Г. І. Башнянин, А. А. Сельський, Ю. І. Турянський, О. О. Кундицький

ОСНОВНІ МЕТРОЛОГІЧНІ ТИПИ

ЛІБЕРАЛІЗАЦІЙНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

Вплив лібералізації на економічний розвиток і ефективність функціонування господарських систем може бути різним – від позитивного до негативного. У деяких випадках лібералізація нейтральна до певних систем в певних часових коридорах їх функціонування та розвитку. Характер впливу лібералізації на економічний розвиток детермінується не тільки типом систем, але й функціональним рівнем економіки. Мікроекономічні результати лібералізації можуть бути позитивними, однак її макроекономічні наслідки можуть мати як позитивне, так і негативне значення (або нульове).

За кількісним рівнем впливу лібералізації на ефективність функціонування економічних систем можна виділити принаймні три метрологічні типи лібералізаційної ефективності. Дамо їх короткий аналіз.

Тип 1. Це зростаюча лібералізаційна ефективність, в умовах якої із розширенням масштабів лібералізації економічна ефективність функціонування господарських систем зростає. При зростаючій лібералізаційній ефективності співвідношення прирісних величин економічного ефекту (Е^е) і масштабів лібералізації (Л) більше від нуля:

Е^л = dE^e / dЛ > 0. (1)

Темп зростання лібералізаційної ефективності може бути різним – більшим чи меншим. Залежно від цього ми можемо виділити три види зростаючої лібералізаційної ефективності: квазіпомірну, помірну і гіперпомірну.

Лібералізація позитивно впливає на економічний розвиток у багатьох випадках. По-перше, переважно позитивно реагують на розширення лібералізаційних процесів приватні системи. Приватний бізнес, незалежно від його концентрованості чи конкурентності, або галузевої чи іншої специфіки “вільно” і достатньо швидко розвивається лише в ліберальному середовищі. Причому його позитивні ефекти проявляються майже відразу. У віддаленішій перспективі подальше продовження лібералізаційної політики у приватному секторі національної економіки може призвести до формування негативних економічних наслідків.

При формуванні відповідної лібералізаційної політики держави завжди слід враховувати ту обставину, що із розширенням сфери лібералізаційних процесів, переходом від часткової до загальної і всезагальної лібералізації у відносно віддаленій перспективі позитивний вплив лібералізації на економічний розвиток трансформується в негативний.

Тип 2. Це так звана стабільна лібералізаційна ефективність, яка має місце тоді, коли розширення масштабів лібералізації ніяк не впливає (або майже не впливає) на рівень економічної ефективності функціонування господарських систем. В її умовах співвідношення величин приросту економічної ефективності і масштабів лібералізації нульове (або майже нульове):

Е^л = dE^e : dЛ 0 = 0. (2)

Стабільна лібералізаційна ефективність також може бути троякою: гіпонегативною, власне стабільною і гіпопозитивною. Стабільна лібералізаційна ефективність дуже часто формується в практиці господарювання і здійснення певної лібералізаційної політики. Причиною її формування є наявність значного проміжку часу між здійсненням певних лібералізаційних процесів і їх економічними наслідками. Лібералізація більшості економічних систем лише через певний час (і дуже часто – значний період) призводить до формування позитивних чи негативних економічних ефектів, а в короткому часовому діапазоні вона може ніяк не впливати на результативність функціонування економічних систем.

Такий емпіричний факт і є підставою для твердження, що лібералізація не має ніякої економічної цінності. Вона цінна лише в соціальному чи духовному значенні. Дана теоретична формула також базується на так званій економічній короткозорості, коли дослідник не може, чи не хоче “зазирнути” далі, за межі короткотривалого ринкового періоду і свідомо чи несвідомо обмежується рамками дуже короткого періоду часу, в якому лібералізація ще не встигає проявити своєї економічної сили і не має економічної цінності.

Тип 3. Це спадаюча лібералізаційна ефективність, яка полягає в тому, що з розширенням масштабів лібералізації ефективність функціонування певних господарських систем починає знижуватись, а відповідний коефіцієнт співвідношення величин приросту економічного ефекту і масштабів лібералізації менший від нуля:

Е^л = dE^e : dЛ < 0. (3)

Тут також можна виділити принаймні три види спадаючої лібералізаційної ефективності: гіпернегативну, негативну і квазінегативну. При гіпернегативній лібералізаційній ефективності рівень загальної економічної ефективності функціонування певних систем суттєво знижується, при власне негативній – помірно, а при квазінегативній – слабо.

Передусім негативно реагують навіть на незначне розширення масштабів лібералізації суспільні і квазісуспільні системи. Ці системи значною мірою регульовані з боку держави, а тому навіть незначна їх лібералізація може спричинити різкий (і що характерно, раптовий) спад рівня економічної ефективності функціонування цих систем. Негативні економічні ефекти від лібералізації суспільних чи квазісуспільних систем з’являються відразу ж, а не у віддаленій чи гіпервіддаленій перспективі. Це дає підстави стверджувати, що лібералізація суспільних і квазісуспільних систем супроводжується формуванням так званих негативних функціональних (короткотривалих, таких, що формуються в короткотривалому ринковому періоді) лібералізаційних ефектів. У зв’язку з їх формуванням загальний (чи диференціальний) рівень економічної ефективності функціонування господарських систем зазначеного вище типу знижується. Основною причиною формування негативного функціонального лібералізаційного ефекту в суспільних (чи квазісуспільних) економічних системах є те, що ці системи не можуть успішно функціонувати і розвиватися в лібералізованому середовищі, вони добре “почуваються” лише в достатньо регульованому з боку держави середовищі. Якщо держава з певних причин демонтує систему державної регуляції суспільного (квазісуспільного) секторів економіки, то економічним наслідком такої дерегуляції є формування вищезгаданого негативного функціонального лібералізаційного ефекту. В цій ситуації цей економічний ефект ніколи, або майже ніколи не може бути позитивним.

Сказане вище дає підстави вважати, що державна політика лібералізації економіки повинна бути диференційованою, гетерогенною, а не однозначною, гомогенною. Вона повинна враховувати емпіричний факт (він не може бути запереченим, оскільки постійно підтверджується практикою господарювання і ринкового реформування перехідних економік, а також світовим досвідом) різної чутливості різних за формаційним типом економічних систем до лібералізаційних процесів. Приватні системи переважно реагують позитивно на лібералізацію (але при її значних масштабах і у віддаленій перспективні можуть реагувати негативно), а суспільні і квазісуспільні – негативно, причому не тільки помірно чи квазіпомірно негативно, а дуже часто і гіпернегативно. Якщо приватні системи в деяких випадках можуть і зовсім не реагувати на посилення лібералізаційного режиму, то суспільні завжди значно реагують на нього і завжди негативно. У зв’язку з цим лібералізацію приватних систем ми повинні розглядати як один із шляхів чи напрямів подальшого прогресивного розвитку економіки, а лібералізацію суспільних систем – як шлях до деградації, до регресивного розвитку.