Філософія /2 Соціальна філософія

к.філос.н., доц. Мартинюк В.М.

Полтавський національний технічний університет ім. Юрія .Кондратюка

ГУМАНІСТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПРІОРИТЕТИ

ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ШКОЛИ

У сучасних умовах удосконалення системи вищої технічної освіти ключовим питанням є відродження культурно-творчої місії вищої школи, перехід до культуротворчої системи освіти в цілому. Необхідність такого оновлення пов’язана з тим, що існуюча система освіти не забезпечує вирішення поставленого завдання – формування культури майбутніх спеціалістів, в якій поєднуються високий професіоналізм і духовне багатство. Пошук нових пріоритетів пов’язаний із визначенням шляхів формування традиційних національних цінностей, що мають більше, ніж особистісне значення; критичним аналізом західних ціннісних орієнтирів; визначенням взаємозв’язку інформаційних ресурсів та особистісної культури людини.

Виходячи з досвіду, яким XX сторіччя нагородило людство, світ є таким, яким його робить людина. Вона будує його згідно зі своїми уявленнями, вподобаннями, потребами; довкілля, стан і рівень сучасного життя віддзеркалюють ступінь нашої досконалості, нашої людяності. Руйнація навколишнього середовища починається з руйнації людини, її душі. На жаль, ці очевидні істини підтверджені сумною практикою багатьох десятиліть навіть не сприймаються, коли постають у зіставленні з безмежною низкою заплутаних економічних проблем. Та все ж на початку ІІІ тисячоліття необхідно нарешті усвідомити, що саме вища освіта і, передусім, вища технічна освіта має сприяти подоланню загрозливого протистояння матеріального — духовного, розумового — чуттєвого, технічного — гуманітарного, промислового — природного, тимчасового — вічного.

Проблема гуманізму завжди приваблювала й приваблює своєю людиноцентристською позицією, яка пройнята людяністю, турботою про благо людини, повагою до її гідності. Саме тому ідея "Гуманізація освіти", на думку Буяльської Т.Б., сприймалася в новонародженій незалежній державі як гасло, що було опозиційним до тієї ідеологічної системи, яка вже стала чужою. Але будь-які гасла дуже швидко втомлюють (і, звісно, перестають сприйматися). Та все ж, ідея гуманізації освіти вже в своїй назві нещадно виявляла парадоксальність і драматизм ситуації, в якій опинилися сучасна освіта і культура.

Суть явища не тільки в тім, що гуманізація освіти мала здійснюватись в умовах "відсутності соціокультурної сприятливості", але й тому, що освіта і культура виявились роз'єднаними і розмежованими настільки, що утворилося хибне, але досить стійке уявлення про можливість їх "незалежного" існування. Саме тому, що освіта перестала сприйматися як невід'ємна складова культури, вища школа виявилась неспроможною збагачувати культурний генофонд нації. У той же час культура стала поступово втрачати той рівень духовності і освіченості, ту своєрідну відмінність, поза якою войовнича посередність і невігластво претендують вважатися загальною нормою [1].

Відновити гуманістичну сутність освіти через її гуманізацію, тобто повернути втрачене за допомогою втраченого, наголошують вітчизняні науковці, стало тим надзавданням, що неминуче постало перед вищою школою, загостривши проблему пріоритетів, яка з часом звузилась до невиправданої альтернативи: або вузька спеціалізація, що стає формою захисту галузевих потреб; або професіоналізм, що ґрунтується на високих духовних вимірах і забезпечує повноцінне функціонування людини в культурі [2].

У реалізації принципу гуманізації у функціонуванні системи вищої технічної освіти існують проблеми як загальні для системи вищої освіти в Україні, так і специфічні, зумовлені особливостями навчально-виховного процесу технічних ВНЗ.

Ще у 1980-х роках науковці наголошували на головній ваді інженерної освіти – її технократичній орієнтації. Така орієнтація зумовлює формування „раціоналістичної” картини сучасного життя, де фахівець повинен вирішувати професійні проблеми, вчений – продукувати нові знання про світ, інженер – розробляти новітні технології й технічні пристрої, які б, насамперед, працювали й були ефективними. За це фахівці мають нести відповідальність перед суспільством і одержувати заробітну платню.

Подібний підхід, на думку П.П. Скляра, панує й у сфері технічної освіти: студент як майбутній фахівець має отримати певні знання й опанувати навички, які зробили б його спроможним вирішувати фахові проблеми, вдосконалювати те, що є. Згідно з таким підходом освіта розглядається як галузь економіки, покликаної „кувати” кадри й готувати робочу силу, а навчальний заклад ототожнюється з господарським підприємством, що виготовляє товари на продаж чи надає платні послуги [3].

