Табалова О.Є.

Здобувач кафедри фінансів

Луцького національного технічного університету

Діагностика регіональних асиметрій сталого розвитку України

Методика діагностики регіональних асиметрій сталого розвитку повинна базуватись на систематизації існуючих підходів до оцінки асиметрій за допомогою економіко-статистичних методів і передбачає оцінку економічних, соціальних та екологічних параметрів розвитку регіону на основі розрахунку дисперсії, середньоквадратичного відхилення, коефіцієнта асиметрії, квінтильного, децильного коефіцієнтів, коефіцієнтів Джині, Герфіндаля, Тейла та ін. Обрані методи дослідження базуються на попередній систематизації основних статистичних підходів до оцінки рівнів диференціації та емпіричного розподілу.

У сукупності, використання зазначених методів дозволяє провести комплексну діагностику регіональних асиметрій сталого розвитку. Така методика діагностики повинна містити два напрямки: діагностику асиметрій за передумовами сталого розвитку регіонів та діагностику асиметрій за досягнутими результатами сталого розвитку регіонів. Діагностика регіональних асиметрій за передумовами сталого розвитку передбачає використання системи показників, особливістю яких є квазіпостійність, тобто відносна незмінність у часі. Для оцінки економічних передумов доцільно використати показники, що характеризують природно-ресурсний потенціал регіону, геоекономічні умови та розвиток транспортної інфраструктури; для соціальних передумов – рівень освіти, економічної активності та здоров’я населення; для екологічних передумов – рівень радіаційного забруднення території. Проведена діагностика регіональних асиметрій за передумовами сталого розвитку дозволила виявити допустимий рівень асиметрії, що вказує на відносну однорідність регіонів України щодо стартових умов забезпечення сталого розвитку.

Беззаперечними лідерами за рівнем економічного розвитку в Україні були протягом 2000-2010 років м. Київ, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Полтавська області. Відповідно, ці ж регіони України мають найгірші показники за рівнем екологічного стану території. Регіонами-аутсайдерами протягом аналізованого періоду за економічними показниками розвитку були Тернопільська, Чернівецька, Вінницька, Житомирська, Рівненська, Хмельницька, Волинська, Кіровоградська, Чернігівська області, у яких стостерігався найвищий рівень екологічного розвитку.

За рівнем соціального розвитку лідерами протягом аналізованого періоду були м.Київ, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Львівська, Житомирська, Закарпатська, Волинська області та АР Крим. Найменш соціально захищеними протягом другого десятиліття незалежної України були жителі Чернівецької, Луганської, Херсонської, Івано-Франківської, Рівненської, Кіровоградської та Тернопільської областей.

Результати розрахунку регіональних асиметрій за інтегральними рівнями сталого розвитку та його складовими дозволив виявити найвищий їх рівень за екологічними параметрами, за якими коефіцієнт варіації становить 48,6 %, рівень диференціації рівний дев’яти. Найвищий рівень розрахунку регіональних асиметрій за екологічними параметрами показує і розрахунок індексів Тейла та Аткінсона, децильного та квінтильного коефіцієнтів. Так, оцінка регіональних асиметрій за децильним коефіцієнтом свідчить про більш як шестикратне перевищення екологічного навантаження економічно розвинених регіонів над економічно слабкими. Значний рівень регіональних асиметрій виявлено також за показниками економічного розвитку, рівень варіації за яким становить 44 %, що відповідає надмірному рівню асиметрії. Децильний коефіцієнт рівний 2,8, що свідчить про майже трьохразове перевищення інтегрального індексу 10 % високо розвинутих регіонів над 10 % слаборозвинутими.

Рівень регіональних асиметрій за рівнем варіації соціального розвитку становить всього 8,9 %, що свідчить про його однорідність за регіонами України протягом 2000-2010 років. Такі результати можна було б розглядати як позитивні, однак, рівень соціального розвитку більшості регіонів є досить низьким.

Отримані результати дозволили співставити регіони України за передумовами та рівнями сталого розвитку, в результаті чого виявлено, що 13 (48 %) регіонів України мають сильну позицію за передумовами сталого розвитку, тоді як інші 52 % - нейтральну позицію. До слабкої позиції не віднесено жодного регіону України, адже за тими чи іншими параметрами (соціальним, екологічними чи економічними) у кожного регіону є значні потенційні можливості забезпечувати сталий розвиток. Разом з тим, регіони України зі значним рівнем розбіжностей використовують свої можливості. Так, лише місто Київ повністю використовує свій виробничий та кадровий потенціал, забезпечуючи високий рівень сталого розвитку.

Найнижчий рівень використання ресурсного потенціалу притаманний Дніпропетровській, Полтавській, Запорізькій, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській областям та АР Крим.

Нейтральну позицію за рівнем сталого розвитку займають 7 регіонів України, зокрема: Львівська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська, Житомирська та Хмельницька області. Проведене дослідження вказало на потребу активізації регіональних ініціатив перспективних територій нарощувати потенціал сталого розвитку.

Проведена діагностика регіональних асиметрій сталого розвитку за ефективністю функціонування соціо-еколого-економічної системи дозволила оцінити рівень результативності використання тих чи інших ресурсів для забезпечення сталого розвитку регіону. Результати засвідчили їх найвищий рівень порівняно з іншими напрямками діагностики. За ефективністю функціонування економічної підсистеми регіону, низький рівень ефективності виявлено у Київській області, містах Києві та Севастополі. Однак, за рівнем економічного розвитку, динамікою, ці регіони були лідерами. Отримані результати свідчать про дотримання високорозвиненими регіонами екстенсивних підходів до забезпечення сталого розвитку. Така ситуація потребує розробки механізмів стимулювання регіонів до нарощення показників ефективності витрачання ресурсів та капіталу.