Филологические науки/3. Теоретические и методологические

проблемы  исследования языка.

К. філол. н. Ковтун О.В., Новак О.М.

Вінницький національний технічний університет, Україна

Співвідношення аналітичних і синтетичних засобів у семантичних групах сполучників сурядності в сучасній українській літературній мові

Сурядним зв’язком сполучники поєднують граматично рівноправні предикативні частини в складносурядному реченні або компоненти простого ускладненого речення, що є конденсатами предикативних частин. Семантико-синтаксичні відношення в таких синтаксичних конструкціях виражають не тільки сурядні сполучники, а й лексичні значення компонентів предикативних частин і граматичні значення їхніх дієслівних предикатів. Проте саме сполучникові складносурядні речення вважають основним виявом складносурядних речень [2, с. 301]. Вони стали об’єктом вивчення в наукових працях К.Ф. Германа [4], А.П. Грищенка [9], Г.М. Глушкової [5], Т.М. Спільник [11], М.М. Греб [8] та ін. Сучасні дослідники відзначають розширення функціонального діапазону окремих сурядних сполучників, перерозподіл функцій між сполучниками всередині семантичних груп, зростання активності вживання одних сполучників і зменшення інших, а також розширення тенденції до вживання аналітичних засобів зв’язку частин сурядних синтаксичних конструкцій [6; 10, с. 226 – 228, 233 – 235].

Динамізм групи сурядних сполучників, а також розвиток сучасної граматичної науки зумовили посилення уваги до засобів зв’язку частин складносурядних структур, зокрема уточнення їх класифікації. У новітніх наукових працях виокремлюють шість семантичних груп сурядних сполучників: єднальні, протиставні, зіставні, розділові, приєднувальні та градаційні [3, с. 349]. Дослідники відзначають граматичну неоднорідність сурядних сполучників, які по-різному виконують формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну функції. За здатністю виконувати функцію вираження семантико-синтаксичних відношень І.Р. Вихованець поділяє сурядні сполучники на декілька груп. До першої групи належать асемантичні сполучники і (й), та (у функції і), що лише поєднують сурядні частини, характер семантико-синтаксичних відношень між якими визначають інші елементи речення. Другу групу становлять семантичні сполучники, що не тільки виконують функцію вираження сурядного зв’язку, а й «окреслюють семантико-синтаксичну структуру складносурядних речень» [2, с. 302].

Семантичними, за словами І.Р. Вихованця, є зіставні, протиставні, розділові, приєднувальні та градаційні сполучники. Крім того, у мові функціонують частково асемантичні сполучники ні ... ні, ані ... ані, що поєднують сурядні частини, посилюючи заперечення в заперечних складносурядних реченнях [2, с. 302]. На думку К.Г. Городенської, до частково асемантичних сурядних сполучників належить також сполучник а, що виражає протиставне чи зіставне семантико-синтаксичне відношення відповідно до наповнення сурядних частин, і сполучники а ще, а ще й, та ще й, ще й і под., здатні виражати градаційне та приєднувальне семантико-синтаксичне відношення [7, с. 19]. Отже, в українській літературній мові «домінують складносурядні речення з частково асемантичними сполучниками» [7, с. 165].

Семантична спеціалізація сурядних сполучників безпосередньо пов’язана з їхньою будовою. Асемантичні сполучники є переважно простими, натомість семантичні та частково асемантичні сполучники є здебільшого похідними, складеними одиницями. К.Г. Городенська відзначає, що складених сполучників значно менше серед сурядних, ніж серед підрядних, причому між шістьма семантичними групами сурядних сполучників вони розподілені неоднаково: їх зовсім не мають протиставні сполучники, по кілька одиниць налічують єднальні (і… і, й… й, та… та, ні… ні, ані…ані) і розділові (або… або, хоч… хоч, чи… чи, чи то… чи то, не то… не то), зате майже всі приєднувальні (а також, а навіть, а то й, а ще, а ще й, та навіть, ба навіть, та ще, та ще й, ще й) та всі градаційні сполучники (а й, а навіть, а то й, а ще, а ще й. та навіть, ба навіть, та ще, та ще й, не лише… а й, не лише… але й, не лиш… а й, не лиш… але й, не лише… а навіть. не лише… а ще й та ін.) є аналітичними [7, с. 143 ].

Відмінність між семантичними групами сурядних сполучників у розвиткові аналітичних тенденцій полягає не тільки в загальній кількості таких одиниць. Для єднальних і розділових складених сполучників характерним є повторення того самого непохідного або похідного сполучника, натомість складені приєднувальні та градаційні сполучники, що є, очевидно, пізнішими утвореннями, з’явилися за рахунок залучення до сполучної функції інших слів-морфем. На думку К.Г. Городенської, появу повторюваних сполучників спричинила тенденція до подовження складного речення, наслідком чого стали складні речення відкритої структури, у яких можуть виражатися інші відтінки темпорального відношення [7, с. 144]. Для речень зі складеними приєднувальними сполучниками переважно не характерна відкрита структура, хоч повторювані єднальні сполучники і … і, й … й, та … та можуть транспонуватися в приєднувальні. Для градаційних семантико-синтаксичних відношень принциповою є бінарність структури речення, тому й домінанту градаційних сполучників становлять саме парні одиниці, хоч серед цих сполучників є й одиничні. Отже, творення аналітичних сполучників сурядності відбулося за трьома різновидами аналітичного способу. Домінування одного з них у сфері вираження певного типу семантико-синтаксичних відношень пов’язане з природою відношень, виразником яких виступає аналітичний сполучник.