В.П. Андрущенко, аналізуючи сучасний стан освіти в Україні, звертає увагу на два основних аспекти, врахування яких прискорить гуманізацію вищої технічної школи. Перший — це забезпечення людиноцентризму дисциплін природничо-технічного профілю. Їх зміст має бути перебудований у такому контексті, щоб у процесі підготовки фахівця високої техніко-технологічної якості одночасно формувались гуманістичний світогляд і культура, моральні та естетичні цінності, любов до Батьківщини і повага до народів та культур світу. Техніко-технологічний екстремізм, сформований епохою науково-технічного прогресу, має поступитись місцем гуманістичному світогляду. Не людина для техніки, а навпаки — техніка для людини, таким має стати лейтмотив природничо-технічної освіти в сучасному глобалізаційному суспільстві.

Другий аспект стосується дисциплін гуманітарного профілю. На думку вченого, незважаючи на затвердження колегією Міносвіти концепції гуманітарної освіти, колишнього монометодологізму, на жаль, поки що не подолано. Ідеал відкритого демократичного суспільства, дійсних прав і свобод людини для багатьох освітян в межах колишньої методологічної і світоглядної парадигми залишається недосяжним, оскільки для його досягнення немає ні сил, ні можливостей. Нові ж підходи освоюються надто повільно. Ми боїмося самостійної думки, намагаємося втекти від неї, «заховатись у натовпі». Ця своєрідна екзистенційна ситуація «втечі від свободи», наголошує В.П. Андрущенко, обертається втечею від людини, від себе, від людських цінностей. Повернення до них — нагальна вимога гуманізації освіти у глобалізаційному суспільстві, причому не лише технічної, а й гуманітарної [4].

Гуманізація вищої освіти передбачає також нову якість підготовки викладача, вихователя, всього комплексу науково-методичного забезпечення технічного ВНЗ. Не втікаючи від ірраціональної проблематики, а розсудливо інтерпретуючи її в контексті науково визначеного знання, викладач повинен формувати раціональне мислення й культуру, формувати наукові знання про людину, природу та соціальний світ, розкривати його значення для особистості, виховувати в ній відчуття своєї особистої причетності до світу не лише як об’єкта соціальних впливів, а й як їх активного суб’єкта. Викладач повинен повсякчас переконувати своїх студентів у тому, що для кожної людини важливо бути в контексті подій, брати участь у житті колективу, суспільства, виражати себе через свою творчість, щось означати.

Ось тільки деякі питання, що стоять за осмисленням основних напрямів удосконалення вищої технічної школи. Як бачимо, проблема довготривалого її розвитку не може бути вирішена тільки шляхом реформ організаційно-управлінського й змістовного характеру. Всенаполегливіше постає питання про необхідність зміни парадигми освіти – з технократичної на гуманістичну. Це цілком закономірно, оскільки ми переживаємо період посиленої уваги до людини, коли формуються нові цінності гуманістичного спрямування. Вплив даної тенденції виявляється в зміні таких структурних компонентів системи освіти, як мета, зміст, форми й засоби освітньо-виховної діяльності.

У більш розгорнутому варіанті аналізована тенденція включає такі складові, як: національна спрямованість освіти; відкритість системи освіти; перенесення акценту з навчальної діяльності викладача на діяльність студента; перехід від репродуктивного навчання до продуктивного; самоствердження особистості за умов педагогічної підтримки; перетворення позицій педагога і студента в особистісно рівноправні; творча спрямованість навчального процесу; перехід від регламентовано-контрольованих способів організації навчального процесу до активно-розвиваючих; наступність та неперервність освіти.

Література

1. Буяльська Т.Б. Гуманістичні виміри освіти як базовий дискурс гуманітарних науково-практичних конференцій у ВНТУ// Вісник ВПІ – 2008. – № 4. – С. 14 – 21.

2. Буяльська Т.Б Гуманізація освіти – вичерпане гасло, чи (не)виконане завдання? // Освіта. – 2006. - № 26 – 27. – С. 4 – 5.

3. Скляр П. Деякі проблеми гуманізації вищої технічної школи // Соціальна психологія. – 2005. – № 4 (12). – C.121–130.

4. Розумний А. Вища освіта в контексті глобалізації // Дзеркало тижня. – 2002. – 26 січня – 1 лютого.