Право/12. Предпринимательское и банковское право

Старший викладач Смаглій В.А

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Україна

Теоретико-методологічне обґрунтування правових засад щодо діяльності колекторських фірм в Україні

В Україні за різними оцінками нараховується близько 110 компаній, що здійснюють колекторську діяльність. Питання пов’язані з колекторською діяльністю, досліджували вітчизняні науковці Н. Яковлєв, А. Нікітюк, К. Ларіонова та ін.

Проблеми функціонування колекторів залишаються не до кінця вирішеними, крім того, потребує грунтовного аналізу правовий механізм діяльності колекторських фірм та агенцій. Принцип і характер функціонування колекторських компаній постійно змінюється та не є однорідними, адже дії колекторських фірм не є до кінця законодавчо закріпленими.

Історія розвитку колекторства починається ще з 60-х рр. минулого століття у США, де цей бізнес законодавчо врегульований і має свої традиції. У США зараз нараховується близько 6,5 тис. колекторських компаній.

У Європі цей вид діяльності поширився на початку 80-х рр. У країнах ЄС їх кількість складає близько 10 тис.

У Росії колекторські фірми з’явилися на кілька років раніше, ніж в Україні. З діяльністю колекторських компаній стикаються також економічні суб’єкти Білорусі. В економіці України дії колекторів відчуває на собі вже чимало осіб.

Діяльність колекторських фірм умовно поділяють на три етапи:

1) включає листування, телефонні розмови та SMS-повідомлення, якими намагаються насамперед переконати боржника добровільно сплатити борг;

2) колектори переходять до більш жорстких заходів, коли відбувається безпосередній контакт із боржником;

3) на цьому етапі колектори звертаються із позовами до суду щодо заборгованості боржника. В Україні діяльність колекторських фірм відбувається з порушенням окремих правових норм, які встановлено вітчизняним законодавством.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя людини, крім окремих випадків, передбачених Конституції України.

Згідно зі ст. 512 ЦК України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Тому банк повинен укласти договір доручення (комісії) або надання послуг з колекторськими компаніями, що дозволить їм діяти від його імені.

У такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає колектору інформацію про клієнта-боржника, що є прямим порушенням норми ст. 1076 ЦК України. Згідно із вказаною нормою банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Інформацію про операцію та рахунки може бути надано тільки самим клієнтам або їх представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їх посадових і службовим особам, такі відомості можуть бути надані у виняткових випадках та в порядку, встановленому законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно, можна зробити висновок, що діяльність колекторських фірм порушує як норми ЦК України, так і Закон України «Про банки і банківську діяльність» щодо банківської таємниці і порядку її розкриття.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію»» також стосується діяльності колекторських фірм. Колектори діють шляхом впливу не тільки на боржника, а й на членів його родини, близьких, співробітників тощо. При цьому необхідною передумовою вчинення та роботи, а ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону говорить про те, що інформацію про особу охороняється законом.

Банки і колекторські фірми порушують також Закон України «Про захист персональних даних». Згідно з ч. 5 ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Отже, можна сказати, що у даному випадку колекторські фірми та агенції порушують особисту недоторканність громадян України.

Діяльність колекторів стосується також і кримінального законодавства, а саме ст. 182 (порушення недоторканності приватного життя) та ст. 189 (вимагання) Кримінального кодексу України. Стаття 355 цього Кодексу говорить про те, що примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, заборонені і караються законом. Таким чином, діх колекторських компаній мають кримінально карний характер, більше того, зазначені дії прописані у Кримінальному кодексі України та мають законодавче врегулювання. Ці статті є вагомими при вирішенні питання щодо незаконної діяльності колекторських компаній.

Проте це не означає, що діяльність колекторів є абсолютно незаконною. Загалом у своїх діях вони керуються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими нормативно-правовими актами. В Україні здійснювалися спроби врегулювання колекторської діяльності. Так, робоча група при Міністерстві юстиції України завершила розробку проекту Закону «Про внесення змін до ст.9 Закону «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності»». Згідно із зазначеним законопроектом ліцензуванню підлягатиме діяльності, спрямована «на спонуку здійснення боржником дій з добровільного погашення заборгованості а користі кредитора (колекторна діяльність)».

Таким чином, прийняття відповідного акта зумовлене необхідністю спрямування колекторської діяльності у правове русло та контролю за діяльністю, яка безпосередньо зачіпає права, свободу та законні інтереси фізичних осіб. Встановлення організаційних, кваліфікаційних, технологічних та особливих вимог провадження колекторської діяльності шляхом прийняття ліцензійних умов забезпечить дотримання правил поведінки суб’єктами колекторської діяльності і виокремить категорію недобросовісних організацій, що провадять свавільну діяльність, порушуючи права, свободи та законні інтереси фізичних осіб.

Література:

1. Мочернюк В.П. Ринок колекторських послуг в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nbuv.gov.ua.

2. Іващенко О.Б. Правові засади колекторства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nbuv.gov.ua.

3. Конституція України // ВВР. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

4. Цивільник кодекс України // ВВР. – 2003. - №40-44. – Ст. 356.

5. Про банки і банківську діяльність: Закон України // ВВР. – 1997. №8. – Ст.63.

6. Про внесення змін до Закону України «Про інформацію»: Закон України // ВВР. – 2011. - № 32. – Ст. 313.

7. Про захист персональних даних: Закон України // ВВР. – 2010. - №34. – Ст. 481.