Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Викладач, Павлова О. Ф.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

Проблемні питання в системі вищої освіти України

Фактично Україна впровадила ступеневу підготовку раніше багатьох країн Європи, але при цьому не вирішила важливі структурні проблеми, які залишилися від колишньої централізованої економіки, і ті, які виникли в період незалежності держави в зв'язку з особливостями перехідного періоду.

До зазначених структурних проблем відноситься неузгодженість освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра з вимогою роботодавців, надмірна кількість спеціальностей і спеціалізації, їх розподіл серед вищих навчальних закладів та ін..

В результаті цього виникають суттєві відмінності як за формою, так і за змістом системи вищої освіти України в порівнянні з кращими європейськими моделями.

Проблеми та перешкоди, які гальмують вищу освіту в Україні, наступні:

1. В Україні існує зайва і недостатньо збалансована з потребами суспільства і ринком праці кількість напрямів (79) і спеціальностей (584), за якими готують фахівців з вищою освітою. У світовій же практиці їх, як мінімум, удвічі менше, вони розширені і більш універсальні;

2. В суспільстві рівень бакалавра має недостатнє визнання, недостатній попит вітчизняною економікою через невизначеність його місця на ринку праці, тому у вищий навчальних закладах студентів переважно беруть на спеціальність, а не на напрямок, що і представляє бакалаврат;

3. Існує загрозлива тенденція погіршення якості вищої освіти, що зростає з кожним днем;

4. Не зменшується розрив між працівниками освіти та роботодавцями, між сферою освіти і ринком праці;

5. Має місце невиправдана плутанина у розумінні функцій спеціаліста та магістра. З одного боку програми підготовки спеціалістів і магістрів близькі між собою, вони еквівалентні по своєму освітньому статусу, а з іншого вони акредитуються за різними рівнями: третього і четвертого;

6. Сектор вищої освіти не бере на себе роль лідера у проведенні передових наукових досліджень у навчальних закладах, які являють собою основу елітної університетської підготовки. Це призводить до другорядності університетської науки, як в системі державних пріоритетів, так і в принципах її фінансування, що не відповідає світовій практиці;

7. Неадекватно до вимог суспільства у підготовці фахівців з вищою освітою діють такі поширені навчальні заклади як технікуми, коледжі та вищі професійно-технічні училища, які на зорі незалежності України були штучно віднесені до системи вищої освіти. В результаті освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста не відповідає мінімальним вимогам, прийнятим у світі стандартам якості і нормам вищої освіти та не узгоджується із загальноєвропейською ступінчастою системою. Підготовка ж бакалавра в закладах II рівня акредитації, - коледжах, - не відповідає основним вимогам до фундаментальної складової базової вищої освіти, яку можуть надати лише у закладах III-IV рівня акредитації з висококваліфікованим професорсько-викладацьким складом та розвиненою наукою;

8. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Нової ж системи, що задовольняє потреби ринкової економіки в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта впродовж життя» поки що в умовах України не може бути реалізований повною мірою;

9. Рівень автономії вищих навчальних закладів у багатьох питаннях значно нижчий від середньоєвропейського, зокрема, в питаннях фінансової самостійності, структури та обсягів підготовки фахівців вищої освіти тощо.

Ці та інші перешкоди погіршують систему вищої освіти України, погіршують мобільність студентів, викладачів і науковців України в межах європейського простору освіти та ринку праці.