Андрієнко О.В. старший викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Кутепов Д.В., студент

Донбаський державний технічний університет, Україна, м. Алчевськ

ВПЛИВ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Питання пов'язані з дослідженням сутності поняття правової держави останнім часом перебувають у центрі уваги політологічних досліджень. Разом з тим, поза всяким сумнівом, політичний аспект становлення, функціонування і розвитку правової держави є відносно самостійним напрямком наукового аналізу цієї проблематики. Адже перехід від політичних інститутів тоталітарної системи влади до демократії є складним процесом розвитку, в якому модернізація набуває глибинного політичного характеру.

Перехід до створення правової держави – досить складний і тривалий цивілізаційний процес. Україна не лише проголосила про свій намір стати правовою державою, а й закріпила положення про відповідний статус у формі конституційної норми. Це зобов'язує аналізувати політичні процеси, здійснювані за участю влади, з позицій прерогатив правового законодавства.

Розглядаючи проблематику, пов'язану з феноменом правової державності, доцільно, на наш погляд, розширити теоретичні рамки його дослідження, взявши її не як суто юридичну сферу правознавства, а у більш широкому контексті глобальних суспільно-історичних, національно-державних, ідеологічних трансформацій. Йдеться про глибинний процес якісних змін соціальної системи, в якому законодавчо-правові механізми посідають ключове місце, адже, лише на засадах права і закону можна здійснити системні зміни, уникнувши гострих соціальних та політичних  конфліктів.

Таким чином, центральне місце посідає розгляд низки проблем, пов'язаних з дослідженням безпосередньої взаємодії та взаємовпливу правової держави і громадянського суспільства. Як засвідчує генезис ідей правової держави, ті завжди спиралися на визнання факту й необхідності існування громадянського суспільства.

З точки зору методології дослідження вагоме місце тут посідає генетичний метод. Він дозволяє встановити зародки громадянства як цивілізованої спільноти, що виникає та існує за умов інституту судової влади, проте він ще не дає чіткого розмежування між суспільством взагалі, яке живе за законом, і, власне, громадянським суспільством, яке впливає на законодавчий процес і владу, контролює владні органи та інституції. А це істотна різниця, адже, якщо за критерій громадянського суспільства взяти лише судову владу, що діє за законами, то тоді таким слід визнати й античне та середньовічне суспільство, де, на наш погляд, громадянського суспільства як такого ще не існувало. Більше того, станова монархія чи авторитарний режим, підтримувані певною частиною громадян, легітимізованих відповідними законами і конституціями, доведеться також визнати правовими, що нелогічно.

Ось чому виникає необхідність доповнити генетичний підхід функціональним, згідно з яким суспільство постає громадянським тоді і тільки тоді, коли кожен член суспільства та його окремі громади стають агентами, тобто впливають на процес формування влади. Іншими словами, початком становлення громадянського суспільства можна вважати появу загального виборчого права, представницької демократії, що функціонує як влада делегованих від імені громадян повноважень.

Як свідчить світова та вітчизняна наукова думка, поява та розвиток концепцій і доктрини громадянського суспільства стали потужним поштовхом для розвитку теорії правової держави. Остання розглядається як інститут, що має поступитися частиною своєї влади на користь громадян, які шляхом виборів самі повинні визначати ту чи ту політичну силу, здатну представляти їхні інтереси у парламенті.

Вивчення еволюції теоретичної спадщини класиків європейської політичної та філософської думки упродовж ХУІІ-ХУІІІ століть приводить до висновку, що як громадянське суспільство, так і правова держава стають можливими лише тоді, коли право і договір стають мірилом та визначальним чинником суспільно-політичних відносин. Специфічним критерієм соціального стану, коли держава стає правовою, а суспільство - громадянським, на наш погляд , є якість економічних та політичних відносин, а саме: обидві сфери цих суспільних відносин опосередковані правовідносинами, в основі яких знаходиться ринок і право приватної власності громадян, що руйнує старі станові бар'єри і межі. Відтак перші, тобто економіко-правові відносини детерміновані відносинами власності, другі − політичні відносини − відносинами влади, яка не успадковується, а обирається.

Реальне втілення взаємодії принципів правової держави і громадянського суспільства простежується на прикладі різних форм організації влади, а саме: демократичної, правової та соціальної держави. Якщо демократична держава - це такий режим правління, що репрезентує інтереси політичної більшості шляхом виборчого права, то правова держава конкретизує це положення, оскільки передбачає ще й гарантії захисту прав меншості від диктату більшості, а також те, що форма демократичного волевиявлення не буде перетворена у "машину для голосування і референдумів", що може, як показує історичний досвід, призвести до нової форми диктатури.

Визнання права за політичною меншістю є виявом самообмеження влади, яка відрізняє правову демократію від інших її видів, зокрема, таких її форм, як „обмежена” або „керована” демократія, що є сурогатами дійсної демократичної форми правління.

Саме наявність інститутів громадянського суспільства диференціює відмінність, наприклад, античної полісної демократії, яка ще не знала розвинених форм громадянського суспільства; уявно-конституційної або модельної демократії, зафіксованій у більшості сучасних конституцій пост-тоталітарних країн від демократій сучасного західного типу, опертих насамперед на інститути громадянського суспільства.

Перехідний тип суспільства, що модернізується, крім власне демократії з її правовим режимом регулювання, потребує від держави провадження сильної соціальної політики. Внаслідок чого у країнах з перехідним режимом значною популярністю користується ідеологія соціал-демократії. Остання обстоює поряд з ринковим лібералізмом, що контролюється регулюючим впливом держави, політику соціального захисту незахищених прошарків та верств суспільства.

На наш погляд , соціально-демократичний тип держави означає перехідний тип держави, коли суспільство ще недостатньо емансипувалося від патерналістських ідей, а його громадянські засади недостатньо тривкі і потребують допомоги. З точки зору перспективи політичного розвитку соціальні функції держави повинні скорочуватися, а натомість зміцнюватися потенціал суспільної самоорганізації, тобто початки громадянства, що відкриває перспективи зміцнення ідей ліберальної демократії. Але така модель чи сценарій розвитку скоріше носить нормативний характер, тоді як для конкретних умов та реалій українського соціуму більш прийнятним і адаптованим є варіант сильної соціальної політики, що передбачає зміцнення і поступове нарощування громадянських засад суспільного розвитку.

Звичайно вершиною суспільної еволюції людства є соціальна держава, яка грунтується на засадах розвиненої демократії, громадянських прав і свобод, на засадах права як такого. Роль права у соціальній державі не знижується, а навпаки підвищується, оскільки лише закріплені у вигляді правового закону функції держави роблять їх не декларативними, а нормативними, порушення яких тягне судовий розгляд, вирок та покарання.

Процес становлення як правової, так і соціальної держави можливий лише шляхом зміцнення економічних та соціальних засад самоорганізації громадян-власників. Досвід показує, що це нелінійний процес, сполучений з конфліктами та протистоянням різних груп інтересів соціальних і політичних суб'єктів. Вивчення цього процесу потребує окремих досліджень.