Аспірант Нагорна Т.М.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

ВПЛИВ ІННОВАЦІЙ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

У теоретичному плані питання впливу інновацій на економічну ефективність виробництва сільськогосподарської продукції досліджували у своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема: І.В. Вініченко, В.М. Геєць, О.І. Дацій й інші.

При запровадженні у виробництво досягнень науково-технічного прогресу або інноваційної продукції відбувається зміна у використанні одного або кількох видів ресурсів, що позначається на ефективність їх залучення у виробничий процес та кінцевому результаті діяльності підприємства. Такий результат може проявлятися в різних формах, давати неоднаковий ефект, а отже, мати й різну соціально-економічну оцінку від використання підприємством інновацій.[1]

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації сільськогосподарського виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління аграрною економікою.

Основні сучасні тенденцій організаційного прогресу в галузі можна звести до такого:

• прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

• посилення безперервності та гнучкості виробництва на аграрних підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів та підвищити продуктивність;

• розвиток форм організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

• раціоналізація використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;

• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання;

• удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, їх перехід на ринкові економічні відносини з державою і іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність аграрного виробництва на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються і оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Із економічної теорії економічна ефективність – це категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона показує не лише приріст обсягів виробництва, а й те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.[3]

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень в сільському господарстві слугує економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм: народногосподарській (загальний ефект за умовами використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект (загальний економічний ефект за умови використання нововведень визначаться через порівняння результатів від застосування технічних нововведень й усіх витрат на їхню розробку, виробництво та споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень із погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни).

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука — виробництво - експлуатація (споживання), дозволяє оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.[2]

Література:

1. 5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.

2. Економіка та організація виробничої діяльності підприємства [електронний ресурс] Режим доступу:http:/posibnyky.vntu.edu.ua/ekonomika/133.htm.

3. Економічна теорія. Політекономія: підручник; за ред.. В.Д. Базилевича.-6-те вид.,перероб. і доп. – К.:Знання-Прес, 2007.-С.128-133.