здобувач Накай О.А.

Буковинський університет, Україна

Регулювання економічних відносин у м’ясопродуктовому підкомплексі

В умовах ринкової трансформації економіки проблема забезпечення продовольчої безпеки набула глобального характеру. Разом із тим локалізація ресурсозабезпечення, виробництва й збуту агропродовольчої продукції перетворюють механізм забезпечення продовольчої безпеки в складну систему. Регіональний фактор відіграє все більшу роль у забезпеченні продовольчої безпеки країни [1, с. 35].

Розділяємо думку професора Д.П. Доманчука, що сьогодні необхідний такий організаційно-технологічний ланцюг, який би дав змогу найбільш ефективно використовувати сировину, здійснювати глибоку її переробку, розширювати асортимент і підвищувати якість виготовлюваної продукції для гарантування продовольчої безпеки держави [2, с. 194].

Через низьку віддачу вкладень у сільське господарство та його повільну адаптацію до мінливих економічних умов, вважаємо за доцільне розглядати механізм регулювання ринку м’ясної продукції, як поєднання державного регулювання разом із механізмами ринкового саморегулювання. Метою здійснення регуляторних дій на ринку м’яса є забезпечення сталого розвитку виробництва м’ясної продукції і задоволення на цій основі внутрішнього попиту на м’ясопродукти, а промисловість – сировиною та створення умов для соціального розвитку українського села.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання, які передбачають: підвищення дохідності виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників; здійснення структурних змін в АПК; стимулювання зростання обсягів виробництва і розширення збуту м’ясної продукції; підвищення технологічного рівня аграрного виробництва, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку; розвиток соціальної сфери села. Сьогодні ефективність державного регулювання виробництва м’ясної продукції зумовлена раціональним поєднанням заходів, що приймаються на державному і регіональному рівнях. Це, в свою чергу, вимагає розробки комплексу заходів для визначення ситуації в м’ясній галузі на основі аналізу її сучасного стану і тенденцій розвитку.

Державні органи здійснюють регулювальні функції з допомогою правових, економічних та адміністративних методів, які направлені на подолання спаду поголів’я худоби і розширення обсягів виробництва, встановлення жорстких вимог щодо підвищення ефективності виробничої діяльності, концентрації коштів на найбільш перспективні види м’ясної продукції.

Розв’язанню завдання із техніко-технологічного оновлення виробництва м’ясної продукції сприяли б державні програми з його реструктуризації, а також із запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, селекції у тваринництві. Такі програми мають бути опрацьовані як допомога на структурну перебудову, яка надається через інвестиції. Суми виплат за цими програмами не повинні залежати від обсягів виробництва, цін на товари та мають здійснюватися протягом терміну, необхідного для освоєння інвестицій.

В Україні ще не сформовані тенденції сталого ринку м’яса. Складний стан на ньому зумовлений спадом виробництва, основними причинами якого є відсутність мотивації у виробників м’ясної продукції, диспропорції цін і доходів від її виробництва та реалізації, низький рівень державної підтримки сільськогосподарського виробника. Інфляційні процеси, які відбуваються в державі, призводять до підвищення цін на продукти харчування, особливо тваринного походження.

У зв’язку з цим, держава має брати на себе функцію стабілізації економіки шляхом застосування правил гри основних економічних агентів, законодавчо визначати та захищати права власників, сприяти створенню конкурентних умов ринку, встановлюючи перепони недосконалій конкуренції, регламентувати різні сторони економічної діяльності [3, с. 45].

Значний вплив на фінансовий стан вітчизняних виробників м’ясної продукції має державна підтримка, яка здійснюється через низку бюджетних програм, а підтримка доходності реалізованої продукції – через доплати до ціни за рахунок сум ПДВ переробних підприємств.

Вважаємо, що сьогодні в умовах негативного впливу світової фінансової кризи виникає необхідність в ефективному розподілі фінансових ресурсів держави між окремими видами м’яса. Це в першу чергу дасть змогу підвищити ефективність державної підтримки в результаті концентрації бюджетних коштів на тих видах м’ясної продукції, які того найбільше потребують, особливо виробництва яловичини. Слід також зазначити, що при виробництві м’яса птиці, яке реалізується на внутрішньому ринку за цінами, що перевищують світові, на перспективу потрібно підвищити власну конкурентоспроможність не за рахунок збільшення обсягів підтримки держави, а за допомогою зниження собівартості й покращення якості м’ясопродуктів.

