Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

Барвік С.Г.

Мукачівський державний університет, Україна

Педагогічні умови адаптації викладача-початківця до професійно-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі

ХХІ століття висуває нові орієнтири, нові вимоги до економіки, політики, особистості, накреслює плани на майбутнє, істотно підвищує роль освіти у нашому суспільстві. Саме зараз професійно-педагогічна освіта у відповідності до основних своїх завдань покликана формувати і відстоювати потенціал кваліфікованого працівника. В цілому оцінка успішності професійно-педагогічної освіти повинна базуватись на задоволенні потреб ринку праці, а оцінка знань учнів здійснюватись не тільки на основі теоретичних знань, а й практичних уміннях.

Розбудова української національної школи вимагає від майбутнього вчителя високої педагогічної культури і методичної майстерності. Особливого значення це питання набуває при підготовці вчителя музики у зв’язку з багатогранністю його діяльності як педагога, вихователя і виконавця. Вчителеві музики необхідно вміти не тільки високохудожньо виконати твір, що вивчається в класі, а й глибоко, яскраво і дохідливо розкрити його зміст. У зв’язку з цим перед музично-педагогічними факультетами вузів постають серйозні завдання: сформувати такі якості мислення студента, які дозволяють йому самостійно, творчо засвоювати і переробляти музичну інформацію, що постійно поповнюється; озброїти його загальним методом оволодіння новими знаннями. 

Така позиція має зовсім інший погляд на вчителя не тільки як на носія вироблених людством і конкретним народом кращих духовних надбань, а й на суб’єкта створення соціокультурного простору, де педагог має самовизначитися та реалізувати власну життєву програму, а також допомогти визначити програму духовного життя своїм вихованцям.

Однією з найбільш важливих соціально-психолого-педагогічних проблем сучасного суспільства є проблема адаптації молодих спеціалістів. Адаптація молодих спеціалістів ж механізм “активного включення” у систему діяльності, входження у колектив є складним діалектичним процесом, який відчуває вплив багатьох факторів (соціально-економічних, політичних т ін.). Таким чином, мета даної статті полягає у розкритті педагогічних умов адаптації молодого викладача до професійно-педагогічної діяльності у ВНЗ.

Дослідження проблеми професійної адаптації викладача ВНЗ започатковано в працях В.Т. Ащепкова, Г.У. Матушанського. У багатьох дослідженнях учені вказують на особливу значущість етапу професійної підготовки для успішної професійної адаптації викладача ВНЗ та його професіогенезу взагалі, адже саме тоді відбувається формування професійної готовності майбутнього фахівця, закріплюється професійна адаптивна поведінка, розвивається професійний адаптаційний потенціал, відбудовуються адаптивні стратегії (В.Т. Ащепков, Р. Бойц, С.О. Дружилов, Є.О. Климов, О.В. Коржуєв, Г.І. Насирова та ін.).

Нещодавно було сформульовано концептуальні засади дослідження особливостей професійної адаптації Облєс Іриною Ігорівною. У своїй праці вона визначає професійну адаптацію як “складний процес врегулювання та гармонізації взаємодії фахівця і професійного середовища, під час якого формуються професійні знання, вміння, професійні якості особистості, необхідні для її подальшого професійного розвитку”, спираючись на праці С.Г. Вершловського, Е.Ф. Зеєра, Є.О. Климова, В.О. Сластьоніна та ін.[5]

На сучасному етапі розвитку музично-педагогічної діяльності вчителів музики проблема педагогічної адаптації вчителів-початківців у ВНЗ стає особливо актуальною. Вища педагогічна школа покликана забезпечувати підготовку вчителя, зорієнтованого на особистісний та професійний саморозвиток, готового творчо працювати в освiтнiх закладах різного типу, здатного розвивати особистість учня.

Адаптація – одне з найбільш широко використовуваних понять, зміст якого, на думку зарубіжних соціологів, спеціалістів в галузі словників з соціології, інтерпретується дуже широко. Однозначного визначення "адаптації" немає. Це пояснюється багатоваріантністю форм, механізмів та носив адаптації. Якщо розвиток є стратегія життя, то адаптація – це тактика, яка дозволяє усьому живому, у тому числі людині, засвоювати зміни, в то й же час самозберігатися, забезпечуючи тим самим можливість подальшого руху.

