Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки спеціалістів

К.пед.н. Зимульдінова А.С., к.філол.н. Філь Г.О., к.філос.н. Кутняк І.М.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

АКТУАЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ІВАНА ФРАНКА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Аналіз педагогічної і публіцистичної літератури Івана Франка засвідчує актуальність педагогічних проблем, які він піднімав у той час. Вони є й зараз своєчасними та злободенними у процесі розбудови системи національної освіти в Україні на початку ХХІ ст.

За його твердженням, дитина – це найвища цінність, розвиток якої має здійснюватись під час спілкування на гуманних засадах. Кожна людина повинна мати право і можливість оволодівати освітою. Виховання і навчання матимуть громадський характер, але важливу роль у формуванні молодого покоління буде відігравати сім’я.

Поет-мислитель і публіцист вважав, що школа повинна давати дітям цікаві відомості про інші країни, природу, життя різних людей у формі яскравих оповідань. Заслуговують і сьогодні на увагу його думки про те, що предмет кожної науки, навіть математики, сам у собі містить стільки цікавого, принадного, що «вмій тільки винайти і живо розказати» [2, 62].

І.Франко розкрив принципи навчання: доступність, послідовність, систематичність, дотримання тих зв’язків, які існують між різними науками. Навчальний процес необхідно спрямовувати на розумове, фізичне і моральне виховання учнів, прищеплення їм любові до рідного слова, його краси. На це має спрямовуватись знайомство дітей з народною творчістю, байками, казками, вивчення художньої літератури.

Письменник цінував казку і зазначав, що вона найбільше відповідає смакові дітей від 6 до 12 років, змушує їх сміятися, думати, розбуджує цікавість та увагу до явищ природи. Він сам писав цікаві оповідання про дітей та казки для дітей. Своїми художньо-поетичними творами письменник показував, якою має бути мова навчання дітей. Він натхненно боровся за утвердження в школах Галичини української мови. У передмові до другого видання збірки казок «Коли ще звірі говорили» автор розкривав виховне значення казок, адже вони дають дітям основи чеснот, справедливості, любові до природи, розуміння добра і зла [2, 221]. І.Франко радив ретельно добирати твори для дитячого читання, брати ті з них, які спрямовані на формування кращих моральних рис, любові до праці, любові до людей, а також ті, які розвивають мислення читачів.

І.Франко, виходячи з потреб служіння українському народу, нації, боротьбі за вільну, незалежну, демократичну, самостійну Українську державу, дотримуючись мудрих заповітів народної педагогіки, необхідності утвердження освіченості й національної самосвідомості громадян, неухильного дотримання в помислах і поведінці народних чеснот, визначав мету і завдання національного виховання.

До відродження української державності й життя для України закликає вірш І.Франка «Не пора!», що став українською народною піснею: «Не пора, не пора, не пора Москалеви й Ляхови служить! Довершилась України кривда стара, – Нам пора для України жить ... » [6].

Духовно утверджує прагнення українців мати власну українську державність вірш «Великі роковини» з його завершальними словами: «Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре, Та ми крикнім: «Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре!» [6].

Довершену людину творчо підносить саме почуття відповідальності й громадського обов’язку перед нацією. Ставлячи перед кожним українським громадянином безумовну вимогу громадянського обов’язку, І.Франко імперативно закликав: «Кожний думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт!» [8].

Навіть із вищезазначеного неважко помітити, як зазначає дослідник Г.Васянович, що виховним ідеалом Великого Каменяра була людина-борець, «каменяр» нового суспільства в незалежній Українській державі. Осягнення його можливе через реалізацію національного виховання, тому кожна школа має бути національною, пріоритетним покликанням якої виступає національне виховання, що засновується на національному ґрунті, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. Виховання народу мусить виростати з традицій, як зазначав І.Франко, з культурного стану народу, мусить корінитися в характері, звичках народу, інакше це буде даремна трата часу й сил [1].

Засвоєння загальнолюдських цінностей йде через оволодіння національною культурою рідного народу. Тож і перед школою стоїть «величезна дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, звідки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання особі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна держава не може достоятися». Виховати національно свідомого українця без власних національних шкіл і без виробленої освітньої традиції неможливо.

