Право/1.История государства и права

Доктор філософії в галузі права Кузнецова Л.В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Україна

Звичаєва регламентація робочого часу українських ремісників

Як відомо, ремесло виникло із появою людини на землі, існувало в різних формах, як то: домашнє ремесло, ремесло на замовлення та ремесло на продаж. Саме з розвиток ремесла на продаж пов’язане виникнення міст та утворення міських ремісників. Для їх ефективної роботи постала нагальна потреба в окресленні часу їх роботи (часові рамки робочого часу). На українських земля робочий час для цього прошарку визначався шляхом звичаю. Так, виробничий рік у цехах розпочинався з Нового року і поділявся на весняний, літній та осінньо-зимовий періоди. Влітку робочий день тривав від сходу до заходу сонця. Сприятливим часом для ремісничих робіт вважалися дні молодого та повного місяця. Виробництво, що займало тривалий час, слід було розпочинати у вівторок або четвер, тим самим встановлюючи норму робочого часу для успішного доведення справи до кінця. У понеділок не розпочинали відповідальної роботи. Підмайстер, який з поважних причин не міг працювати у понеділок, не повинен був працювати протягом тижня, а майстра, який змушував його працювати, карали штрафом. Така норма трактувалася як така, що підмайстер на виготовлення виробу витрачає більше часу, а працювати у неділю моральні норми не дозволяли. На Чернігівщині серед гончарів був звичай починати виготовлення молочного посуду лише у суботу і працювати лише до кінця церковної служби [1, с. 324]. На Поділлі молочний посуд повинен був виготовлятися тільки натщесерце і зранку, оскільки ранок вважався часом створення світу, відтак, створення чогось нового мало відбуватися саме о цій порі. Перед випалюванням посуду, що сприймалося своєрідним оволодінням вогняною стихією, цехові майстри здійснювали низку ритуальних дій, зокрема, полум’ям страсної свічки проставляли хрестики на гончарному крузі, горно освячували гілочкою свяченої верби. Під час закладання посуду в піч слід було пильнувати, щоб не завітали сторонні, бо можуть «зурочити» справу [5, с.228].

Початком робочого дня для цеховиків була молитва св. Кузьмі й Дем’яну, які були покровителями ковальства та металургії, св. Зосимі - покровителю бджолярства, св. Параскеві - покровительці жіночих ремесел. Додатковим часом відпочинку були свята на честь цехових покровителів, які називалися «складка», «складчина», «свіча» [2, с.97] , оскільки передбачали збір продуктів і коштів на їх проведення. Їм передувала процедура кануну, під час якої належало цехове об’єднання. Бенкет членів цеху на честь покровителя ремесла тривав три дні. Правила поведінки на таких бенкетах були досить суворими, їх порушення вважалося недотриманням трудової дисципліни, каралося штрафами або відлученням від братства цеховиків.

Теслярі та муляри розпочинали роботу з вибору «чистого» місяця для будівництва нової оселі чи храму. Не можна було зводити житло на перехресті доріг чи там, де проходить межа, яка нікому не належить, де хтось помер неприродною смертю, а також там, де пишно росте бузина, яка вважалася «чортовою рослиною» [2, с.103].

Поряд із вибором сприятливого часу і місця роботи здійснювався відбір матеріалу, сировини. Так, у деревообробних ремеслах існувала заборона на деревину, що мала магічне значення. Гончарні використовували трудові звичаї для роботи - «непочату воду», набрану з криниці раннього ранку, коли її ще ніхто не брав. Майстер примовляв: «Я прийшов по воду гладущика робити на сир, на сметану, на масло» [3, с.432], засвідчуючи цим самим добру мету своєї праці та початок робочого дня.

У бондарських цехах існував звичай розподіляти вироби на «діжі» з парною кількістю клепок і «діжуни» - з непарною [4, с.178]. У діжах, яким приписувалася жіноча стать, слід було замішувати тісто, бо вони асоціювалися із жіночим лоном. Діжуни не використовувалися для хлібопекарства, бо, за повір’ям, хліб у них не вдавався.

Тривалість робочого часу для цехових ремесел характеризується поєднанням договірних зобов’язань із магічним ритуалом, яке допомагало визначити початок і закінчення робочого дня із дотриманням православних свят, які офіційно закріплювали час відпочинку.

Література:

1. АН УРСР Комісія по вивченню звичаєвого права України. Праці Комісії для виучування звичаєвого права України / за ред. А.Е. Кристера.- К., 1928. – /ВУАН, збірник соціально-економічного відділу; № 8, Вип. № 2 - 445с.

2. Василь П. Марочкін Українське місто від XV до середини XVII ст. Звичаєво-правова атрибутика як історичне джерело. Історична монографія /В.П. Марочкін. – Toronto: Hypertext Plus, 1999. – Canada. – 157с.

3. Гримич М. Звичаєве цивільне право українців ХІХ – початку ХХ століття /М.Гримич. – К.: Арістей, 2006. – 560с.

4. Івановська О. Звичаєве право в Україні. Етнографічний аспект /О.Івановська. – К.: Екс Об, 2002. -263с.

5. Мельничук Л.С. Гончарство Поділля в другій половині ХІХ – ХХ століттях: історико-етнографічне дослідження: Монографія /Л.С. Мельничук. – Київ нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Унісерв, 2004. – 349с.