Студентка Скворцова О., доцент Грабовська Т.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

РОЗВИТОК ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ У ЗАРУБІЖНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Динамічні перетворення в соціально-економічній сфері нашої держави, зміни в освітніх пріоритетах посилюють увагу до особистості з високим рівнем самосвідомості, творчої активності, яка керується у своїй суспільно корисній і професійній діяльності гуманістичними цінностями. Професійне становлення студентської молоді безпосередньо залежить від її ціннісних пріоритетів. У зв’язку з цим особливого значення набувають гуманістичні цінності, які орієнтують спеціаліста агропромислового комплексу на гуманістичний ефект своїх досягнень. Процес формування гуманістичних цінностей правомірно вважати основою становлення духовно-морального розвитку особистості молодої людини. Зважаючи на це, соціальні та педагогічні проблеми формування гуманістичних цінностей у підростаючого покоління стають визначальними для українського суспільства.

Мета дослідження – узагальнити ідеї формування гуманістичних цінностей у світовій філософсько-педагогічній думці.

Зважаючи на те, що кожна історична епоха мала свій погляд на ідеї гуманізму, доцільно звернутися до історії виникнення гуманістичних традицій у світовій філософсько-педагогічній думці. Першоджерелами гуманістичних ідей в історії розвитку людської думки були концепції філософів епохи античності. У стародавній Греції і Римі зародилися перші педагогічні теорії, які тоді ще не були виділені з філософії в окрему науку. Значний внесок у розвиток освіти і виховання зробили грецькі вчителі мудрості – софісти, у поглядах яких простежуються елементи гуманізму. Вони першими в історії людства спробували підпорядкувати завдання виховання і навчання потребам конкретної людини. Французький дослідник А. Марру зазначає, що в „діяльності софістів можна знайти одну з найфундаментальніших і найблагородніших рис генія Еллади – відчуття розумних меж, розуміння людської природи, те, що ми називаємо гуманізмом” [3].

У цей період суспільна думка поставила в центр свого інтересу людину. Сократ (470/ 469 – 399 до н. е.) розглядав людину як носія доброго начала від природи. Він дотримувався таких гуманістичних принципів педагогіки: відмова від примусу й насилля; визнання переконання найбільш дійовим виховним засобом. Розчарувавшись в афінській демократії, Сократ почав замислюватися над питанням: „Що є благо?”. Відповідь на нього стала основним питанням загальної теорії цінностей і обумовила подальший розвиток ціннісних характеристик в античній і середньовічній філософії.

Цікаві погляди на людину, її душу знаходимо в Аристотеля (384-322 до н.е.). Аналізуючи питання сутності й призначення людини у світі, вчений надає великого значення добру і злу: „… тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість”[ 1, 37].

Новими підходами до гуманістичного виховання характеризується епоха Відродження. Саме в цей час відбувається радикальне повернення до людини: акцент співвідношень переноситься з абсолютної особистості (Бога) на окрему людину. Цей винятковий інтерес до людини дав назву ідеології епохи Відродження – гуманізму ( від лат. “Homo”, “humanus” – Людина, людяний) і визначив його зміст. Гуманізм виникає у сфері філологічної культури, яка включала в себе поряд із традиційними дисциплінами середньовіччя (передусім граматикою і риторикою) ще й історію, моральну філософію, поезію. Ці studia humanitatus – науки про людину – становлять основу гуманістичної культури, хоча й не вичерпують її. Гуманізм Відродження був передусім антропоцентрично-реалістичним, що вплинуло на систему цінностей. Саме ренесансна культура вперше висунула гуманістичний ідеал універсальної людини – ідеал цілісної, гармонійної, творчої особистості, покликаної пізнати і перетворити світ.

Зародження гуманізму, як і початок Відродження, було пов’язане з Італією – країною полісів з їх бурхливою економічною активністю. У суспільстві виникає атмосфера, в якій високо починають цінувати особистість, стимули і мотиви її дій. Цей новий психологічний клімат став сприятливим середовищем, у якому зароджувалася гуманістична ідеологія. Гуманістичні цінності будуються навколо одного центру – людини: ставлення її до світу і Бога, до природи й суспільства.

Вихідною моральною нормою нової системи проголошувалася virtu – моральна гідність людини, відвага, доблесть, тобто якості, які базуються на таланті, вченості, моральній досконалості. Класичне визначення цього поняття знаходимо у Данте: „Будь-яка річ має virtu, що відповідає її природі, завдяки чому вона робить те, для чого вона призначена, і чим краще вона це робить, тим більше вона virtuosa” [3, 18].

Засновником філософії гуманізму справедливо вважається італійський поет Франческо Петрарка (1304-1374). Він перший поставив на місце схоластики гуманізм – humanitas – як нове світське вчення про людину, орієнтоване на розбудову більш досконалих форм її життя. Своїми роздумами про людину як найважливіший предмет пізнання Петрарка посилив значення наук, які її вивчають. Гуманіст був переконаний у тому, що людина за природою істота моральна, і на кращих рисах природи людини повинна бути побудована нова етика.

Ретроспективний аспект проблеми гуманістичних цінностей засвідчив, що вони не втратили своєї актуальності на сучасному етапі, а лише переживають чергову трансформацію.

Література

1. Аристотель. Политика / Аристотель. – М.: Мысль, 1997. – 458 с.

2. Бицилли П. М. Место Ренессанса в истории культуры / Бицилли П. М. – СПб.: Мифрил, 1996. – 256 с.

3. Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV-XVII вв.) / [сост. Н. В. Ревякина, О. Ф. Кудрявцев]. – М.: Изд-во УРАО, 1999. – 400 с.