Экономические науки/Экономика АПК

здобувач Голданов В.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Земельні ресурси в контексті розвитку суспільства

Проблеми використання землі як основного засобу сільськогосподарського виробництва, забезпечення суспільства земельними ресурсами, а разом з ними питання збереження, раціонального використання та підвищення родючості ґрунтів здавна хвилювала людство.

Історично земля виникла як матерія, як частина природи. З розвитком людського суспільства вона стає засобом виробництва [1, С. 5].

Земля - головна виробнича сила, засіб виробництва. Від того чи іншого стану цього засобу залежала певною мірою людина, в руках якої, замість результатів розвитку сучасного природознавства і техніки, були лише мотика і, в кращому випадку, первісний плуг. Той чи інший характер ґрунтового і рослинного покриву на певному історичному проміжку часу, хімічні й фізичні властивості ґрунту, більша чи менша складність його обробітку при існуючих знаряддях праці не могли не впливати на умови розвитку землеробства, а отже і суспільства.

При первіснообщинному ладі обробіток землі здійснювався на примітивному рівні - тільки для задоволення потреб общини. Розподілялися продукти у рівних частинах між її членами і не створювалося лишку. Велося натуральне виробництво. Земля виступає даром природи.

Поступово відбувався перехід до сільської “територіальної” общини, члени якої не були пов’язані між собою родинними відносинами, а лише господарсько-територіальними.

З розвитком продуктивних сил розвивалось і землеробство. У приватну власність окремих сімей переходили як засоби виробництва так і орні землі. Разом з цим відбувся перший суспільний поділ праці - виділення скотарства від землеробства в окрему галузь. Одночасний розвиток як землеробства так і тваринництва, спонукав до проведення обліку землі, в першу чергу, за характером їх використання - рілля, пасовище. Безумовно, така класифікація була простою і відповідала рівню розвитку виробництва того часу.

Подальше вдосконалення засобів виробництва, виникнення приватної власності на ці засоби, підвищення продуктивності праці привели до відокремлення окремих сімей від колективу. В таких господарствах починають з’являтися лишки виробленої продукції, що обумовлює виникнення обміну результатами праці. Ці явища привели до виникнення майнової та суспільної нерівності.

Починають зароджуватися класові відносини і відносини державності. Виникає рабовласницький лад при якому землі зосереджувалися в руках держави і рабовласників.

Для рабовласницького ладу характерним було зосередження всіх засобів виробництва і предметів праці у власності рабовласників. Продуктивною силою були раби.

В цю епоху почали розвиватися товарно-грошові відносини, що привело до виділення класу купців. Почав формуватися торговельний капітал, запроваджувалася застава землі, а пізніше - її вільна купівля-продаж. Тоді ж, вперше, зароджується земельний кадастр як спеціальна система обліку і оцінки земельних ділянок.

Основною причиною розпаду рабовласницького ладу є позаекономічний примус до праці, що гальмував розвиток продуктивних сил. В середині відносин між рабовласником і рабом почали зароджуватись феодальні відносини.

Земельні відносини у період феодалізму ґрунтувалися на неподільному (монопольному) пануванні великої власності феодалів на основний засіб виробництва в сільському господарстві - землю, що забезпечувало їхні потреби у сільськогосподарській продукції через реалізацію численних повинностей селян-кріпаків за одержаний у користування невеликий земельний наділ [2, С. 12].

Своєрідними були земельні відносини періоду Запорізької Січі. Внаслідок визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування була утверджена козацька власність на землю. Вона визначалась як корпоративна, оскільки належала корпорації козаків Війська Запорізького. Отримували козаки землю у власність лише після вступу до козацького війська. Підкреслюється службовий характер земельної власності, так як вона була обтяжена відбуванням військового примусу на користь Війська Запорізького. Козаки мали право вільно купувати і продавати землю, засновувати нові поселення [3, С. 20-21].

