Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов.

Аспірант, Верещагіна Т.О.

Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна

Міжкультурна освіта студентів ВНЗ: форми і засоби

Міжкультурне навчання стає однією із найголовніших компонент сучасної освітньої системи. Вона охоплює як навчальний так і виховний процеси. На нашу думку елементи міжкультурного навчання можна і потрібно та використовувати у процесі виховної роботи зі студентами, що є реалізацією особистісно-формуючої цілі формування міжкультурної комунікативної компетентності[1]. Власне кажучи, виховний аспект є невід'ємним елементом кожного навчального курсу, тому виховання толерантності та поваги до своєї культури і культур інших народів варто синтезно включати у навчальний процес. Ми вважаємо, що процес виховання студентів і формування у них міжкультурної компетентності – речі взаємопов'язані.

Формуванням міжкультурної компетентності повинно корелюватися із здійсненням доктрини національного виховання. Українські педагоги досліджують сув'язь виховання, культури народу, патріотизму. З. Курлянд акцентує на вихованні як насамперед „вбиранні в себе” кожною особистістю культури рідного краю, що допомагає використовувати досвід попередніх поколінь, творить із вихованця людину епохи[2]. О. Вишневський звертає увагу на виховання молоді на ідеї національного патріотизму. На його думку, в основі виховання будь-якого народу міститься природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови власної держави. Через це будь-яке виховання має бути національним[2]. Вчений акцентує увагу на ідеалі українського виховання, розробленому Г. Ващенком, тобто поєднання у процесі виховання вселюдського і національного, але національне має займати перше місце. [цит. за О. Вишневським 2, с.276]. Тут варто враховувати історично-зумовлені особливості становлення української нації. У комуністичній ідеології єдиним поняттям, яке було близьким до міжкультурної взаємодії був інтернаціоналізм, що з англійської означає міжнаціональний, але насправді в радянській інтерпретації мало значення „безнаціональний”[2]. Тому довгі роки про національне виховання не могло йти мови. Відповідно у нашому суспільстві і в освіті зокрема, ще більше поглиблюється суперечність існуюча у міжкультурному спілкуванні: суперечність між глобальним і локальним, що означає набути ознак громадянина світу без втрати власного коріння. Українські педагоги 21 століття, повинні намагатися подолати цю суперечність, поєднавши загальносвітові прагнення до взаємодії спілкування і діалогу та збереження національної ідентичності. Отже, процес міжкультурної підготовки є пов’язаним навчанням та вихованням студентів

Отже, проаналізувавши педагогічні умови формування міжкультурної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей, ми поділяємо процес міжкультурного навчання на два етапи:

· Зміна навчальних програм та курсів з урахуванням міжкультурного аспекту освіти.

· Використання існуючих та створення нових методів та засобів міжкультурного навчання.

Навчальні програми (курікулуми) повинні містити курси міжкультурного навчання, що передбачають формування усіх компонентів міжкультурного спілкування. На нашу думку, такі курси повинні сприянти вирішенню таких проблем:

· Виховання толерантного ставлення до представників інших груп.

· Сприяти зменшенню рівня соціального дистанціювання від „чужих” груп, усвідомленню себе частиною світової спільноти.

· Викладання історичних та культурологічних дисциплін повинно здійснюватися у контексті світової та європейської історії.

· Викладання філологічних та філософських дисциплін має базуватися на формування інтегрованої особистості, вивченні концептуальних картин світу, особливостей адаптації до іншого соціокультурного середовища.

· Викладання мистецтвознавчих студій повинно пропагувати ідею спільного світового мистецького надбання та відчуття своєї власної приналежності до нього.

· Правнича освіта спудеїв – гуманітаріїв повинна базуватися на принципі єдності верховенства прав людини, педагогіки рівності та громадянської педагогіки.

· Викладання усіх гуманітарних дисциплін повинно здійснюватись у руслі гуманізації освіти, психології гуманізму, багатоманітності поглядів, конвенції про права людини ЮНЕСКО.

Щодо форм міжкультурного навчання, то ми поділяємо їх на тренінгові, медіа-заняття, гіпермедіа заняття. Тренінги – найбільш повна форма міжкультурного навчання[3]. Відповідно до цілей та завдань, тренінги бувають, міжетнічними, міжрасовими, полікультурними (тренінг різноманіття). Медіа заняття передбачають застосування технічних засобів, наприклад відео чи аудіо матеріалів та вправ до них. Гіпермедійні заняття передбачають використання комп’ютерних програм для підвищення міжкультурної компетентності студентів. Методи навчання у більшості є інтерактивними і передбачають рольові ігри, драми, метод випадків, робота з відео, з гіпертекстом тощо.

Створення педагогічних умов формування міжкультурної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей є процесом новим та тривалим. До основних труднощів втілення цієї ідеї є нестача засобів навчання та фахівців міжкультурного профілю, оскільки проблема є новою. Не дивлячись на це, освітяни повинні подолати цю перешкоду, оскільки процес глобалізації та взаємної інтеграції є невідворотнім і університет не може стояти осторонь.

Література

1. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. [З.Курлянд, Р. Хмелюк, А. Семенова]; за ред. Курлянд З. - [3-тє вид.].- К.: Знання, 2007. – 495с.

2. Вишневський О. Теоретичні основи учасної української педагогіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 556с.

3. Леонтович О. А. Введение в межкультурную коммуникацию: Учебн. пособ. – М.: Гнозис, 2007-386с.

4. Межкультурная коммуникация : теория и тренинг : учебно-методическое пособие / Юлиана Рот, Галина Коптельцева - М: Юнити-Дана 2006, 223 с.