Маркушевський С.В.

магістрант кафедри фізичної географії

Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського

Екологічний стан України на початку ХХІ століття

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася потягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічного виховання суспільства, призвели до значної деградації навколишнього середовища України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і грунтів в результаті потрапляння в атмосферу, гідросферу і педосферу великої кількості шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, різкого погіршення демографічної ситуації, зокрема зменшення народжуваності та збільшення смертності.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Аварія на Чорнобильській АЕС з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість, яка розвинута в Україні є однією з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких - токсичні.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня ґрунтових вод, зменшення кількості гумусу і товщини орного шару, а в районах зрошення, підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8 % загальної площі поливних земель зазнали ерозії, 1,5 % - перезволоження, понад 4 % є засоленеми. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрунтах.

Значним забруднювачем довкілля є транспорт, зокрема автомобілі, тепловози, морські та річкові судна, що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (склади паливно-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічного обслуговування, майстерні тощо). Забруднюють довкілля також підприємства житлово-комунального господарства, зокрема з виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні тощо. Вони викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів, вуглецю, сірки, азоту, інші хімічні сполуки.

Основні джерела прісної води на території України – річки: Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Дунай та їх притоки, а також малі річки північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб забруднену хімічними речовинами воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 % території країни, 80 % становлять сільськогосподарські угіддя. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, погіршення водопроникності та водно-повітряного режиму з екологічними наслідками.

Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і функціонування лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень. Радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку виникає близько 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів.

Площа природно-заповідного фонду України зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн. гектарів, або 3,4 відсотка території країни, що є недостатнім для забезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем, насамперед в західній частині лісостепової зони, Придніпров'ї та в степовій частині Криму, де під охорону взято лише 0,2 - 0,7 % територій.Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу нині не виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.

В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистем та ландшафтів буде продовжуватися. Тому необхідні термінові і ефективні заходи по покращенню екологічної ситуації в більшості районів України.