Экономические науки/ 16. Макроэкономика

Бордюг О.В. Науковий керівник: Головінов О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Проблеми й перспективи структурної перебудови економіки України

Розвиток макроекономічної ситуації в Україні за останні роки характеризується спробою подолання негативних тенденцій та формування умов для забезпечення сталого економічного зростання. Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного та стабільного росту.

Метою статті є виявлення проблем та пошук перспектив структурної перебудови економіки України.

Структура економіки України сьогодні в цілому є неефективною, оскільки веде до відносної перевитрати природних ресурсів і, водночас, не задовольняє потреби економіки в інвестиційних ресурсах, а населення – у товарах та послугах, перш за все у продовольстві, виробах легкої промисловості та довгострокового користування.

Український господарський комплекс після проголошення незалежності залишився розбалансованим, усі його галузі стали неузгоджені між собою. Ускладнював ситуацію й той факт, що в єдиному народногосподарському комплексі СРСР економіка нашої держави спеціалізувалася на розвитку трудомістких галузей виробництва (металургія, електроенергетика), а галузі високотехнологічного спрямування недостатньо розвивалися.

Деякі області промислового спрямування (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська) перенасичені галузями важкої індустрії та підприємствами військово-промислового комплексу. У структурі промислового виробництва дані області разом з м. Києвом дають близько 50 % національного доходу країни, у них зайнято майже 60 % основних виробничих фондів. Необхідною умовою для проведення ефективної структурної перебудови господарського комплексу є наявність значних фінансових ресурсів. Наша держава успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який потребує негайного оновлення (ступінь зносу основних виробничих фондів в Україні становить 52 %, у тому числі у промисловості – 59 % та сільському господарстві – 48 %). [1]

Вітчизняна економіка стає все більш залежною від експортних поставок саме сировинної продукції. В імпорті переважають товари народного споживання. Споживчий попит на продукцію машинобудування також забезпечується переважно за рахунок імпортних поставок.

У нашій державі неефективна структура господарського комплексу. Ефективність виробництва у промисловості з кожним роком падає, тобто спостерігаємо від’ємні темпи приросту: у 2000 р. – -3,9 %, 2006 р. – -4,3 %, 2007 р. – -3,6 %, 2008 р. – -2,6 %, 2009 р. – -4,5 %, 2010 р. – -1,9 %. Зниження промисловості спричинене: неефективною організацією виробництва; наявністю значної кількості збиткових підприємств; високою, порівняно з розвинутими країнами, матеріало-, енергомісткістю виробництва; недосконалими технологіями ресурсозбереження. Наслідком цього є низька конкурентоспроможність продукції українського товаровиробника, незначні прибутки, а в більшості випадків навіть збитки. За роки незалежності обсяги промисловості з року в рік зменшувалися, що являє собою негативну тенденцію і потребує проведення певних заходів.

Українська економіка відчуває вплив негативних наслідків економічних перетворень, здійснених під знаком різкої зміни попередніх стереотипів і абсолютизації ринкового саморегулювання. Сьогодні можна стверджувати, що політика «змушеної» реструктуризації, при якій ринок повинен був автоматично сформувати оптимальну структуру економіки за пасивної ролі держави, із самого початку була ілюзорною. Аналіз динаміки структурних змін та структури промислового експорту дає змогу визначити хворобу економіки України за наявними симптомами. Це так звана «голландська хвороба», відповідно до якої в економіці присутні фактори й рушійні сили економічного розвитку, що стимулюють експорт, але в підсумку мають зворотній вплив на господарський комплекс, «розоряють» економіку країни в цілому.

На нашу думку, основними напрямами та заходами здійснення структурної перебудови національного господарства можна визначити такі:

1. Переорієнтація народногосподарського комплексу з домінування ресурсо- та енергомістких галузей на розвиток наукомістких та високотехнологічних галузей промисловості.

2. Кооперування, комбінування та інтегрування виробництв з метою найбільш ефективного використання потужностей підприємств та створення виробничо-територіальних комплексів (кластерів) із замкнутим маловідходним та безвідходним виробництвом.

3. Структуризація господарського комплексу та його переорієнтація на пріоритетний розвиток точного, транспортного й сільськогосподарського машинобудування, електронної та електротехнічної промисловості.

4. Реформування транспортної системи, оптимізація взаємодії автомобільного, залізничного, морського, повітряного та трубопровідного транспорту.

5. Формування розвинутого агропромислового комплексу та високоінтенсивного сільського господарства.

6. Удосконалення загальногосподарських та регіональних пропорцій між регіонами, регулювання їх економічного та соціального розвитку.

7. Максимальне використання переваг міжнародного поділу праці та сприятливого географічного положення України. [2]

Список використаної літератури:

1. Статистичний щорічник України: [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Деякі питання структурної перебудови економіки України / Ю.Архангельский//Економіка України-2010.-№9.-с.26-33