Як зазначає Степаненко Я.М., “адаптація базується не тільки на пасивно-пристосувальних але й на активно-перетворюючих зв’язках людини з навколишнім середовищем, являє собою нерозривну єдність тих чи інших форм зв’язку. При цьому під адаптацією мається на увазі відповідний процес, його кінцевий результат, який виражений у стані адаптованості людини до нових факторів середовища.”[6]

Важливим впливом адаптації є професійна адаптація. Професійна адаптація характеризується не тільки пристосуванням, але входженням до активної діяльності. Для молодого фахівця професійна адаптація – це засвоєння професійних і соціальних функцій, активне включення в життя трудового колективу.

Професійне становлення вчителя в динаміці розглядається в літературі на таких рівнях: інтуїтивному, репродуктивному, репродуктивно-творчому, творчо-репродуктивному, творчому. В основі кожного рівня лежить відповідний рівень підготовленості випускника педагогічного вузу.
Процес професійного становлення особистості – складний процес, при якому особистість поступово переходить із одного внутрішнього стану в інший. Якості особистості динамічні. Тому при формуванні готовності до майбутньої вчительської діяльності важливо акцентувати увагу на різних аспектах такої готовності. В цьому плані необхідні комплекси дослідження, які б розкрили сферу специфіки і різноманітність умов, що забезпечують результативність виховання морально-психологічної, професійної підготовки студентів до педагогічної праці.

Професійна адаптація молодого вчителя є процесом активної взаємодії особистості і соціального середовища з метою досягнення таких стосунків між ними, які найбільшою мірою забезпечують ефективність педагогічної діяльності, розвиток шкільного колективу та особистісну задоволеність професійною самореалізацією. Для цілісного процесу професійної адаптації майбутніх вчителів мають вагу виділені компоненти: виробничо-технологічні елементи адаптації домінують при професійній підготовці, соціально-психологічні при процесуальних аспектах педагогічної діяльності. Ступінь збіжності професійної спрямованості з реальним змістом педагогічної діяльності є тим суттєвим показником, яким визначаються особливості динаміки адаптаційного процесу молодого вчителя.[6]

У музичній педагогіці вирішального значення набуває індивідуальний творчий підхід педагога до вибору методів навчання і розвитку дитини з урахуванням комплексу характеризуючи її даних. Мислячий, творчий педагог, озброєний знаннями основ методики початкового навчання дітей, творчо підійде до відбору з її арсеналів прийомів і методів, доцільних для роботи зі студентами-початківцями, використовуючи їх послідовно у світлі нових умов і мети навчання.

Специфіка музично-педагогічної діяльності в тому, що вона розв’язує педагогічні завдання засобами музичного мистецтва, а особливість полягає в наявності в числі складових художньо-творчого начала. Структура музично-педагогічної діяльності складається з низки конкретних діяльностей, котрі зумовлюються різними мотиваціями, й оперує діями, за допомогою яких вони виконуються з певною метою. Структурна одиниця музично-педагогічної діяльності – дія в поєднанні педагогічних і музично-слухових, художньо-образних компонентів як комплексне вираження її змісту й мети.[7]

Поняття професії включає не тільки ступінь підготовки, але й форму соціального визнання, засоби реалізації професіональних знань та навичок в конкретних умовах виробництва. Професійна адаптація, таким чином, має як об’єктивний, так і суб’єктивний моменти діяльності. Важливим є збіг чи незбіг між цими моментами. На думку дослідників, для молодого спеціаліста, характерним є відсутність професійного досвіду. Правильність вибору професії ще не стала об’єктом практичної перевірки, сам цей вибір трактується як попередній. Тому завжди є можливість переходу молодого працівника в іншу соціальну групу, іншу соціальну верству. Очевидно, ступінь відповідності суб’єктивних та об’єктивних моментів професійної адаптації значною мірою визначається тим, наскільки місце, яке займає працівник, відповідає його соціально-професійній орієнтації.

Оптимальне пристосування особистості до праці досягається лише в тому випадку, коди праця відповідає найбільш глибоким узагальненням, активним і стійким властивостям особистості. Мерлін В.С. виділяє два основних критерії такого пристосування:

1) рівень пристосування особистості до діяльності тим вищий, чим вона більше відповідає соціальним потребам нормам, чим вона успішніша;

2) рівень пристосування тим вищий, чим більше діяльність задовольняє
особистість і сприяє її розвитку [1, 92].

