Прийняття нового Закону України «Про
вищу освіту», який безумовно заслуговує на позитивну оцінку, особливо щодо
підвищення якості викладання, академічної свободи діяльності вищих навчальних
закладів (ВНЗ), потребує докорінних
змін у викладанні. З 1 вересня 2015 року набирає чинності
положення ст.56 цього закону, про те, що максимальне навчальне навантаження на одну ставку
науково-педагогічного працівника не може перевищувати 600 год. на навчальний рік [1]. Постає
необхідність перегляду програм навчальних дисциплін з метою зміни пропорції
кількості аудиторних годин і годин для самостійної роботи, що зараз становить
2/3 до 1/3, а має бути навпаки. Частину дисциплін університетської програми
взагалі пропонується відвести на самостійне опанування, або піти шляхом
укрупнення академічних груп, заміни практичних занять на семінарські.
На теперішній час базовим
документом при організації навчальних занять з фізичного виховання у ВНЗ, є
наказ МОНУ «Про затвердження положення про організацію фізичного виховання і
масового спорту у вищих навчальних закладах» [2], де у 3 розділі говориться
про включення в навчальні плани з усіх спеціальностей обов’язкових навчальних
занять з фізичного виховання протягом усього періоду навчання, за винятком
останнього випускного семестру, в обсязі 4 год. на тиждень. Однак переважна
більшість ВНЗ залишила цю дисципліну тільки на 1-2 курсах та скоротила
в навчальних планах години на фізичне виховання до 2 год. на тиждень на користь
інших дисциплін, посилаючись на велике завантаження студентів. Але проведення
одного заняття на тиждень з фізичного виховання не є доцільним, оскільки не в
змозі забезпечити виконання оздоровчих та виховних функцій.
У переважній більшості американських та
європейських університетів не має ані кафедр фізичного виховання, ані занять з
фізичного виховання як таких. Проте саме там дуже розвинений студентський спорт
(міжуніверситетські змагання) і, навіть, непрофесійний (любительський) спорт,
чому сприяє наявність потужних центрів студентського спорту при ВНЗ [3].
З огляду на ці обставини, потрібно змінювати парадигму викладання
фізичної культури: для
студентів 1-2
курсів фізичне виховання планувати в аудиторні години за
розкладом, а для студентів старших курсів – повністю або
частково у формі
секційних занять або у
вигляді курсу за вибором; посилити викладання теоретичної частини дисципліни;
регламентувати оптимальне проведення підсумкового модульного контролю.
Складання заліку з фізичного виховання має бути обов’язковим та передбачати
врахування регулярного відвідування студентом спортивних секцій за вибором, а
не спортивних нормативів, що не завжди позитивно сприймається студентами або
взагалі не є можливим. Залік повинен також включати теоретичну частину з таких
питань, як історія фізкультури та спорту, гігієнічні основи фізичного
виховання, підвищення працездатності
засобами фізичного виховання, нетрадиційні засоби та методи оздоровлення
(тестування або усна/письмова розгорнута відповідь на теоретичні питання).
Необхідно також враховувати участь студента в організації та проведенні
спортивних змагань, наприклад, переможцям змагань зараховувати залік
автоматично.
Реорганізація викладання фізичного
виховання у ВНЗ закладах потребує потужної матеріально-технічної бази, тому
цікавою є ідея організації центрів студентського спорту у ВНЗ відповідно до ст.
14 Закону України «Про фізичну культуру і спорт», але досить проблемною щодо їх
фінансування [4].
Скасування ж дисципліни «Фізичне
виховання» у ВНЗ іде всупереч з реалізацією Національної доктрини розвитку
фізичної культури і спорту України [5], яка спрямована на вирішення таких
завдань, як формування у студентської молоді
сталих традицій та мотивацій щодо фізичного виховання і масового спорту як важливого чинника забезпечення
здорового способу життя; удосконалення
форм залучення до регулярних та повноцінних
занять фізичною культурою і спортом; сприяння поширенню клубної системи у сфері фізичної культури і
спорту тощо.
Вирішення питання оптимізації викладання цієї дисципліни потребує
додаткових спеціальних досліджень – проведення опитування студентів та
викладачів; порівняльного аналізу різних алгоритмів та форм викладання з
подальшою експертною оцінкою їх ефективності.
Література:
1.
Про вищу освіту : Закон України від 1.07.2014 р. № 1556-VII (із змінами та
доповн.) // Відом. Верхов. Ради
України . – 2014. – № 37-38. – Ст. 24.
2.
Про затвердження
Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих
навчальних закладах : Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.
01. 2006 р. № 4 // WWW. NAU. KIEV. UA.
3.
Попрошаєв О.В.
Нормативно-правові аспекти організації навчальної дисципліни «Фізичне
виховання» у вищих навчальних закладах України / О.В. Попрошаєв, С.Г. Зінченко,
Д.О. Каратаєв, С.О. Фішев //
Педагогіка, психологія та методико-біологічні проблеми фізичного виховання і
спорту: зб. Наук. Праць /за ред. С.С. Єрмакова, Х., 2010. – С. 74-76.
4.
Про фізичну культуру і спорт: Закон України від
24.12.1993 р. № 3808-XII (із змінами та доповн.) // Відом.
Верхов. Ради України . – 1994. – №14. – Ст. 80.
5.
Про
Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту України : Указ Президента України від 28.09.2004 р. № 1148 // Офіц. вісн. України. – 2004. – № 39. – Ст. 2584.