Право/9. Гражданское право

Викладач Прокопенко В.В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Становлення та розвиток статистики як науки щодо відображення динаміки життя населення

Статистика – доволі нова наука. До першого Всеросійського перепису, що відбувся в 1897 р. офіційно в Російській імперії, її проблеми ніхто не порушував. У XVI – XVII ст. на українських землях знаходимо своєрідні зіставлення у зв’язку з оподаткуванням поодиноких прошарків населення в межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного податку, у яких подавалися тільки об’єкти – земля, млини, корчми або голови родин. Ці переписи відбувалися досить не систематично.

У Гетьманській Україні першим заговорили про перепис лише козацького війська за часів гетьманування Богдана Хмельницького, згодом цим питанням займався Іван Мазепа (його цікавив реєстр 30-ти тисячного козацького війська). До нас дійшли відомості щодо кількості населення, його майнове становище, яке мало платити подвірний податок, стан сільського ремесла давали переписи населення, зокрема перепис Лівобережної України 1666 р., матеріали цих переписів збережені в рукописних книгах другої пол. XVII ст. З 1782 до 1857 рр. на Україні було запроваджено переписи всього чоловічого населення – т. зв. ревізії; уже в 1765 – 1769 рр. було проведено на Лівобережжі генеральську ревізію – Рум’янцівський опис. У І пол. XVIII ст. почалася реєстрація народжувань і смертності християнського населення, що проводили священики.

Питаннями демографії та статистики з економічної та наукової позиції на українських землях почали займатися лише в ХІХ столітті. Становлення статистики пройшло важкий шлях становлення і розвитку, її історія обумовлена особливостями історичної долі України, соціальним устроєм держави. Статистика, за словами відомого німецького статиста Ернста Енгеля, "є дзеркальним відображенням дійсного стану речей у державі, є її свідомістю та совістю для кожної законодавчої та виконавчої дії вивчених досліджень та створити власні наукові концепції.

Перший Всеросійський перепис населення було проведено 28 січня 1897 р. з ініціативи відомого російського географа, геолога і статистика – П.П. Семенова-Тяньшанського, котрий протягом двадцяти п’яти років оббивав пороги канцелярій, переконуючи уряд у його необхідності.

Для підготовки до проведення перепису 5 червня 1895 р. було затверджено "Положение о первой общей переписи населения Российской империи". Положення передбачало провести облік за 14 ознаками: прізвище, стать, вік, віросповідання, сімейний стан, установити місце народження та визначити, до якого стану належить людина. Після проведення перепису 1897 р. стало зрозуміло, що саме українські землі були вагомою підпорою всієї економіки Російської імперії.

Оскільки на той час активно проводилася багатосотрічна русифікаторська політика Російської імперії, справжню кількість українців перепис не визначив, точніше штучно обмежив її.

На жаль, за браком коштів та у зв’язку зі складною політичною ситуацією проводити такі грандіозні переписи, як перепис 1897р., більше не вдалося. Російсько-японська війна, невдало проведені реформи П. Столипіна, складна революційна ситуація 1905 – 1907 рр. внесли складнощі в роботу статистів. Проводилися дослідження в окремих регіонах, але вони не давали загальної картини життєдіяльності. Загострила цю ситуацію і Перша світова війна, що прокотилася по живому тілу народних мас.

Вона змінила всі сторони життя суспільства – його чисельність, склад, структуру населення, визначила його майбутній розвиток. Під час війни відбулися незворотні зміни у світогляді та життєдіяльності людини.

Завдяки статистичним дослідженням ми дізнаємося, що на межі ХІХ – ХХ ст. народжуваність на території сучасної України була однією з найвищих у тогочасній Європі на той час. Покоління батьків заміщувалося майже вдвічі більшим поколінням дітей. У 1897р. усе населення українських губерній у складі Російської імперії складало 21 221 789 осіб, перед Першою світовою війною воно вже дорівнювало 28 014 876 особам. Природний приріст у довоєнній Україні в середньому на рік становив 1,7–1,8%, а в деякі роки досягав навіть 2–2,9%, ця кількість знизилась до 190 осіб.

У 20–30-ті роки цим займалися провідні радянські та зарубіжні фахівці, але, незважаючи на всі спроби, так і не змогли виробити єдиних норм стандартизації визначення рівня життя. Мало були з’ясовані демографічні тенденції – смертність, народжуваність, міграції. Поміж 1897р. та 1926р. роками не було жодного вселюдного перепису – різні переписи або не були повними, або давали надзвичайно дефектний та неповний матеріал, до того ще й статистика природного руху населення часом руйнувалася зовсім. ня часом руйнувалася зовсім.

Із здобуттям Україною незалежності ми можемо об’єктивно аналізувати ці процеси. На межі ХІХ та ХХ ст. народжуваність на території сучасної України була однією з найвищих у тогочасній Європі. Ще в 1991р. в Україні кількість померлих перевищила кількість новонароджених.

Серед глобальних причин скорочення чисельності населення є декілька: у ХХ ст. змінився соціальний статус жінки, розширилися сфери її інтересів, вона здобула високого рівня освіту й бере активну участь у суспільному житті, тому на народження та виховання дитини часто не вистачає часу. Другою причиною є зниження рівня життя основних категорій населення України.

Наслідком цього стало зниження якості харчування, дорожнеча в медичному обслуговуванні, підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, екологічні проблеми – це призвело до загострення смертності в країні.

Можна зробити наступні висновки, що в подальшому Україну очікує: скорочення загальної кількості населення країни, передусім у працездатному віці; посилення демографічного старіння і відповідне зростання співвідношення кількості осіб пенсійного та працездатного віку – саме це обумовлює невідворотність реформ системи пенсійного забезпечення і соціального захисту загалом; демографічна деградація окремих сільських місцевостей та депресивних територій.

У цій ситуації політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення життєвого рівня та поліпшення якості соціально-економічного життя населення. Акценти необхідно робити на якісних параметрах демографічного відтворення. Потрібно сконцентрувати зусилля на розв’язанні поточних і стратегічних завдань – належний соціальний захист сімей з дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зниженні виробничого та побутового травматизму, якісної медичної допомоги та освіти.

Література:

1. Захожай В. Б., Федорченко В. С. Правова статистика: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003.

2. Лунеев В. В. Юридическая статистика: Учебник. — М., 1999.

3. Правова статистика: Навч. посіб. / В. С. Безрученко та ін. — К.: фірма “Дія” ЛТД, 1998.

4. Правова статистика: Курс лекцій / За ред. О. М. Джужи. — К.: 2000.

5. Мармоза А. Т. Правова статистика: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2006.