Важливою детермінантою адаптації є професійно-кваліфікаційна ознака. В.В. Новіков, Е.Н. Фетісов виділяють такі принципи руху молодого спеціаліста від низьких до високих ступенів професійної майстерності:

1. професійне просування молодого спеціаліста включає в себе:

· підвищення професійної майстерності разом з оволодінням суміжними операціями та професіями;

· перехід на інше робоче місце без підвищення розряду зміни професії;

· підвищення кваліфікації навчання більш кваліфікованій професії та перехід на нове робоче місце.

2. За рівнем кваліфікації – рух всередині професії.

3. Зміна професії – зміна операцій по горизонталі.

4. По вертикалі – ріст кваліфікації, перехід на більш кваліфіковану роботу [4, 41-46].

Таким чином, професійна адаптація – завершальний етап професійного самовизначення (професіоналізації) людини. Професійна адаптація робить можливою професійну діяльність. Специфіка професійної адаптації вчителя визначається тим, що її результати вимірюються опосередковано тими соціальними явищами, які формує вчитель. Чим вищий рівень професійної адаптації вчителя, тим швидше зростає його педагогічна майстерність та вміння, тим повніша його віддача і вплив на особистість, яка формується.

Результат такої адаптації пов’язаний з реалізацією мети діяльності – набуття педагогічної майстерності, виробленням стійкого позитивного відношення до професії, особистісній самореалізації і зрілістю молодого вчителя, ціннісно-орієнтаційною єдністю з навчальним та педагогічним колективом.

Спираючись на ряд досліджень, Л.І.Морська визначає найбільш значущі цінності та смисли людини в інформаційному суспільстві. Це, зокрема,

– розуміння людини як самостійно-діяльнісної особистості, що в гармонії з природою та цивілізацією здійснює пізнання та перетворення оточуючого світу і прагне до нового досвіду, до внутрішнього задоволення;

– цінність освіти, об’єктивного наукового знання, установка на його постійний приріст;

– цінність інновацій та прогресу;

– прагнення особистості до автономності та збереження тяжіння до спільності, активна участь у спільному напрацюванні рішень з учасниками інформаційної взаємодії;

– пріоритетність вільної самореалізації, творчості [3, 34].

Такі орієнтири і принципи діяльності молодого педагога є умовою для успішної професійної адаптації, для розкриття своїх сутнісних сил у новому соціальному і професійному середовищі.

Гострі проблеми теорії і практики виховання початку ХХ століття залишаються найактуальнішими і для сьогодення: зорієнтованість виховання на особистість, створення умов для самостійного навчання, культивування внутрішніх стимулів духовного розвитку, творчості, активності, добровільних зусиль самої особистості на шляху самовиховання. На цих проблемах повинна цілком зосередитись нова педагогіка.

Литература:

1. Мерлин В.С. Пути приспособления личности к деятельности //Проблемы экспериментальной психологии личности. Ученые записки. – Пермь, 1970. Т. 77, вып.6. – С.78-97.

2. Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Викладач вищої школи: психолого-педагогічні основи підготовки /За загальною редакцією академіка О.Г. Мороза. – К.: НПУ, 2006. – 208 с.

3. Морська Л.І. Професійна культура педагога в умовах інформатизації суспільства //“Формування професійної культури вчителя в контексті інтеграції України в європейський освітній простір”. Матеріали регіон. наук.-практ. сем. – Тернопіль: ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007.– С.33-36.

4. Новиков В.В., Фетисов З.Н. Социальное регулирование профессиональной адаптации молодежи. - М., 1983. – 114 с.

5. Облєс І.І. Концептуальні засади дослідження особливостей професійної адаптації викладача вищого навчального закладу. – eprints.zu.edu.ua/1328/1/05oiivnz.pdf

6. Степаненко Я.М. Психологічна адаптація викладача-початківця до професійної діяльності в умовах вищої школи. – http://psyh.kiev.ua/nma-referats/fla-refers/lang-1/referat-40/index.html#start

7. Ткачова Н.П. Творча активність учителів музики загальноосвітніх шкіл //Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: БДПУ,2005.– http://www.bdpu.org/scientific_published/pedagogics_4_2005/19