« Кримінальна відповідальність за підробку грошових знаків»

Студентка 3 курсу Ріпак Оксана Дмитрівна

Національний Університет Державної Податкової Служби України

Науковий керівник: Ст. викладач кафедри Кримінального права та процесу

Мудряк Тамара Олександрівна

Підробка грошей виникла одночасно з людською цивілізацією разом із товарно-грошовими відносинами. Суспільна небезпека цього злочину завжди усвідомлювалась суспільством, а тому покарання за фальшивомонетництво було надзвичайно суворим; це виправдовувалося тим, що фальшивомонетник, переслідуючи свої меркантильні інтереси, одночасно посягав на безпеку держави, підриваючи її економіку.

Проблема виявлення, розкриття та розслідування фальшивомонетництва є актуальною для України особливо сьогодні. Бурхливий розвиток офісної техніки, поліграфічного обладнання та розповсюдження їх в Україні дозволяє фальшивомонетникам створювати організовану та високорозвинену індустрію фальшивомонетництва. Міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура таких злочинних груп створюють суттєві труднощі для правоохоронних органів в боротьбі з фальшивомонетництвом. Суттєвий вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом внесли такі вчені, як Б.С. Болотський, Т.П. Бірюкова, О.В. Воробей, С.М. Головко, та ін. Однак, ці автори, як правило, детально не досліджували проблеми протидії фальшивомонетництву як одного з аспектів боротьби з організованою злочинністю. Слідча, експертна і судова практика свідчить, що останніми роками нерідко підробкою гривень НБУ та іноземної валюти займаються саме організовані злочинні угруповання, які виготовляють підроблені банкноти у великих кількостях та досить високої якості.

Працівниками міліції в 2007 році ліквідовано 16 підпільних майстерень, обладнаних комп’ютерною та копіювальною технікою, дві з них спеціалізувалися на виготовленні гривень.

У 2006 році банки вилучили 7172 підроблених банкнот на загальну суму 102,8 тис. грн. [3, с. 6]. В Україні масштаб тіньової економіки є досить великим, тому, закономірно, банки не можуть виявити ті підробки, які “крутяться” в “тіні”. Тому фальшивки, за винятком найбільш грубих, “подорожують” у загальній масі від одного нічого не підозрюючого власника до іншого. У 2006 році до суду по Україні направлено 689 кримінальних справ (стст. 232, 430 КПК України) по факту виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. Залишок нерозкритих злочинів минулих років на початок року по ст. 199 КК України становив 17 701 злочин, не розкритих за 2006 рік – 897 таких злочині [4].

Боротьба з фальшивомонетництвом значно ускладнюється через невпинне поширення і зміцнення його міжнародних зв’язків. [5, с.1].

Аналіз тенденцій розвитку злочинності, пов’язаної із виготовленням та збутом фальшивих грошових знаків, доводить розширення міжнародних кордонів і підвищення рівня організованості злочинних груп. Щільний взаємозв’язок і “розподіл праці” між злочинними групами дозволив їм значно підвищити останніми роками якість виготовлення фальшивих купюр.

У своїй динаміці розвитку фальшивомонетництво постійно вдосконалювалось і особливе підґрунтя, що базується на використанні досягнень науково-технічного прогресу, воно має сьогодні. Після проголошення Незалежності України, ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності, в якій особливу гостроту має фальшивомонетництво. Статистика свідчить, що найбільшого поширення в Україні фальшивомонетництво набуло у Криму, м. Києві, Київській, Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Житомирській, Луганській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Харківській і Херсонській областях. У структурі цього виду злочинів, поряд з кількісними показниками, відбулися й якісні зміни – зросла організованість фальшивомонетників, їх професіоналізм, інтелектуальний рівень розвитку злочинців.

Послаблення обмежувального режиму, інтеграція України до європейського та світового співтовариства певною мірою сприяли і розвитку фальшивомонетництва.

Міжнародний досвід свідчить, що виготовленням та збутом фальшивих грошей займаються, як правило, організовані злочинні групи, діяльність яких не обмежується територією однієї країни. Простежується щільний зв’язок між виготовленням підроблених грошових знаків, контрабандою наркотиків та тероризмом. Досить часто фальшивомонетництво набуває транснаціонального характеру. [1, с. 6].

Держави-учасники взяли на себе обов’язки у боротьбі з фальшивомонетництвом – не робити різниці між підробкою власних та іноземних грошових знаків і цінних паперів та з однаковою суворістю карати злочинців. Фальшивомонетництво оголошувалось екстрадиційним міжнародним кримінальним злочином, а тому всі держави-учасники Конвенції повинні надавати допомогу зацікавленим країнам у розшуку і поверненні виробника, розповсюджувача грошових знаків або їх співучасників, які переховуються за кордоном [7, с. 7].

Фальшивомонетництво завжди і в усіх державах вважалося та вважається тяжким кримінальним злочином. З метою його попередження та покарання осіб, винних у виготовленні підроблених грошей, в кримінальному законодавстві держав, у тому числі й в Кримінальному кодексі України (ст. 199), передбачена відповідальність за вчинення такого протиправного діяння. Кримінальна відповідальність згідно зі ст. 199 КК України наступає за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. У частині 3 статті 199 КК України 2001 року законодавець посилив кримінальну відповідальність за вчинення фальшивомонетництва “організованою групою”. У частині 3 статті 28 КК України дано поняття “організована група”: “злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи”.