Мету національного виховання української молоді І.Франко вбачав у всебічній підготовці її до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до чинної творчої участі в розбудові рідної духовної й матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі.

Національне виховання у своїй найглибшій суті – це творення і безупинне вдосконалення нації, тобто це виховання для потреб нації, тому й провідним завданням виховання І.Франко висуває формування українця, основними прикметами якого виступають свідомий патріотизм, висока моральність, вихованість, господарність, освіченість, професіоналізм, фізична й естетична досконалість, витривалість, підприємливість й ініціатива. Виходячи з цього, І.Франко в листі до галицької молоді закликав її розвивати в собі головні рушійні сили життєдіяльності людини (розум, почуття і волю), вчитися ними керувати в діяльності на благо народу.

І.Франко визначав зміст як квінтесенцію роботи школи. Разом із цим він переконливо довів, що в умовах колоніального ладу ці найважливіші компоненти шкільництва підпорядковуються цілям підготовки покірних рабів можновладців.

Особливо детально зупинився письменник на питаннях змісту і методів навчально-виховної роботи в народних (початкових) школах Галичини. Він показав, як змінювався зміст навчання в цих школах на різних етапах історії західноукраїнських земель і яким жалюгідним був рівень знань учнів, незважаючи на всі зміни, які робили [5].

Науку в тодішніх народних школах Галичини, за словами І.Франка, викладають не для того, щоб дати українській молоді освіту й необхідний обсяг знань, а тільки для того, аби вселити в неї покірність несправедливим порядкам й утвердити її в темноті, тому й зміст навчання був мізерний. Діти одержували «лиш хвостики, обрізки, а не раз попросту тільки лушпину знань»: «Школа в селі вже літ сто, А письма не зна ніхто» [7].

Викладання наук у народних школах австрійського зразка здебільшого був схоластичний, спорадичний, а методи навчання, застосовувані в них, зашкарублі, малоефективні. А тому часто-густо «сільський хлопчина кілька літ ходить до школи, не раз о голоді, о холоді, душиться в ній і тратить здоров’я, час і силу, слухає про історію, астрономію, географію і т. ін., а, вийшовши зі школи, не тільки зараз забуває всю ту премудрість, але за два-три роки забуває зовсім читати» [11, 109].

Велику увагу приділив І.Франко вивченню української мови в народних школах, оскільки його не міг не хвилювати стан її викладання, так як він протягом всього свого життя боровся за розвиток української мови на народній основі. А стан викладання української мови був незадовільний. Розуміючи надзвичайну складність становища з навчанням української мови в народних та інших школах Галичини, І.Франко своєю письменницькою діяльністю доводив, якою повинна бути мова, що вивчається учнями. Він боровся за утвердження в Галичині української літературної мови, в основі якої лежала мова видатних письменників України: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького. Поет-публіцист зробив багато для того, щоб піднятися до вершин української літературної мови. Це можна простежити при порівнянні творів письменника, виданих у ранні й пізніші періоди його літературної діяльності [11].

Він наполегливо боровся за запровадження в школах правопису, який би ґрунтувався на фонетичному принципі. «Було б дуже бажано, – писав він 1888 року, – щоб справу правопису розв’язали в нас остаточно на користь простої, послідовної і раціональної фонетики, яка, крім величезного полегшення в навчанні руської (тобто української) мови в школі, є вже тепер правописом науки, зокрема лінгвістики і етнографії» [6].

Низку критичних зауважень висловив І.Франко і щодо стану вивчення в народних школах природничих дисциплін. Вивчення природознавства в цих школах замінювалося так званими «відомостями з історії і природи», які повинні були включити відомості «з натуральної історії, фізики, географії та історії з урахуванням рідного краю».

Хвилював І.Франка і незадовільний стан вивчення географії в народних школах; воно зводилося лише до ознайомлення учнів з окремими містами, ріками і горами Австро-Угорщини. Письменник вказував на те, що в школах «не зуміли оцінити педагогічного значення географії і трактують її так сухо і антипедагогічно, що вона є тільки мукою для дітей, перевантаженням їх пам’яті і пустим баластом, з якого в дальшому поступі освіти не можна витягти жодної користі”. Він гаряче виступав за вивчення в школах рідного краю, писав про необхідність створення повноцінних підручників з географії [12].

