Студент Гуляєв О., доцент Грабовська Т.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ

У 1960 р. відомий американський дослідник М. Мак-Лухан (М.Мс. Luhan) вперше вжив вираз "всесвітнє село", говорячи, що у світі дедалі більше нівелюються кордони між країнами. Наша сучасність відрізняється від попередніх епох тим, що виникла і розвивається як світова бізнес-система, в якій тісно переплітаються процеси виробництва і торгівлі товарами та послугами різних країн. Активізується зовнішньоекономічна діяльність, розширюються торгівельні та інші зв'язки, створюються й активно працюють спільні підприємства.

Метою даної статті є визначення характерних особливостей окремих народів, відмінностей різних культур, що стосуються мови, правил етикету, стереотипів поведінки, використання певних засобів спілкування.

Взагалі, у науковій літературі національні ділові культури часто об'єднують у три групи.

1. Моноактивні культури, орієнтовані на завдання (task-oriented). Вони чітко планують свою діяльність, дотримуються ретельно розробленого порядку виконання окремих етапів справи. До цього типу належать німці, скандинави, австрійці, швейцарці, голландці, англійці й американці США.

2. Поліактивні культури, орієнтовані на людей (people-oriented). Їх представники - компанійські люди, екстраверти, які легко спілкуються з партнерами. До цього типу ділової культури належать представники середземноморських країн - італійці, іспанці, португальці, греки, турки, а також араби й латиноамериканці.

3. Реактивні культури, орієнтовані на збереження поваги (respect-orien, ted listeners). Їх представники — інтроверти. Вони спокійні, навіть флегматичні в спілкуванні, надають великого значення формальному дотриманню ділового етикету. Якщо угода укладена, дотримуються її чіткого виконання й вимагають цього ж і від партнера. Найголовнішою проблемою під час переговорів є страх "втрати обличчя", тобто опинитися в незручному положенні перед партнером або поставити його в таке положення. До цього типу ділової культури належать китайці, японці, корейці, народи деяких країн Південно-Східної Азії (В'єтнаму, М'янми, Таїланду, Сінгапуру), а також фіни, естонці.

Ефективність, результативність міжетнічної взаємодії нерідко знижується у зв’язку із суттєвими відмінностями в розумінні представниками різних народів елементів невербальної комунікації. Часом люди, що розмовляють однією мовою, але належать до різних культур, по-своєму тлумачать вияви почуттів, намірів і мотивів партнерів по спілкуванню.

Невербальна комунікація, хоч і належить до норм поведінки в конкретній культурі, може суттєво впливати на спілкування. Знання її особливостей у культурі співрозмовника дасть змогу запобігти можливим незручним ситуаціям. Наприклад, такі типові жести, як “усе гаразд ”, піднятий догори великий палець і V-подібний жест пальцями у національних культурах інтерпретують по-різному. Жест “усе гаразд ”, чи кільце з пальців рук, добре відомі в усіх англомовних країнах, в Європі й Азії. Але якщо у Франції він означає “нуль ” чи “нічого ”, в Японії — “гроші ”, то в деяких країнах Середземноморського басейну ним позначають гомосексуальність.

Англійський дослідник М.Аргайл, вивчаючи мову жестів, встановив, що в середньому протягом годинної розмови фін використовує жестикуляцію один раз, італієць — 80, француз — 120, а мексиканець — 180 разів.

Отже, невербальна поведінка представників різних етносів, навіть якщо вони користуються однією мовою, ускладнює їх спілкування обмеженнями, які накладає кожна культура на жестикуляцію. Залежно від сили таких обмежень жести, емоції, міміку поділяють на такі групи:

— рухи й емоції, значення яких в різних культурах істотно не відрізняються (сміх, плач, усмішка, гнів, огида, задоволення, зацікавленість, радість, сором, подив, горе, зневага);

— рухи, прийняті тільки в межах однієї культури, а представниками інших культур або зовсім не інтерпретуються, або мають для них зовсім інше значення (деякі форми підтверджень, заперечень, привітань);

— рухи, неадекватне вживання яких має своїм наслідком різноманітні санкції (поцілунки, різні рухи, пов’язані з сексуальною поведінкою).

Відстань (проксеміка) також може вплинути на переговорний процес, оскільки представники різних народів мають різне уявлення про її оптимальність. Йдеться про чітко визначений повітряний простір навколо людини, а також про те, як представники різних етносів реагують на спроби порушити цю територію.

Одяг, офіційний чи неофіційний, може бути доречний або недоречний і може створити в учасників зустрічі неадекватне враження про серйозність або статус іншої сторони.

Паузи й мовчання відіграють найважливішу роль при спілкуванні. Пауза, яка затяглася, для американця чи француза означатиме розгубленість або недружелюбність співрозмовника, тоді як для фіна чи японця це знак підвищеної уваги й поваги. Адже в Фінляндії й Японії паузи в розмові вважаються заспокійливими, дружелюбними й завжди доречними: «хто знає — не говорить; хто говорить — не знає». І навпаки, нав’язувати свою думку іншим вважається нечемним, багато говорити — зазіхати на незалежність іншого, демонструвати власну самовпевненість. Тому фіни та японці щиро переконані: своїм мовчанням вони вносять великий конструктивний вклад у спілкування. Але красномовні француз та іспанець, експансивний італієць запідозрять у такому мовчанні скритність і протидію.

Отже, шлях до взаєморозуміння партнерів, які представляють різні культури, передбачає виконання двох умов. З одного боку, треба ознайомитися з культурою тієї країни, з представниками якої мають відбутися переговори. З іншого боку, коли виконання першої умови ускладнюється, треба обрати певний стиль спілкування, у загальних рисах спрогнозувати, як сприйматиме вас партнер з іншої країни. Крім того, важливо уникати стереотипного сприйняття партнера.