Тамара Денисовець

к.п.н., доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Ірина Денисовець

викладач Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

ІДЕЇ ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ В УПРАВЛІННІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ

Активна інтеграція українського суспільства в Європейське та світове товариство сприяє оновленню системи освіти та орієнтації на Європейські цінності, у центрі яких знаходиться особистість. Це спонукає до впровадження в педагогічний процес людиноцентриського підходу, який забезпечить всебічний розвиток усіх учасників навально-виховного процесу і створить сприятливі умови для реалізації суб’єкт-суб’єктних відносин між педагогом і учнем. Звернення сучасної педагогічної думки до ідей впровадження такого підходу у керівництві загальноосвітніми навчальними закладами (ЗНЗ) вимагає детального вивчення людиноцентризму, на основі чого здійснюється адекватна педагогічна взаємодія між вихователем і вихованцями.

Сучасний простір соціокультурного буття людини сповнений проблем та суперечностей, з якими раніше їй мати справу не доводилося. Досліджуючи головні тенденції розвитку шкільної освіти сьогодення, ми зіштовхуємося з проблемою визначення сучасних орієнтирів розвитку освіти. Стрімка зміна поколінь техніки і технологій, лавиноподібне зростання обсягів інформації, які необхідно засвоїти й осмислити, прискорення темпів життя призводять до швидкої втрати актуальності набутих знань. Виходом із вказаної кризової ситуації є втілення ідеї людиноцентрично спрямованої освіти, реалізація нової життєствердної парадигми освіти майбутнього, стрижнем якої є самооактуалізація особистості.

Наукове осмислення й узагальнення соціальних процесів сучасної дійсності, аналіз наукових досліджень доводять, що демократизація суспільства, розширення прав і свобод громадян у різних сферах життєдіяльності, і в освітній сфері зокрема, на перший план висувають проблеми суб’єктивного становлення і буття людини, міжсуб’єктної взаємодії, максимального творчого потенціалу людей, спрямованого на розвиток освітньої системи, особистості в цілому.

Представники різних шкіл менеджерів вважають, що в сучасних умовах менеджмент повинен використовуватися не стільки як система влади у вигляді ієрархічної піраміди, скільки як ресурс розвитку горизонтальної організаційної системи. Управління повинно забезпечувати оптимізацію прийняття рішення тими, кого вони безпосередньо стосуються. При цьому під прийняттям управлінського рішення розуміють план дій, що приймається самостійно кожним суб’єктом управління.

На зміну філософії впливу в управлінні освітою прийшла філософія взаємодії, співробітництва, створення умов, забезпечення. Метою освітнього закладу в широкому його тлумаченні є розвиток дитини в процесі його виховання і навчання. Метою ж управління навчальним закладом є створення педагогічних умов для розвитку особистості, тобто досягнення поставленої мети навчальним закладом.

Управління у широкому визначенні включає не тільки управління людьми, але й управління фінансовими, матеріально-технічними й іншими ресурсами. У сучасних наукових дослідженнях теорії управління освітою (Г. Єльникова, В. Лазарев, М. Поташник, П. Худоминський та інші) поняття «керівництво» розглядається як одна з управлінських дій, тобто функцій, поряд з плануванням, організацією, контролем тощо. Останнім часом у розумінні суті керівництва відбулися істотні зміни. Якщо раніше керівництво розуміли як адміністрування, командування, то в сучасній теорії і практиці цю управлінську дію інтерпретують як таку, що найбільш повно відбиває людські аспекти соціального управління, роботу управління з людьми, спільнотами, колективами.

Поряд із поняттям «управління», «керівництво» до основних понять теорії управління освітою в сучасних дослідженнях відносять термін «менеджмент».

Останнім часом менеджменту як науці і мистецтву управління велику увагу приділяють працівники сфери освіти. Це передусім пояснюється тим, що менеджмент являє собою теорію і практику управління в соціальних організаціях, тобто організаціях людей. Що, у свою чергу, зумовлює розгляд менеджменту в межах соціального управління. Загальноосвітній навчальний заклад, як і будь-який інший освітній заклад, є одним із видів соціальної організації.

Управлінська діяльність сьогодні дуже тісно пов’язана з теорією і практикою менеджменту педагогічних організацій і, звичайно, загальноосвітніх навчальних закладів. Робота загальноосвітніх закладів базується на людському факторі, тому питання управління ними у цьому аспекті стали особливо актуальними. Управління освітнім закладом – це цілеспрямована діяльність, спрямована на упорядкування навчально-виховного процесу і його вдосконалення.

