Петленко К.,студентки групи ЕПм-52

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Наук. керівник – к.е.н., в.о. доц. Скляр Є.В.

Квінтесенція розвитку стратегічного управління в реаліях сучасних трансформацій

В реаліях глобальних викликів першочергового значення набуває стратегічне управління, без якого немислиме оновлення та розширене відтворення всього виробничого потенціалу суб’єктів підприємницької діяльності і пов’язане з цим виробництво конкурентоспроможної продукції.

Підтвердимо існуючі теорії, що господарська діяльність не може ефективно здійснюватись, не взаємодіючи із зовнішнім середовищем, до якого входять держава, інституції, споживачі та конкуренти. І саме стратегічне управління може забезпечити адаптування підприємства до умов зовнішнього середовища, які мають тенденцію до постійних змін. Стратегічне управління направлене на розробку механізмів передбачення таких змін, а також інструментарію, за допомогою якого підприємство повинно до них пристосуватись якомога вигідніше для себе.

Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної реалізації розроблених дій. Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальне завдання полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах мінливого зовнішнього середовища, а стратегічне планування, спрямоване на рішення кардинальних проблем. Отже, має бути обов’язково підкріплено поточним плануванням, яке забезпечує досягнення стратегічних цілей. [5].

В науковій літературі світовий досвід питаннь становлення і розвитку стратегічного управління висвітлювали такі зарубіжні та вітчизняні вчені як І. Ансофф, В.В. Казарцев, М. Мескон, Г. Мінцберг, О.С. Сосніна, М.В. Фоміна,

З. Шершньова, Й. Шумпетер та ін.

На жаль в Україні здебільшого склалося спрощене уявлення про стратегічне управління як про управління організацією. В той же час стратегічне управління – багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей [2]. І його основною особливістю є те, що воно поєднує цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій [1].

Втілення у життя стратегічного управління можна розглядати як на макро-, так і на мікрорівні через їх істотну відмінність. На макрорівні проблеми його впровадження пов'язані з недосконалістю банківської, фондової, законодавчої, податкової систем, які не визначають конкретних прав і обов'язків у певних ситуаціях, що неодмінно виникають при веденні господарської діяльності. Водночас ці системи спричинили відсутність сформованого діючого середовища, у якому на високому рівні забезпечувалась би легальна конкуренція. На мікрорівні проблемами виступають:

- цілковита відсутність чи недоступність потрібної інформації;

- некомпетентність у вирішенні питань стратегічного характеру;

- низько кваліфіковані кадри та орієнтація керівників на інтуїтивні, а не наперед обґрунтовані рішення.

Така орієнтація сприяє плануванню діяльності, виходячи зі сталості зовнішніх умов та обмеженого аналізу внутрішніх можливостей і потенціалу підприємства. Не враховуючи зміну у внутрішньому і зовнішньому середовищах підприємствам часто не під силу доводити свої плани до кінця.

М. Мескон вважає, що процес стратегічного управління має складатися з дев'яти етапів: 1)вибору місії підприємства; 2)формулювання цілей підприємства; 3)аналізу зовнішнього середовища; 4)управлінського о6стеження внутрішніх сильних і слабких сторін; 5)аналізу стратегічних альтернатив; 6) вибору стратегії; 7) реалізації стратегії; 8) управління і планування, реалізації і контролю реалізації стратегічного плану; 9) оцінки стратегії. Також вважається, що основою системи стратегічного управління є поставлена мета і місія організації [4].

На сьогодні, основні засади і підходи стратегічного управління (як управлінського процесу створення та підтримки стратегічної відповідності між цілями організації, її потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі) до українських підприємств запозичені переважно з розробок зарубіжних учених і практики американських, японських і європейських корпорацій з огляду на те, що досвід України у цій сфері невеликий. Стратегічна проблематика підприємств в Україні має бути пов'язана не стільки з пришвидшенням віддачі інвестицій, з підвищенням вартості акцій, облігацій чи з виходом на нові ринки, скільки з загальною економічною кризою, критичним станом виробництва, тощо. Тому йдеться, у першу чергу, про антикризове управління в умовах відсутності раціональної структури і нестабільності економіки. Враховуючи ринки, що пов’ язані з появою кризових явищ, тільки успішне оволодінняя методами і підходами сучасного стратегічного управління, дозволить підприємцям стабільно функціонувати і забезпечить їм позитивні перспективи, щодо зростання [3].

