Усата Т.В., науковий керівник к.е.н., доц. Разборська О.О.

Вінницький торговельно - економічний інститут КНТЕУ

Виявлення та розслідування шахрайств як завдання внутрішнього аудиту

Актуальність дослідження. Розвиток підприємництва в Україні в період перебудови господарських відносин відбувався на тлі правової неврегульованості, що спричинило навальне зростання економічної злочинності, у тому числі - раніше невідомих видів шахрайств. Можливість вчинення шахрайських дій спричиняється недосконалістю окремих законів та недосконалою організацією фінансової системи, складністю і багатоступеневістю фінансово-економічних зв'язків, некомпетентністю, юридичною непоінформованістю, недбалістю, безвідповідальністю, а також недоречною довірливістю керівників підприємств та приватних осіб.

У той же час вчасно розпізнати такі дії досить складно, оскільки при шахрайських зазіханнях незаконні дії зовні виглядають як звичайні операції, здійснювані відповідно до встановлених правових та економічних норм. Злочинці завжди прагнуть ретельно замаскувати свої дії. Застосовувані ними способи обману, фальсифікації та інших видів шахрайств, як правило, дуже важко піддаються розпізнаванню без спеціальної експертизи. Саме тому, виникає потреба постійного оцінювання операційної діяльності підприємств з метою попередження шахрайства, що забезпечується внутрішнім аудитом.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми методики і організації внутрішнього аудиту як засобу боротьби з шахрайством знайшли своє відображення у працях таких вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, Н.І. Дороша, Л.В. Нападовської, В.С. Рудницького, Б.Ф. Усача та ін.

Мета статті полягає в обґрунтуванні значення внутрішнього аудиту у боротьбі з шахрайством.

Основні результати досліджень. Міжнародний стандарт аудиту № 240, дія якого відповідно до рішення Аудиторської палати України № 122 від 18.04.2003 р. на території України є обов'язковою,спрямований на встановлення положень та надання рекомендацій щодо відповідальності аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиту фінансово-господарської діяльності підприємств, відображення цих результатів у формах звітності. Згідно з трактуванням в цьому стандарті помилкою в аудиті визнано ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, зокрема пропуск загальної суми або розкриття аудитором, наприклад, такої інформації, як помилка під час збирання або обробки інформації, що є основою для фінансових звітів; помилкове тлумачення фактів; помилка у використанні принципів бухгалтерського обліку стосовно вимірювання, визначення, класифікації, надання або розкриття інформації.

Проте, шахрайство, згідно з нормативним документом, може бути як з боку управлінського персоналу (одноосібне або колективне), так і з боку працівників підприємства клієнта-замовника. Такий поділ шахрайства визначається, як випливає з його трактування, як навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників підприємства клієнта-замовника або третіх осіб, які використовують обман з метою отримання нечесних або незаконних переваг [1]. З цього випливає, що шахрайство і помилка відрізняються навмисністю і ненавмисністю дій, що спричинили викривлення дійсного фінансово-господарського стану підприємства клієнта-замовника аудиту.

Згідно зі статтею 190 Кримінального кодексу України «шахрайство» – це заволодіння чужим майном або придбання прав на майно шляхом обману чи зловживання довірою (предметом шахрайства може бути як чуже майно, так і право на таке майно) [2].

Обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадання майна та інших злочинів проти власності, є безпосередня участь потерпілого у передачі майна і добровільність його дій.

Виконання аудиторських завдань з виявлення та розслідування шахрайств є також частиною обов'язків служби внутрішнього аудиту. Через особливості змісту (посадовець умисно вчинив дещо протизаконне) і юридичних наслідків (підприємство може нести судову відповідальність, якщо випадок шахрайства був розслідуваний некоректно), аудиторські завдання з виявлення та розслідування шахрайств є винятково серйозними та важливими для підприємства.

Незважаючи на те, що аудитор не несе відповідальності за запобігання фактам шахрайств та помилок (ці функції покладаються на керівний орган економічного суб'єкта), проведення щорічного аудиту окремих напрямів діяльності дозволяє з певним ступенем ймовірності запобігти можливості шахрайств, сприяти підвищенню достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності та налагодженню системи внутрішнього контролю [2].

З цією метою, ще на стадії планування, внутрішній аудитор зобов'язаний оцінити можливий ризик суттєвих перекручувань внаслідок шахрайств та помилок. При цьому він повинен зробити запит до керівництва економічного суб'єкта з питань наявності відомостей про будь-які факти шахрайств або помилок, виявлених раніше.

Одним з важливих питань, яке необхідно вирішити службі внутрішнього аудиту, є визначення її ролі у запобіганні, виявленні та покаранні шахрайських дій. У відповідності до МСВА 1210 внутрішні аудитори повинні мати достатні знання для виявлення ознак шахрайств, однак від них не очікується наявності досвіду, властивого особам, чиїм основним обов'язком є виявлення та розслідування шахрайств [3].

Дане положення означає, що особисто внутрішні аудитори не несуть відповідальності у питаннях запобігання шахрайствам, однак вони повинні вміти ідентифікувати шахрайство, коли воно має місце. Це положення також означає, що внутрішнім аудиторам необхідно вміти розпізнавати ознаки та ситуації, що вказують на можливість здійснення шахрайських дій.

Внутрішній аудитор відповідає за перевірку існуючих процедур контролю з метою визначення їх здатності до запобігання або виявлення шахрайств. Крім того, внутрішній аудитор також відповідає за перевірку дій, що носять ознаки шахрайства або подібних. Однак внутрішній аудитор не є відповідальним за запобігання шахрайству. Внаслідок того, що працівники можуть ввійти в змову з метою обминути систему та процедури контролю, не представляється можливим будь-кому гарантувати відсутність шахрайств або відсутність можливостей для здійснення шахрайств.

У випадку виявлення фактів шахрайства внутрішній аудитор повинен бути зацікавлений у з'ясуванні того, яким чином було здійснене шахрайство, що саме слід виправити (змінити) у процедурах контролю та що необхідно зробити, щоб запобігти повторенню даного типу шахрайств в майбутньому [4].

Таким чином, незважаючи на різноманіття методів шахрайств на комерційних підприємствах та галузеві особливості, існує найбільш ефективний і результативний метод виявлення, попередження та припинення подібних зловживань – це створення ефективної системи внутрішнього контролю. Дана система дозволить мінімізувати витрати шляхом зниження рівня корпоративного шахрайства та корисливого умислу, що в результаті принесе відчутну економію грошових ресурсів та активів. Ядром даної системи повинні стати внутрішні аудитори підприємства. Не дивлячись на те, що виявлення фактів порушень для внутрішніх аудиторів не є основним завданням діяльності, керівництво підприємства очікує від них надання рекомендацій з поліпшення системи внутрішнього контролю для запобігання фактам шахрайств з подальшим наданням достовірної фінансової звітності та збереженням активів підприємства.

Література:

1. МСА 240 «Відповідальність аудитора стосовно шахрайства під час аудиту фінансових звітів» //Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики / - К. :TOB "ІАМЦ АУ "СТАТУС", 2006. -1152 с.

2. Сподарик В. Внутрішній аудит: проблеми, методика та організація / В. Сподарик // Економічний аналіз. – 2010. – №6. – С. 503-505.

3. Міжнародні стандарти аудиту Режим доступу: http://www.iia-ru.ru/inner_auditor/standard/

4. Ченаш В. С. Внутрішній аудит як система забезпечення ефективного управління підприємством / В. С. Ченаш // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – №6. – С. 116-119.