н. Н. Управление финансами. – М. : Финансы и статистика, 1999. – 495 с.