Гостро критикував І.Франко також і навчання історії в народних школах, що обмежувалося колом відомостей про королів, князів і цісарів. Учням розповідали здебільшого про історію Польщі, історія ж українського народу замовчувалася або подавалася в неправильному трактуванні [10; 11].

Недосконала методика не розвивала розум школяра, а отупляла його. У школах культивувалися антипедагогічні методи навчання, які відзначалися примітивізмом і зводилися до механічного натаскування учнів. Учителі придушували в дітей будь-який прояв самостійного мислення, перетворювали їх у бездушне знаряддя, «в машину, бубнящу регулярно, хоч механічно, завдані лекції» [12]. Саме так сталося з Грицем, кмітливим і допитливим хлопчиком, який за рік навчання нічого не засвоїв, крім «баба галамага» (оповідання І.Франка «Грицева шкільна наука»).

І.Франко виступав проти германізації й полонізації народних шкіл Галичини. Висловив чимало критичних зауважень щодо тодішніх шкільних підручників. «Наші шкільні підручники, – зазначав він,– знов таки в значній мірі завдяки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто таки далекі від рівня сучасної науки ...» [11, 114-115]. Це в повній мірі стосувалося й методів навчання та виховання. Мислитель зазначав: «В школах наших розкладені науки крайнє непедагогічно» [12, 193]. Особливо незадовільне було тут вивчення української мови та літератури, фольклору. В гімназіях, а також в університетах домінували зубріння і муштра. У противагу їм Великий Каменяр виставляв свідомість навчання. І при цьому особливого значення надавав самостійній роботі над книгою:

Книги – морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить [8].

Письменник велику увагу приділяв сімейному вихованню дітей. Традиційну українську родину він розглядав як перший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій.

Отже, як бачимо, І.Франко розкрив принципи, мету, завдання, окреслив та проаналізував зміст та методи навчання і виховання в навчальних закладах того часу. Він відстоював свідоме навчання і вважав, що зміст навчання і виховання памолоді має ґрунтуватися на національних, демократичних традиціях. Для цього треба виховувати в дітей любов до рідного краю, його історії та природи, звичаїв та обрядів, традицій, а також навчити дітей любити рідне слово, рідну мову, яку дослідники в нього називають науковою.

Думки поета щодо виховання стосувались і сім’ї, родини, близьких. Він добре знав і розумів дитячу психіку, її вразливість і вважав, що батьки відіграють важливу роль у формуванні дитини, її моральних норм, поведінки, любові до знань, ставлення до життя. Не применшуючи ролі батька, І.Франко надавав особливого значення в цьому процесі матері, про що писав у статті «Жінка-мати». Саме мати, на його думку, спостерігає перші прояви психічного життя дитини, створює умови для її здорового розвитку, зміцнення волі тощо [2, 5].

Каменяр у своїх працях ставив питання гуманного ставлення до дітей не тільки в школі, але і в сім’ї. Це ставлення він уявляв як лагідне, розумне, з повагою, з врахуванням особливостей розвитку дітей. Водночас яскраво і переконливо І.Франко показав, що навчально-виховний процес у школах Галичини переважно не відповідав таким уявленням. У статтях «Симптоми розкладу в галицькій суспільності», «Допис про Дрогобицьку гімназію», «Ученицька бібліотека в Дрогобичі» та інших творах І.Франко критикував зміст і методику навчання, антигуманність у стосунках учителів та учнів [6; 8; 9].

Важливе значення для нових поколінь мають педагогічні ідеї великого педагога, просвітителя, сина українського народу І.Франка. Все своє життя він невтомно працював задля щастя народу. На це були спрямовані і його педагогічні погляди.

Як бачимо, І.Франко розв’язував питання освіти, школи, навчання і виховання з позицій світоглядної основи її розвитку. Творчо використовував все краще, що було здобуте до нього в галузі української та світової історії педагогіки. Великий вплив на формування його педагогічних поглядів мала постановка національних питань та релігія. Це, в свою чергу, дозволило йому зробити цінний внесок у розвиток освіти, навчання й виховання в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Освіту І.Франко вважав могутньою зброєю у створенні нового життя людини, оскільки вона сприяє піднесенню національної свідомості народних мас.

