Студент Малов С., доцент Грабовська Т.
Національний університет біоресурсів і
природокористування України
На сучасному етапі розвитку
суспільства, який характеризується глибокою соціально-економічною кризою, особливу
небезпеку становить криза духовна. У такій ситуації, коли на першому плані – критерій
ефективності функцій політичних і виробничих структур, одним із небагатьох
гарантів гармонізації відносин людина-техніка-природа виступає «гуманістична
парадигма» освіти і виховання, якій властиві нові підходи до вирішення проблеми зміни
ставлення людини до природи, до суспільства і до самої себе. Аспект
особистісного розвитку, його змістовний момент за останні роки часто набував
дискусійного характеру. Проте без ціннісного підходу не обійтися у вирішенні
проблеми ефективного професійно-особистісного розвитку студентів.
Відповідно до
теорії гуманістичного виховання процес виховання повинен стати фундаментом
життя людини – духовного, культурного, соціального, індивідуального. Ось чому у
зміст виховання необхідно, на думку педагогів (Є. Бондаревської, В.
Караковського та ін.), увести ціннісний компонент, тобто систему цінностей або
життєвих смислів.
Нині особливо важливим є питання, що ж слід прийняти як безумовні цінності
у розвитку особистості. Цілеспрямований розвиток особистості студента неможливо
здійснювати без визначення соціокультурних цінностей. Труднощі, з якими ми
стикаємося при вирішенні цього завдання, спричинені тим, що етична наука ще не
визначилася з проблемою загальнолюдських цінностей, які б, як смислоутворюючі у
всі часи і для всіх культур, стали основою для становлення спільності і привели
до зникнення політичних, ідеологічних цінностей.
При виявленні системи цінностей ми виходимо з того, що в їх структурі обов’язково
повинна бути цінність людини, яка в умовах глобальних змін сучасності
намагається визначити смисл життя. Ці смисли треба шукати тільки у самому
існуванні людини, її цінностях як усвідомлених смислах життя. Такий підхід до
цінностей визначає людину екзистенційно, тобто через спосіб її існування. Усе
вищенаведене зумовлює виділення екзистенціальних цінностей в особливий
самостійний клас цінностей. Вживаючи термін «екзистенційний», ми маємо на
увазі, що екзистенційні цінності – це цінності життя, цінності культури,
цінності освіти, а не тільки цінності, які розкривають відношення бутття і не
буття людини.
Особливості екзистенціальних цінностей полягають у тому, що вони
інтегративні. Їм властива інтравертна орієнтація ціннісної свідомості (встановлення
суб’єктом смислу для самого себе); вони усвідомлюються і можуть бути сформовані
особистістю якщо не для інших, то хоча б для самої себе (М. Каган).
Система цінностей – це та ланка, яка об’єднує суспільство з особистістю,
включаючи її в систему суспільних відносин; визначає, заради чого відбувається
та чи інша діяльність і якими засобами вона реалізується.
Актуальність розробки теорії цінностей з особливою гостротою постала в
кінці 50-х – 60-х років минулого століття. Створення теорії цінностей
диктувалося необхідністю розробки низки світоглядних проблем, завданнями
виховання, пошуками критеріїв оцінки діяльності в економічній і духовній сферах
суспільного життя.
Існує розмаїття визначень цінностей, які надають цьому поняттю загального,
широкого змісту і зводять його до одного із явищ мотиваційного процесу. Аналіз
філософської літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що ціннісна
проблематика є специфічною галуззю філософського знання. Теоретичний аналіз переконує
у тому, що поняття цінностей є складним комплексним утворенням, яке міститься
не тільки в пізнавальних структурах, але й у глибинних процесах соціального
життя і культури, у світогляді людини, що необхідно враховувати у процесі
формування морального і, як його складової, гуманістичного досвіду особистості,
розвитку її гуманності. В аксіології, одному із розділів філософії, проблема
цінностей – це сфера розгляду об’єктивної істинності і ставлення до неї людини.
У соціології – це проблема загальносоціальних регулятивних механізмів, де
цінності розглядаються як елементи суспільної свідомості і культури, що
виконують стосовно особистості нормативні функції.
Великого значення визначенню цінності надається в психологічній літературі.
Так, С. Л. Рубінштейн розглядає цінність «як значущість для людини
чогось у світі» [2]. По-іншому трактує цінності В. П. Тугарінов. Поняття “цінності” вчений
ототожнює з явищами природи і суспільства, корисними, потрібними людям
історично визначеного суспільства як дійсність, ціль, ідеал. Тому цінністю може
бути не тільки те, що існує, але й те, що ще потрібно здійснити [3,
15-16].
В. Василенко розглядає категорію цінності з позиції ставлення до неї суб’єкта. “Оскільки цінність
детермінована обома боками ціннісного ставлення, постільки її величина і
характер одночасно залежать і від визначень суб’єкта (суб’єктивний фактор
цінності) і від властивостей об’єкта – носія цінності (об’єктивний характер
цінності) [1, 45].
Здійснивши структурно-компонентеий аналіз поняття “цінності” у категоріальному апараті філософії, соціології, психології, ми дійшли висновку, що на основі інтеріоризованих суб’єктом цінностей здійснюється регуляція поведінки, соціальна адаптація та базується вся діяльність людини. Тому навчально-виховний процес у ВНЗ повинен спрямовуватися на формування ціннісної сфери індивіда шляхом використання позитивного потенціалу цінностей, які набули даного статусу в процесі еволюції людства.
Література:
1. Василенко В. А. Ценность и ценностное отношение
// Проблема ценности в философии /Под ред. А. Г. Харчева. – М. – Л.: Наука,
1966. – С. 41-49.
2. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. –
М.: Педагогика, 1976. – 416 с.
3. Тугаринов В. П. Марксистская философия и
проблема ценности //Проблема ценности в философии / Под ред. А. Г. Харчева. –
М. – Л.: Наука, 1966. – С. 14-24.