Кожний заклад представляє собою цілісну освіту, яка діє за законами розвитку. В силу цього ЗНЗ можна розглядати як систему з визначеними елементами, структурою, функціонуванням, розвитком. Такий підхід дозволяє не тільки виявляти основні фактори, умови, забезпечувати життєдіяльність закладу, а й керувати його функціонуванням і розвитком.

Заклади розрізняються за метою, характером, типом і іншими ознаками.

Загальноосвітні навчальні заклади характеризуються такими особливостями:

по відношенню до учасників ця організація виступає як наступна після дошкільних навчальних закладів. ЗНЗ як заклад створюється у відповідності з законодавством про освіту, володіє визнаними цілями і функціями, знаходиться на бюджетному фінансуванні.

2. Загальноосвітній навчальний заклад – офіційна організація, оскільки створюється у відповідності з правовими актами; суб’єктами організації виступають посадовці (директор , заступники, вчителі, вихователі та ін.).

3. В організаційній системі виокремлюють: організаційну структуру – сукупність людей і умов їх діяльності у визначених пропорціях і взаємозв’язках (вона має мету, кадри, засоби); організаційний процес – діяльність людей з формування і розвитку (забезпечують навчання та виховання учнів і реалізацію освітніх програм) [3].

Проблема задоволення освітніх потреб особи, суспільства та держави вимагає пошуку нових шляхів розвитку творчого потенціалу педагогічних працівників навчальних закладів. Які вони сьогодні, потреби особи, суспільства, держави? Держава потребує досвідчених фахівців на всіх рівнях, тому актуальною є проблема шкільної освіти. Суспільство потребує творчої особистості, тому одним із основних акцентів нових освітніх систем є вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов саморозкриття і самореалізації на різних етапах життєдіяльності. Щоб мати можливість знайти своє місце в цьому швидкоплинному житті, учень повинен:

· самостійно мислити;

· вміти адаптуватись в життєвих ситуаціях;

· критично ставитись до себе та до оточуючих;

· бачити, формулювати проблему та знаходити раціональні шляхи щодо її вирішення;

· уміти знаходити, опрацьовувати, аналізувати та використовувати потрібну інформацію;

· творчо працювати, генеруючи ідеї;

· мати бажання і прагнути вчитись.

Одним із об’єктів управління в ЗНЗ є педагогічний колектив.

Основа соціально-економічної структури колективу – це виробничі стосунки та посадова ієрархія. Вона здійснює виробничу функцію і знаходить своє вираження у формальній організаційній структурі:

Організаційна структура відображає взаємодію співробітників, яка виникає в ході виконання посадових обов’язків як по вертикалі (між керівниками і підлеглими), так і по горизонталі (між співробітниками).

В управлінні педагогічним колективом важлива організація взаємовідносини в колективі, рівні права і обов’язки співробітників.

Важливим завданням цієї структури є створення відповідних умов праці для всіх співробітників ЗНЗ, які виявляють вплив на мотивацію діяльності.

Зміст і засоби формування колективу визначається рівнем його розвитку. Основні напрямки роботи з формування колективу, перш за все, пов’язані з вивченням спільності, формуванням педагогічних ціннісних установок, реалізація основних принципів. Формування педагогічного колективу взаємопов’язано з розвитком організаційних структур і психологічним мікрокліматом.

Однією з найважливіших функцій управління персоналом у зв’язку зі зростаючою роллю людського фактора в сучасному виробництві стає саме розвиток персоналу, а не прості: приведення його до чисельного складу відповідно до наявності робочих місць.

Для здійснення управлінських інноваційних технологій керівник навчального закладу повинен бути творчою особистістю, мотивованою на управлінську діяльність, професійно обізнаним з основними навчально-виховними теоріями, зокрема [2]: інноваційної педагогіки, освітнього менеджменту тощо.

Перехід до нового «людиноцентриського» (за означенням В. Кременя) та ціннісно-орієнтовного суспільства можливий лише за умов і переосмислення базових засад та орієнтирів побудови, функціонування і розвитку освітньої системи: «людиноцентризм філософії як умови розвитку національної духовності знаходить своє логічне продовження в освіті» [3].

Сьогодні вона тільки тоді виконуватиме своє покликання, коли сенсом її розвитку, центром всіх інновацій і стратегій стає людина.

Людиноцентризм та ціннісна орієнтація освіти є відповіддю на такі тенденції суспільного розвитку як «тріумф особистості та демократизації» [3].

Людиноцентриський підхід в педагогічному менеджменті - це перш за все вдосконалення людських відносин в керованому колективі, залучення його членів до управління, надання ним допомоги у вирішенні педагогічних проблем, підвищення кваліфікації.