У численних публіцистичних, педагогічних працях та літературних творах І.Франко показав тяжкий стан народної освіти в умовах існуючого ладу. Глибоко проаналізувавши факти сучасної йому галицької дійсності, він довів, що такий стан є безпосереднім наслідком економічного рабства народних мас і реакційної політики Австро-Угорської імперії щодо українського населення, які створювали всілякі перешкоди на шляху культурного розвитку народу. Окремі дослідники вважають, що ці його думки є суперечливими і потребують окремого дослідження [4; 5; 6].

Водночас І.Франко сповна розкрив характер системи освіти кінця ХІХ – початку ХХ ст.: ● існування різних типів шкіл для «нижчих» і «вищих» соціальних верств; ● національна нерівноправність; ● залежність школи від церкви; ● висока плата за навчання в середній і вищій школах; ● мізерне фінансування освітніх закладів для народу тощо.

Він усебічно схарактеризував позиції, які займали в питаннях народної освіти австро-угорські кола, політичні партії і угруповання Галичини. У складних історичних умовах Галичини, де австрійські власті всіма засобами намагалися розпалити національну ворожнечу між поляками й українцями, І.Франко, борець за єднання українського народу в єдину самостійну вільну державу, вказував на низький рівень освіти як серед українських, так і серед інших верств населення. Водночас він викривав польсько-шляхетську політику національної дискримінації українського народу в галузі освіти.

І.Франко визначав провідну роль навчання рідною мовою в розвитку мислення дітей, пропонував створювати школи, пов’язані з життям, з інтересами народу.

Сьогодні внесок І.Франка в педагогічну науку значний, але недостатньо досліджений і потребує оцінки й переосмислення під сучасним поглядом національного відродження в Україні на початку ХХІ століття. Велике значення мають його праці з історії освіти України, зокрема шкільної та університетської.

Громадськість міст і сіл Львівщини проводить на батьківщині Каменяра фестивалі «Франко Фест», присвячені творчій спадщині І.Франка. Їх мета – актуалізувати та популяризувати творчість Великого Каменяра, створити йому якісно новий імідж одного з найкращих та найпрогресивніших українців свого часу.

Як бачимо, педагогічні ідеї Івана Франка є актуальними, оскільки вони слугують гуманізму та демократії. Цим освітнім і педагогічним проблемам він присвятив понад ста наукових, публіцистичних і багато художніх творів, які потрібно читати, вивчати та аналізувати кожному з нас.

Література:

1. Васянович Г. Педагогічні ідеї Івана Франка / До 150-річчя від дня народження Каменяра // Рідна школа. – 2006. – № 10. – С.27-29.

2. Дзеверін О.Г. Педагогічні погляди І.Я.Франка // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К.: Радянська школа, 1960. – 297 с.

3. Закон України «Про освіту». – К.: Ґенеза, 1996. – 36 с.

4. Кузьмінець О., Цапко О. Не згубити набутки минулих поколінь // Рідна школа. – 1998. – № 11. – С.15-19.

5. Луцик Д., Зимульдінова А. Історія української педагогіки. Курс лекцій. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2005. –196 с.

6. Франко Іван. Вибрані твори: В 3 т. – Т.3: Літературознавство, публіцистика. – 2-е вид., доп. / Ред. колегія: В.Скотний та ін.; упор. О.Баган. – Дрогобич: Коло, 2005. – 690 с.

7. Франко в школі / Ред. кол. М.Гуняк (гол. ред.), Л.Гулевич, О.Баган та ін. – Випуск перший. – Дрогобич: Коло, 2003. – 260 с.

8. Франко Іван. Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.45. – К.: Наукова думка, 1986. – 575 с.

9. Франко Іван. Зібрання творів у 50 томах. Наукові праці. – Т.46. – К.: Наукова думка, 1985. – 651 с.

10. Франко І.Я. Народне шкільництво в Галичині // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с.

11. Франко І.Я. Наші народні школи і їх потреби // Зібрання творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т. 46. Кн. 2. – С.108-116.

12. Франко І.Я. Педагогічні невігласи // Педагогічні статті і висловлювання / Упор. О.Г.Дзеверін. – К: Радянська школа, 1960. – 297 с.