Принциповим є розрізнення аналітичних сполучників сурядності та сполучних комплексів, що не мають функціональної цілісності та релятивності значення сполучників. У працях деяких сучасних дослідників вживають термін «неповнозначні лексичні комплекси (НЛК)» і щодо складених сполучників, і щодо їхніх аналогів. Ці різні за своєю природою групи одиниць аналізують в одному ряду, використовуючи однакову методику [1, с. 119 – 120]. На нашу думку, встановлення структурної моделі з визначенням частиномовної належності її компонентів для аналітичного сполучника на синхронному рівні є некоректним, водночас для одиниці перехідного типу – сполучного комплексу – такий підхід є виправданим.

Сполучні комплекси сурядності вживають рідше, ніж відповідні сполучники. Вони функціонують у сфері приєднувальних, градаційних, рідше єднальних семантико-синтаксичних відношень. Якщо аналітичні сполучники сурядності утворено за допомогою трьох різновидів аналітичного способу творення, то сполучні комплекси є більш однотипними. За способом уживання вони корелюють переважно з одиничними сполучниками (єднальні, приєднувальні, градаційні сполучні комплекси), рідше – парними (градаційні сполучні комплекси). Повторювана структура, що властива єднальним і розділовим аналітичним сполучникам, для сполучних комплексів не характерна.

Крім розмежування сполучних комплексів і аналітичних сполучників, важливою є також кваліфікація випадків взаємодії різних сполучників під час поєднання багатокомпонентного речення. Так, у трикомпонентній складній конструкції повторювані єднальні чи розділові сполучники можуть взаємодіяти з протиставними, вербалізуючи єднально-допустово-протиставні або розділово-допустово-протиставні семантико-синтаксичні відношення, напр.: І зима морозила молоду парость, і весна заливала дощами, та вродила пшениця на славу (Суботня Вінниччина); І батьки просили, і друзі умовляли, але хлопець нікого не послухав і вчинив по-своєму (Без цензури); Чи то бажання матері передалося сину, чи то позначилося виховання, але любов до письменництва виникла й у Андрія (День); ...Чи подорожував я льодами Півночі, чи смажився на південному сонці, та завжди хотілось повернутися додому (М. Коваль). Перші дві предикативні частини таких речень поєднані між собою сурядним зв’язком, між ними встановлюються єднальні чи розділові відношення. Третя предикативна частина називає наслідок, що реалізується всупереч низці обмежень, несприятливих чинників. Отже, між нею та попередніми предикативними частинами встановлюються допустові відношення. На нашу думку, у таких випадках немає підстав говорити про наявність особливих повторювано-парних аналітичних сполучників або сполучних комплексів і … і … та; і … і … але; чи то … чи то … але; чи … чи … та тощо. Водночас безумовною є взаємодія сполучників у вираженні розділово-допустових відношень, їх необхідність для вербалізації такого типу відношень. Очевидно, такі структури й властиві їм сполучні засоби варто розглядати окремо, в аспекті вираження сурядного й підрядного зв’язку і взаємодії різних семантико-синтаксичних відношень в багатокомпонентних складних реченнях.

Отже, окремим семантичним групам сурядних сполучників властиві різні ступені й напрямки розвитку аналітизму. Для зіставних і протиставних сполучників аналітизм не характерний, для вираження розділових відношень використовують одиничні й повторювані сполучники, для маркування єднальних уживають одиничні й повторювані сполучники, а також сполучні комплекси, що дають змогу конкретизувати семантико-синтаксичні відношення. У сфері приєднувальних і градаційних відношень аналітичний тип будови сполучників є панівним, тут спостерігаємо й активне вживання сполучних комплексів.

Література:

1. Бутко Л.В. Неповнозначні лексичні комплекси (НЛК), співвідносні з єднальними сполучниками, в аспекті структурно-семантичних властивостей / Л.В. Бутко // Учёные записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология». – Симферополь, 2007. – Т. 20 (59), № 1. – С. 119 – 125.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І.Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

3. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови / Іван Вихованець, Катерина Городенська. – К. : Пульсари, 2004. – 398 с.

4. Герман К.Ф. Структурно-семантичний аналіз складносурядного речення сучасної української літературної мови / К.Ф. Герман. – Чернівці, 1973. – 54 с.

5. Глушкова Г.М. Структурно-семантичні типи сурядності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Г.М. Глушкова. – Дніпропетровськ, 1998. – 16 с.

6. Городенська К.Г. Функціональні зони сполучників в українській науковій мові / К.Г. Городенська // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць. – К. : КНЕУ, 2005. – Вип. 6. – С. 6 – 13.

7. Городенська К.Г. Сполучники української літературної мови / К.Г. Городенська. – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – 208 с.

8. Греб М.М. Семантико-граматичні чинники формування зіставного відношення в складних конструкціях сучасної української мови : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / М.М. Греб. – Х., 2005. – 188 с.

9. Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові / А.П. Грищенко. – К. : Наук. думка, 1969. – 156 с.

10. Завальнюк І.Я. Синтаксичні одиниці в мові української преси початку ХХІ століття : функціональний і прагмалінгвістичний аспекти / І.Я. Завальнюк. – Вінниця : Нова Книга, 2009. – 400 с.

11. Спільник Т.М. Градаційне відношення в структурі складних сполучникових конструкцій сучасної української мови : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 / Спільник Тетяна Миколаївна. – Х., 2004. – 177 с.