К.е.н Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ОСОБЛИВОСТІ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного і явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій. Зарубіжний досвід показує, що cпрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак.Отже, актуальність теми полягає у вмінні діагностувати економічний стан підприємства та можливості його банкрутства, визначенні можливих шляхів виходу підприємства з кризи.

В умовах кризи перед багатьма підприємствами стоїть питання виживання. Однією з причин такої ситуації є зниження платоспроможності суб'єктів господарювання. У результаті підприємства опиняються на межі банкрутства.

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів діагностики банкрутства та методику прийняття управлінських рішень в умовах загрози банкрутства. Ця методика призначена для всіх підприємств, що працюють у ринкових умовах, оскільки її особливості такі, що дозволяють виявити на ранній стадії і усунути негативні фактори розвитку підприємства, намітити шляхи їх усунення.

Ліквідація підприємства може бути наслідком не лише господарських прорахунків, а й рішення власника провести ліквідацію підприємства задля впорядковування структури підприємств одного власника (холдингу) або оптимізації оподаткування тощо. При цьому більшість проблем, які виникають при ліквідації, пов’язані не з самою процедурою ліквідації, а з необхідністю впорядкування документації підприємства до початку ліквідації.

Ця тема є дуже цікавою з точки зору накопичення певного правозастосовного матеріалу, а також з огляду на складність питання ліквідації юридичної особи, яка потребує глибоких юридичних знань, а також є досить актуальною в наш час, оскільки закриття підприємств останнім часом відчутно погіршує економічний клімат нашої країни.

Отже, незважаючи на відсутність законодавчого закріплення поняття «ліквідація», що, до речі, є значним недоліком, можемо із загальних ознак цього поняття, розроблених на доктринальному рівні, дати таке визначення: ліквідація – це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов’язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов’язки припиняються.

Процес ліквідації підприємства відповідно до українського законодавства являє собою ряд послідовних дій: прийняття рішення про ліквідацію; призначення ліквідаційної комісії; встановлення порядку і строків проведення ліквідації, а також строку для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим ніж два місяці з моменту оголошення про ліквідацію; проведення власне ліквідаційної процедури; розподіл залишків майна серед засновників підприємства; закриття рахунків у банках та зняття з обліку в державних органах; скасування державної реєстрації підприємства органом державної реєстрації; виключення підприємства з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Досить поширеною на практиці та проблемною є ситуація, коли рішення про примусову ліквідацію підприємства приймає господарський суд. Власник підприємства зазвичай ухиляється від проведення дій, спрямованих на виконання ліквідаційних процедур. Якщо рішення про ліквідацію підприємства приймається в порядку провадження у справах про банкрутство, то ускладнень майже не виникає, оскільки процедура здійснюється в порядку, визначеному законодавством про банкрутство, та за участі суду. Однак поза межами конкурсного процесу ситуація залишається невизначеною. Чинне законодавство не на дає органам державної виконавчої служби повноважень діяти в якості та від імені ліквідаційної комісії та не передбачає можливості проведення ліквідації підприємства будь-яким іншим органом, крім ліквідаційної комісії.

Чимало проблем виникає із задоволенням вимог працівників підприємства в порядку черговості, визначеної законодавством. Досить часто, крім основного боргу із заробітної плати, працівники підприємства, що ліквідується, мають вже судові рішення про стягнення сум за затримку остаточного розрахунку при звільненні та виплату моральної шкоди. Якщо стягнути з підприємства всі ці суми, то фактично буде порушено принцип пропорційності щодо тих осіб, які до суду не зверталися. Тому на практиці підприємства виходять з цієї проблеми таким чином: спочатку відшкодовується основний борг працівникам, а у разі наявності решти — інші зобо в’язання.

Отже, ліквідувати підприємство на практиці набагато складніше, ніж створити його. Ліквідаційна процедура вимагає дуже багато часу, часто триває близько року і навіть більше, а також значних коштів. У цій роботі ми розглянули ряд найважливіших проблем, які наочно вказують, що процедура ліквідації підприємства потребує ще значного вдосконалення на законодавчому рівні.