Фальшивомонетництво може бути вчиненим:

– однією особою, на нашу думку, тут все зрозуміло, і коментувати це недоцільно;

– групою осіб без попередньої змови, якщо виконавці злочину до моменту його вчинення не обговорили питання щодо його здійснення, не домовлялися про спільність їх дій, розподіл ролей і т. ін.;

– за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 199 КК України), якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення;

– організованою групою (ч. 3 ст. 199 КК України), якщо в готуванні до злочину чи його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Характерною особливістю організованої групи фальшивомонетників є міжнародне співробітництво з організованими злочинними структурами, що діють на території декількох держав.;

– злочинною організацією, якщо фальшивомонетництво вчинене стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення цього злочину учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп.

Злочинні організації та організовані групи фальшивомонетників досить часто залучають до протиправної діяльності поліграфістів, граверів, художників, фотографів, комп’ютерщиків, програмістів, хіміків, які на достатньо високому рівні виготовляють на спеціально придбаному устаткуванні підроблені банкноти. Ці особи, як правило, не мають кримінального минулого. Прибуток, який вони отримують, є значно меншим від інших членів злочинної організації.

Цікаво, що законодавець дореволюційного періоду передбачав повне звільнення від покарання осіб, що повідомили про співучасників злочину та допомогли його розкрити. На думку А. Лохицького, повне звільнення від покарання особи обумовлене острахом, який навіювала банда фальшивомонетників, і прагненням законодавця зруйнувати таку злочинну організацію [8, с. 479].

Транснаціональний характер діяльності злочинців, підвищення рівня їх професіоналізму, збільшення випадків підробки обумовлює виділення боротьби з даним злочином в окремий напрям роботи підрозділів по боротьбі з економічними злочинами органів внутрішніх справ. Існує необхідність взаємодії підрозділів МВС та інших міністерств і відомств, а також – з правоохоронних органів інших країн. Це повністю відповідає міжнародним принципам боротьби із злочинністю[9, с. 135].

Злочинні формування мають добре налагоджені канали нелегальної поставки на територію України фальшивих грошових знаків і цінних паперів. В нашій країні діють злочинні організації з Російської Федерації (Чечня), Польщі, Болгарії, Молдови та ін.

Таким чином, у характеристиці фальшивомонетництва необхідно відзначити наявність складних структур внутрішніх і зовнішніх зв’язків злочинців та їх організованість. У 2007 році в Україні було виявлено 3560 злочинів пов’язаних з фальшивомонетництвом [10]. Найбільше фактів вилучення фальшивок зареєстровано в Києві (446), Харківській (306), Львівській (231), а також – Черкаській, Донецькій, Дніпропетровській, та Житомирській областях. З обігу вилучено понад 6 тисяч фальшивих банкнот національної валюти на суму 103,5 тис. грн (як і в минулі роки, домінують банкноти номіналом 10 і 20 гривень зразка 1992 року) та більше 1,2 тис. купюр фальсифікованих доларів США на суму понад 116,4 тис. Міліція припинила діяльність 19 майстерень, знешкодила 106 злочинних угруповань, у тому числі 24 з ознаками організованих. На розгляд судів направлено 512 кримінальних справ стосовно 836 осіб [7, с. 7].

Враховуючи все наведене, можна дійти висновків, що проблема удосконалення роботи правоохоронних органів з попередження та розслідування фальшивомонетництва у зв’язку з поширенням діяльності в Україні організованих злочинних угрупувань фальшивомонетників набуває останніми роками особливої актуальності. Масований характер виготовлення підробок і складність розслідування цієї категорії злочинів свідчать про її високу суспільну небезпеку. З кожним роком фальсифікація грошей розповсюджується на нові території, розширюється та оновлюється й асортимент “виробів”. Кількість країн, чия валюта підроблюється і на території яких виявляються фальшиві гроші, невпинно зростає. І тому, на нашу думку, для більш ефективної протидії фальшивомонетництву існує необхідність об’єднання зусиль працівників ОВС та інших спеціальних служб різних країн світу, застосування найсучасніші досягнень науки і техніки, підготовки більш досвідчених фахівців для виявлення та профілактики даного виду злочину.

Список використаних джерел.

1. Ронський І. Державна готівка “розбавлена” фальшивою національною валютою на 0,01 відсотка // Юрид. вісник України. – 2000. – 13–19 квіт. – № 15. – С. 6.

2. Мацишин В.С. Систематизація обставин, які необхідно встановлювати у кримінальних справах про фальшивомонетництво // Право України. – 2001. – № 6. – С. 65–68.

3. Панченко А. Попалась фальшивая купюра – лучше сразу выбросьте! // Сегодня. – 2004 – 7 окт. – № 226.

4. Інформаційний бюлетень про стан злочинності на території України за 2005 рік. – К.: ДІТ МВС України, 2004.

5. Валерко В. В. Україну ввозять усе. Навіть фальшиві гроші // Юрид. вісник України. – 1997. – № 8. – С. 1.5. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.: ГШ УОІ, 2001.

6. Международная конвенция по борьбе с подделкой денежных знаков (Женева, 20 апреля 1929 года) // Сб. действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – М., 1933. – Вып. VIII. – С. 40–53.

7. Валерко В. Наступ на фальшивомонетників // Уряд. кур’єр. – 2001. – 24 квіт. – С. 7.

8. Лохвицкий А. Курсъ русскаго уголовнаго права: 2-е изд-ие. – СПб., 1871. – 710 с.

9. Бірюкова Т.П. Особливості огляду місця події у справах про фальшивомонетництво // Вісник Луганського ін-ту внутрішніх справ МВС України: Наук. — теоретич. журнал. – Луганськ: ЛІВС МВС України. – 2006. – Вип. 4. – С. 132–137.

10. Криміногенна ситуація в Україні. Оцінка, тенденції, проблеми. – К.:, 2001.