По своїй суті є революційним відношенням до забезпечення земельними ресурсами голови Ради Міністрів Російської імперії П.А. Столипіна який вважав, що проблеми селянства полягають в тому, що воно не володіє землею, і від того повинні входити до общин, по суті залишаючись рабом. Наслідками цього стало проведення, так званих, «Столипінських реформ». Як результат - створено близько 2 млн. селянських господарств фермерського типу (від 34,2 до 50,7% господарств залежно від областей) із загальною площею обробітку землі в 19,6 млн. га., а валовий збір зерна в 1916 р. перевищив річну потребу Росії на 14,7 млн. тонн. Ще однією особливістю столипінської реформи є розвиток кооперативного руху [4, С. 11].

На початковому етапі соціалістичного укладу суспільства земельні відносини й землекористування пройшли через складні етапи політики “воєнного комунізму”, нової економічної політики (НЕП) до повної колективізації, усуспільнення праці, засобів виробництва (включаючи землю) і виробленої продукції. Загальною основою землекористування і землеустрою, стала колективізація сільського господарства [5, С. 200].

Наслідком тривалого безкоштовного користування землею й іншими природними ресурсами став розвиток у суспільстві відношення до них як до дарового блага. При обґрунтуванні техніко-економічних проектів майже не враховувалися збитки від нераціонального використання земель. Так, при будівництві каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі було затоплено понад 700 тис. га родючих земель на яких можна було б щорічно одержувати близько 1 млн. тонн зерна, 3-4 млн. тонн фруктів та овочів, що ставить під сумнів економічну доцільність зрошення 600 тис. га дніпровською водою.

За радянських часів кріпосницька модель монополії на землю і працю була покладена в основу сталінської системи радгоспно-колгоспного ведення сільського господарства. Радгоспи і колгоспи фактично були монополістами на володіння товарними сільськогосподарськими землями, форму господарювання та працю селян (а практично – робочу силу) в кожному конкретному селі [6. С. 6].

З переходом сільського господарства України до ринкової економіки відбулися значні зміни у відносинах власності на виробничі ресурси і землю. В процесі здійснення земельної реформи, реорганізації сільськогосподарських підприємств з’являється узаконена приватна власність на землю. хоча і повільно, починає зароджуватися земельний ринок. Відбувається послаблення державного впливу на цей вид ресурсу і послідовне його включення до сфери товарно-грошових відносин.

Ситуація, щодо земельного ринку не є такою однозначною, бо неможна говорити в повній мірі про такий товар як землі сільськогосподарського призначення. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що особа може володіти землею сільськогосподарського призначення але продавати та купувати її не має право. Дана ситуація призвела до утворення «тіньового» ринку землі. Сьогодні нараховується, в той чи іншій інтерпретації, як мінімум п’ять варіантів отримання земельної ділянки [7].

Саме тому для переходу на якісно новий рівень земельних відносин необхідно створити діюче земельне законодавство країни. Воно повинно бути спрямоване на формування ефективного власника-господаря, який на основі приватної власності на землю та вироблену продукцію зможе через ефективне використання наявних земельних угідь та інших засобів виробництва забезпечити продовольчу безпеку країни.

Література:

1. Волков С.Н. и др. Основы землевладения и землепользования / Волков С.Н., Хлыстун В.Н., Улюкаев В.Х. - М.: Колос, 1992. - 144 с.

2.  Формування ринку землі в Україні / В.П. Галушко, Ю.Д. Білик, А.С. Даниленко та ін.; За ред. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білика. - К.: Урожай, 2002. - 280 с.

3. Федоров М.М. Економічні проблеми земельних відносин у сільському господарстві. -К.: ІАЕ, 1998. - 263 с.

4. А. Столыпин. П.А. Столыпин. 1862-1911. - М.: Планета, 1991. -102с.

5. Грінчак Л.К. Організація виробництва і радгоспах і колгоспах. -К., “Вища школа”, 1971, 435 с.

6. Гайдуцький П.І. Розкріпачення землі і селян // Ринок землі. -2001. - №1.-С. 6-11.

7. http://www.yur-gazeta.com/