Т.С. Маркотенко

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Аксеологічність українських прислів’їв та приказок

На сучасному етапі розвитку суспільства мовлення все частіше виконує ділову й номінативну функції, що веде до втрати її індивідуальності, емоційності, образності. «У мові постійно йде боротьба між її інформаційною та експресивною функціями, тобто між прагнення до точності й недвозначності найменування і потягом до все ширшого й нетривіального застосування слів і словосполучень» [1,69.]. Тому проблема розвитку образності мовлення, його виразності набуває все більшу значимість. Гарне мовлення викликає інтерес в слухачів, підтримує увагу до предмета розмови, впливає не тільки на розум, але й не почуття, уяву учасників спілкування. На важливість залучення дітей до краси рідного слова вказували А.Богуш, Н.Гавриш, Є.Тихеєва, Є.Фльорина, А.Усова, К.Ушинський, О.Ушакова та ін. «Мова консервуючи в собі архаїчні елементи світогляду, психології, культури, виявилася одним з найбагатших і найнадійніших джерел реконструкції доісторичних форм людської культури» [2, с.43]. Одним із засобів увиразнення мовлення є застосування прислів’їв та приказок, крилатих висловів, фразем-побажань тощо.

Мета нашої статті – розглянути аксеологічність паремійних одиниць та фразем-побажань української мови.

Звернемо нашу увагу й на прислів’я й приказки, що типізують найрізноманітніші явища сімейного життя. У прислів’ях та приказках знайшли відбиття життєвий досвід народу, його розум, характер, мудрість нації, мудрість віків. «У прислів’ях та приказках можна знайти ті основні поняття, які відбивають зміст моральної цінності людини. До їх числа входять: доброта, гостинність, вірність у дружбі, щирість, мудрість, відвертість, совісливість, чесність, скромність, мужність тощо, які характеризують моральну свідомість людей, моральний досвід українського народу» [ 3,146].

Морально-етичні життєві засади стисло, проте повно відображені у прислів’ях та приказках, де засвідчено теми-опозиції «вихований – нечемний», «працелюбний – ледар», «правда - неправда», «добро-зло» та ін. Розглянемо їх.

«Вихований – нечемний»: Годуй діда на печі, бо й сам там будеш; Батька й матір за гроші не купиш; Не пнись поперед батька в пекло; Не плюй у криницю – бо прийдеться води напиться; Слухняне телятко дві матки сосе; Шануй батька за Бога – буде тобі всюди дорога; Шти отця-матір, будеш довголітен на землі; Як батька покинеш, так і сам загинеш; Не пиріг – на пирожися.

«Працелюбний – ледар»: Хто рано встає, тому Бог дає, Од спання не буде вбрання, Рання пташка росу п’є, пізна – сльози ллє; На лінивих руках мозолів немає, Калачі не ростуть на печі, Лінивому п’ять праздників у неділю, Три дні чоботи взувать, Як їв – упрів, а робив – задрімав лінивому все ніколи. Невміння осуджується за допомогою повідомлення про результати праці: Сіяв гречку, а вродив мак; У лісі був, а дров не бачив; Зробив з леміша швайку(шпик) та ін. Людину характеризує її ставлення до праці, майстерність у будь-якій справі: На дерево дивись як родить, а на чоловіка, як робить, Ори, мели, їж (робити щось швидко).

«Правда - неправда»: Правду й на дні моря не сховаєш, Світ на правді стоїть, Правду в торбу не сховаєш, Правда, як олія – наверх вийде, Правда, як гостра коса, Як дихне, так брехне.

«Добро-зло»: Добре роби – добре й буде, Доброго сто год згадують, Добром і вітер спиняють, До доброго й вовк лащиться, Де добро і лад – буде клад, Доброму й мухи мед носять, Од злого й собака тікає, У злого й кішка зла, Злий , аж у роті чорно.

Глибинне багатство української народної творчості знаходить вияв і в розумінні значення совісті у формуванні людини, її моральної вихованості, адже совість внутрішній суддя думок, дій: у кого немає совісті – немає й сорому, яка совість – така й честь, бережи честь змолоду та ін.

Батьків приклад неодмінно засвоюється дітьми, тому кажуть: яка гребля – такий син, який батько – такий син; який корінь – такий і одросток, які самі – такі й самі. Батьків приклад, батькове слово були нормою виховання: не навчив батько, не навчить і дядько, не слухав малим, не послухає й великим. Материнська любов яскраво представлена в таких виразах: у дитини болить голова, а у матері серце, любо й неньці, як дитина в честі, Без матері й сонце не гріє, Тяжко саду без зозулі, тяжко дочці буз матулі, У кого ненька, у того голівка гладенька. Батько буває більш стриманий на ласку, ніж матір: Батько – не мати, не поцілує і не приголубить, Батько вмре – то півсиротини, а мати, то вже ціла сирота, З батьком суд коротенький.