В сучасних реаліях відбувається моніторинг стратегічного управління на вітчизняних підприємствах на користь Заходу. Починає переважати децентралізація управління та делегування повноважень на нижчі рівні. Такий перехід передбачає створення стратегічних господарських центрів для яких налагоджене планування, облік доходів і витрат, а звідси випливає, що відбувається трансформація централізованих структур у більш незалежні, що формують і реалізують стратегію на окремих сегментах ринку і можуть там бути конкурентоспроможними. Формування нового типу структури підприємства і його управління – це перший крок у запровадженні системи ефективного стратегічного управління у вітчизняному бізнесі з урахуванням сучасних його особливостей [1].

Підприємства, які володіють стратегією і запроваджують стратегічне управління, завжди мають можливість поводитись послідовно і системно у своєму бізнесі, зокрема та в ринковому динамічному конкурентному середовищі в цілому, що збільшує імовірність досягнення ними поставленої мети. Тому запровадження системи стратегічного управління в Україні і є об'єктивно необхідним процесом у сфері організації управління бізнесом, який підвищує готовність підприємницьких організацій адекватно реагувати на непередбачені зміни і сприяє обґрунтованому, узгодженому вирішенню як поточних так і стратегічних проблем.

Безперечно стратегічне управління повинне базуватися на управлінні прибутками, в першу чергу, інвестиціями, кадровим і технічним потенціалом, виробничим і інноваційним потенціалом. Обізнаний керівник повинен мислити не лише в рамках дозволеного, а й застосовувати творчі підходи до вирішення тих чи інших питань. Такий підхід до вивчення іноземного досвіду в сфері стратегічного управління і перенесення його, з урахуванням специфічних умов розвитку економіки України, на вітчизняні підприємства надасть допомогу вітчизняному бізнесу в становленні необхідних виробництв і зростанні їх ефективності.

Вітчизняний досвід стратегічного менеджменту досить невеликий, але це не повинно стати перешкодою для його подальшого розвитку і накопичення, оскільки підприємство може заручитися уже набутим досвідом підприємств економічно розвинених держав, таких як США, Японія та ін. і досягнути вищого рівня свого розвитку та стабільності функціонування, оскільки стратегічне управління підприємством є надзвичайно ефективною методикою управління діяльністю підприємства. Підбиваючи підсумки можна стверджувати, що підприємства, які володіють стратегією і запроваджують стратегічне управління, завжди мають можливість поводитись послідовно і системно у своєму бізнесі. Зокрема, та в ринковому динамічному конкурентному середовищі в цілому, що збільшує імовірність досягнення ними поставленої мети. Враховуючи той факт, що підприємства часто мають проблеми з адаптацією до нестабільних умов зовнішнього середовища, необхідно якнайшвидше запровадити систему стратегічного управління, що не тільки допоможе у розв'язанні окремої проблеми, а й посприяє підвищенню ефективності його господарської діяльності вцілому.

Список використаної літератури:

1. Василенко В.О. Стратегічне управління: навч. посібник // Василенко В.О., Ткаченко Т.І.// - К.: ЦУЛ, 2008. - 396с.

2. Ансофф И. Стратегическое управление // Ансофф И.; сокр.пер. с англ.; науч.ред. и авт. предисл. Л.И. Евенко // - М.: Экономика, 2000. - 519с.

3. Шершньова З.Е., Оборська С.В.//Стратегічне управління. К:КНЕУ – 2000.

4. Журнал "Проблемы экономики и менеджмента" №4, 2011.

5. Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, №802, 2008