Людиноцентриський підхід передбачає, що основу діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу мають складати повага до людини, довіра до неї, фокусування уваги на розвитку особистості учня і педагога; надання управлінню координуючого і мотиваційного характеру.

Аналіз основних положень про природу людини та їх дослідження у філософських і психологічних теоріях особистості дозволив визначити теоретико-методологічні основи дослідження проблеми людиноцентриського підходу в освітньому процесі, в управлінні педагогічним колективом. До них відносимо: гуманістичний підхід; системний підхід; персоналізований підхід; акмеологічний підхід; компетентнісний підхід; мотиваційний підхід; управління на діагностичній основі.

Людиноцентриський підхід є важливим компонентом особистісного підходу в управлінні педагогічним колективом. Його основу становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість і практичні методичні засоби, що сприяють її розумінню як цілісності, вивченню, створенню умов для її саморозвитку, самоактуалізації. Виявлення особливостей людиноцентриського підходу вимагає розкриття сутності поняття «управлінська взаємодія». У науковій літературі взаємодією називають процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів, об’єктів один на одного, що породжує їхню взаємну обумовленість і зв’язок. Управлінська взаємодія, як міжособистісна, інтенсифікує власну активність педагогів тоді, коли проявляється як співробітництво, що носить навмисний, тривалий і стійкий характер. Співробітництво, в контексті проблеми управління розвитком особистості вихователя, ми розуміємо як вид міжособистісної взаємодії, де сумісно керівником і педагогом формулюються і розв’язуються проблеми особистісного, професійного потенціалу педагога, його компетентності, авторитету.

Особливістю взаємодії керуючої і керованої систем за суб’єкт - суб’єктних взаємовідносинах у процесі людиноцентриського підходу є те, що вони базуються переважно на використанні таких феноменів, як духовні цінності особистості педагога і колективу, громадська думка, морально-психологічний клімат, творча атмосфера педагогічного колективу.

Найбільш ефективною сумісна діяльність керівника і членів педагогічного колективу є в тому випадку, коли вони задоволені міжособистісними взаємовідносинами й у них є бажання і прагнення працювати разом, тобто коли відбувається «соціально-психологічна інтеграція суб’єктів» [4, с.78]. Основними ознаками суб’єкт-суб’єктної управлінської взаємодії в процесі реалізації керівником людиноцентриського підходу в управлінні педагогічним колективом є:

· діалогічність управлінського спілкування;

· ініціювання змінення особистості педагога, його саморозвитку;

· співробітництво керівника і педагогів;

· використання суб’єктивного досвіду педагога як джерела його розвитку;

· залучення керівника до цінностей, потреб, проблем кожного педагога;

· зумовленість взаємодії керівника і підлеглих на основі адаптування до особистісних особливостей педагога;

· вибудовування змісту взаємодії на емоційно-психологічній, емпатійній основі, котра переважає над раціональністю.

Стратегічною метою системи фахового зростання педагогічних і науково-педагогічних працівників є забезпечення умов для їхнього безперервного професійного розвитку і саморозвитку, формування відповідних потреб. Це може бути досягнуто шляхом реалізації низки тактичних цілей:

розроблення й запровадження соціальних мотивацій актуалізації потреби в безперервному підвищенні професіоналізму всіх категорій педагогічних і науково-педагогічних працівників;

створення умов для утримання фахівців у сфері педагогічної і науково-педагогічної діяльності;

розвиток післядипломної педагогічної й науково-педагогічної освіти, включаючи періодичне підвищення кваліфікації учителів і викладачів, розроблення засад і технологій навчання дорослих;

підвищення уваги до проблем персонального розвитку педагогічних і науково-педагогічних працівників, передусім до тих змін, що відбуваються в процесі професійної діяльності, створення умов для оптимізації і гармонізації тенденцій професійного вдосконалення [4].

Отже, метою управління педагогічним колективом на основі людиноцентриського підходу є підвищення ефективності діяльності педагогічного колективу на основі створення умов для саморозвитку особистості кожного педагога, самоактуалізації, задоволення потреб, педагогів як у персональній зверненості, так і потреб проявити себе в суспільному житті.

Література:

1. Арнаутова Е.П. Основы сотрудничества педагога с семьей школьника / Е.П. Арнаутова – М., 1994. – 235 с.

2. Дмитренко Г.А. Цільове управління: вимірювання результативності діяльності учнів і педагогів / Г.А. Дмитренко, В.В. Олійник, О.Л. Ануфрієва // Навч.-метод, посібник. – Київ : УІПКККО, 1996. – 84 с.

3. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. – К. : Грамота, 2005. – 447 с.

4. Кремень В.Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору / В.Г. Кремень. – K. : Педагогічна думка, 2009. – 520 с.