З теплотою озивалися про хлопця чи дівчину, коли хотіли їх похвалити: батьків син, батькова дочка, на дурну, крикливу людину кажуть: визвірився як дурень на батька. Треба відзначити, що стриманість у похвалі характерна для української системи виховання в цілому.

Батько й мати – це найдорожче, що є у людини, тому, якщо запрошують занадто високу ціну за щось, кажуть: запросив, як за рідного батька, заломив ціну як за рідну матір. Про того, хто живе безтурботно, існує приказка: живе як у батька за пазухою. М.Номис у книзі «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) наводить паремії, що вказують на велику силу материного та батькового слова: куля мине, а материне слово не мене, батькова та матчина молитва із моря викидає, а проклени в калюжі топлять, проклен батька не на сухий лист іде, а на голову падає[4]. Народний ідеал позитивної особистості не допускає людської байдужості, що передається висловом: Моя хата з краю, я нічого не знаю.

Негативну оцінку несуть приказки та прислів’я про боягузтво: Полохлива ворона й куща боїться, Сміливій один раз умирає, а боягуз сто, На смілого собака гавкає, а боягуза вкусить, Душа в п’ятках, душа як листя з осики, Сміливий проти овець, Сміливий, що у колодязь боїться глянути, про дії хвальків, коли їхні слова розходяться з ділом: Діла на копійку, а балачок на карбованець. Не терпить народ чванливих ( таких людей порівнюють з жабою, свинею, кислицею, морокою на тині, кошеням у попелі тощо): Дметься, як жаба проти волі, Роздайся, море, – жаба лізе; Роздайся, море, – гівно пливе; Якби свині крила, вона б небо зрила б та ін. Не викликають співчуття ті люди, які насміхаються над іншими, не можуть критично ставитися насамперед до себе: Не бачить сова, яка сама; В чужому оці й порошинку бачить, а в своєму й сучка недобачає. Ціла низка прислів’їв та приказок містить в собі поради, застереження, які стосуються ставлення до нещирих, хитрих людей: Лихий чоловік – як хвороба: усе запакостить; Бійся не того, хто гавкає, а того, що лащиться та ін.

Більшість зазначених прислів’їв та приказок функціонує активно і зараз, включена до збірників пареміїв, а частина зібрана автором. Вони можуть бути вписані до розряду фразеології у широкому розумінні, окремі можна вважати ареальними чи раритетними, одиничними.

Безумовно, перелік тем, їх ілюстративне наповнення на цьому не вичерпано, їх можна поповнювати залежно від мети й поставлених виховних завдань.

У родинному та громадському оточенні, у цих своєрідних мікро- і макросередовищах, через навіювання, настанови, заохочення, осуд, застереження тощо упродовж століть молоді покоління набували знань, життєвого досвіду, наслідували стереотипні уявлення й цінності етносу [5,70.] .