Також вирішення проблем з фінансового забезпечення розвитку АПК, зокрема м’ясопродуктового підкомплексу, не може бути ефективним, якщо не буде запроваджено ринок землі після розробки та ухвалення комплексу законів щодо його регулювання. Для того, щоб мати контрольований і гарантований ринок землі, без спекуляцій на ньому з одночасним виключенням нецільового використання земель, виникає необхідність щодо створення державної іпотечної установи, яка буде контролювати рух земель сільськогосподарського призначення. Варіантом такої іпотечної установи може бути створення Державного земельного банку.

Дослідження свідчать, що важливим елементом в рамках аграрної реформи є застосування принципово нових підходів щодо механізму ціноутворення на ринку м’яса, зокрема побудови цін з допомогою використання методів прогнозування, створення збалансованої системи цін, що забезпечить міжгалузевий еквівалентний обмін, стійкість і взаємовигідні умови для розширеного відтворення всіх галузей агропромислового комплексу, посилення стимулюючої ролі цін при виробництві конкурентоспроможної продукції, раціонального поєднання інтеграційного та державного регулювання за цінами.

Підтримуємо думку В.Я. Месель-Веселяка та О.В. Мазуренко, що економічні відносини на всіх стадіях, починаючи від виробництва і завершуючи реалізацією кінцевої продукції, мають бути взаємовигідними для партнерів, кожен із яких одержуватиме рівновеликі прибутки та авансований у виробництво рівновеликий капітал [4, с. 50].

Слід звернути увагу на те, що до цього часу нереалізовані в повній мірі питання щодо організації і функціонування різних видів кооперативів, мережі бірж і оптових ринків сільськогосподарської продукції, зокрема оптових ринків худоби. Без цих формувань годі і думати про ефективне реформування АПК. Також одним із національних резервів є експорт не сировини, а готової сільськогосподарської продукції.

Таким чином, функціонування споживчого ринку сільськогосподарської продукції і забезпечення стійких перспектив продовольчої безпеки та підвищення доходів сільськогосподарських товаровиробників залежать від інфраструктурних умов. Відсутність ефективних, доступних для дрібного товаровиробника, каналів реалізації сільськогосподарської продукції виступає обмежувальним фактором щодо справедливого перерозподілу вартостей у механізмі ціноутворення. Таке положення речей створює неефективний ринковий механізм, спричиняє прояви несиметричності у взаємовідносинах “виробник-споживач”, збільшення витрат на організацію збутової діяльності.

На сучасному етапі реформування АПК є необхідним узгодження інтересів селян-виробників продукції через механізм кооперування, створення системи оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією на засадах кооперації. Розвиток інститутів оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією і продовольством має величезне значення для забезпечення споживчого ринку необхідними продуктами, проте його становлення слід розпочинати із низового рівня аграрної ієрархії через механізм кооперування і створення сучасної інфраструктури споживчого ринку сільськогосподарської продукції.

Література:

1. Резнікова О.С. Удосконалення механізму забезпечення продовольчої безпеки в Україні // Економіка АПК. – 2010. – № 5. – С. 35-38.

2. Доманчук Д.П., Чикуркова А.Д., Лучик С.Д. Формування стратегії продовольчої безпеки України // Збірник наукових праць / За редакцією доктора с.-г. наук, професора, академіка АН ВШ України, ректора університету М.І. Бахмата. – Кам’янець-Подільський, 2006. Вип. – 14. – С. 194-197.

3. Одінцов М.М. Моделювання впливу механізму вільного ціноутворення на розвиток м’ясного ринку в умовах кризи / М.М. Одінцов // Економіка АПК. – 2010. – № 5. – С. 45.

4. Месель-Веселяк В.Я. Принцип цінового регулювання міжгалузевих відносин в умовах переходу до ринку. Ціни і ціноутворення в умовах переходу до ринкових відносин. – К.: ІАЕ, 1992. – 175 с.