Значну частину фразеологічного складу сучасної літературної української мови складають усталені формули віншувань, зичень та побажань, які є одним із дієвих засобів у вихованні мовної особистості українця. Такі усталені формули, як правило давнього походження, будучи пов’язаними з етнокультурними чинниками, прадавніми віруваннями, особливо яскраво відображають особливості української ментальності [6,24]. З-поміж побажальних фразем виділяються формули ритуальні, із чітко усвідомленою і наперед передбаченою стильовою функцією: Боже помагай, Бог на поміч, дай, Боже, час і пору добру, будьте здорові, будьте здорові з тим, що сьогодні, доброго здоров’я, здоров був, здоровенькі були, твоє здоров’я, милості просимо, в добру годину, щоб наша доля нас не цуралась, просимо на хліб – сіль, дай боже, щедрий вечір, добрий вечір, вічна пам'ять, нехай над ним земля буде пухом, хай царствує, царство йому небесне, нехай йому легенько згадається на тім світі та ін, формули ситуативні, що відображають спонтанну реакцію людини на певні обставини, події: боронь боже, нехай Бог сохранить, бодай такого ніхто не побачив, бодай до такого ти не дожив, в добру годину сказать, а в лиху помовчать, не поминай лихом, а добром, як схочеш, крий тебе на світі щаслива година, трясця твоїй матері, щоб тебе добра година знала, негативні емоції та побажання: а щоб тобі, а побила б тебе лихая година, бодай ти пропав, бодай на тебе трясця та болячка, бодай тобі світу не видати, бодай вас земля живцем поглинула, бодай тебе перша хвороба не минула, бодай ти скаменів, бий тебе сила божа, іди к чортовій матері, щоб тобі добра не було, бодай тобі повилазило, щоб тобі, пек тобі, щоб тобі пусто було, щоб тебе сира земля не прийняла, щоб по тобі всі дзвони подзвонили, щоб ви повиздихали, щоб тобі добра не було, ні дна ні покришки ( християнський обряд поховання – бути похованим у домовині), а матері твоїй осичина, нехай йому осина, тремтіти тобі як осинове листя (Л. Рьорих у своєму фразеологічному словникові наводить такі версії: 1) осика «дрижить» тому, що була присутня при розп’ятті Христа; 2) осика «дрижить» тому, що була присутня й не схилилася, коли Бог ходив по землі, за що була покарана вічним неспокоєм; 3) осика «дрижить» відтоді, як Іуда повісився на осиковому дереві тощо) [7, 247-248 ], біологічна причина «дрижання» осикового листу в його будові: через довгий черешок лист тремтить сильніше, ніж у інших дерев) та ін. Ключовим словом у фраземах - побажаннях часто виступає слово Бог: Боже тебе благослови і материними, і батьковими молитвами; благослови, Боже, сіллю, хлібом, довгим віком, добрим розумом, щоб і батька поважали і щоб матір цінували; дай, Боже, в дім здоров’ячка; доброму чоловіку продовж, Боже, віку; накажи нас, Боже, хлібом та сіллю; нехай Бог дає щастя і здоров’я на многії літа; нахай тобі Бог дає вік щасливий та довгий; нехай Бог пошле, чого в нього просите; нехай вас Бог подержить на сім світі тощо. На позначення вибачення зберігаються такі фраземи: Бог з вами, вибачте на сім слові, прошу, простіть на слові, простіть за слово, що сказав, не у гнів будь сказано простіть, шануючи хліб і вашу честь та ін. Мовленнєвий етикет українців, втілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, увібравши найдавніші звичаї й традиції, …є одним із кодів, які відкривають своєрідність національно – мовної картини світу [8,65]. Фраземи – побажання не є закритою мовною системою, їм властива постійна динаміка й гнучкість. Частина висловів поступово архаїзується, натомість виникають нові, здебільшого оказіональні вирази, що творяться за типовими моделями й відповідно до мовленнєвої ситуації. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в інших мовленнєвих ситуаціях. Наприклад, ФО скатертю (полотном) дорога кому уживається для вираження побажання позбутися когось, чиєїсь присутності, хоча первісно вислів уживався як добре побажання: щоб дорога слалася скатертю. За характером фразем – побажань студенти вчаться бачити складові народної душі, народного характеру, віросповідання українського народу. У фраземах – побажаннях виражені поетичність, виразність художнього світосприйняття і тонкої життєвої спостережливості [9,.71]. Низький рівень розуміння духовно – морального, естетичного потенціалу фразем - побажань, недостатня орієнтація на їх збереження сприяє їх невілюванню серед молоді.

Отже, українські прислів’я й приказки узагальнюють досвід попередніх поколінь й передає його наступним. Їх вивчення має велике значення не тільки для збереження спадкоємності духовного розвитку народу, тісного зв’язку між поколіннями, але й для формування мовної культури. Опрацьовуючи зазначені паремії, студенти знайомляться не тільки з різноманітністю національних традицій, а й усвідомлюють, що є мовні прикмети часу. І на часі їм вирішувати, чи збережуться вони, чи будуть ідентифікувати українську націю.

Література

1. Горбачевич К.С. Нормы современного руського літературного язика./К.С.Горбачевич – М.: Просвещение,1981.– 208 с. 2. Карабулатова И.С. Региональная этнолингвистика: современная этнолингвистическая ситуация в Тюменской области. / И.Карабулатова – Тюмень: Изд-воТюменского государственного университета, 2001.– С.50. 3. В.І.Лозова. Питання змісту морального виховання особистості в українських народних прислів’ях та приказках//Українська духовна культура в системі національної освіти: Тези доповідей та повідомлень наукової конференції. /В.І.Лозова – Харків: ХДУ, 1995 – 176с. 4. Українські приказки, прислів’я і таке інше / Спорудив М.Номис. − С.пб.,1864. − 304с. − (перевид.1993). 5. Українська культуромовна особистість учителя: теорія і практика: монографія [За ред. .Л.І.Мацько, О.М.Семеног; Глухівський державний педагогічний університет імені Олександра Довженка.] – Глухів: РВВ ГДПУ, 2008.– 298 с. 6. Н.П.Ращупкіна. Традиційні формули побажань як елемент формування мовної культури українця // Українська духовна культура в системі національної освіти: Тези доповідей та повідомлень наукової конференції. / Н.П.Ращупкіна – Харків: ХДУ, 1995 – 176с. 7. Rohrix L. Lexikon der Sprichwortlichen Redensarten. / L. Rohrix– Freiburg; Bazel; Wien 1982. – Bd. 1–4. – 1256 s. 8. Українська культуромовна особистість учителя…9. Культура мовлення вчителя – словесника [ уклад.: Горюшкіна О.М., Нікітіна А.В.та ін.] – Луганськ: СПД Рєзникова В.С.,2007.–112 с.